18. Королівство лангобардів.(віка дубова)

Королівство лангобардів (568-774). Лангобарди належали до свевської групи германських племен, спорідненої остготам. Вони пізніше інших племен вийшли з Скандинавії. Вони перемістилися до Паннонії, де їх король Альбоїн (565-573) у 567 р. розгромив гепідів. Короля гепідів Гунімунда було вбито, з його черепа Альбоїн велів зробити чашу, а дочку Розамунду зробив своєю дружиною.

Італією в ранзі екзарха Равенни продовжував управляти полководець Нарсес (555-568). Дружина імператора Юстина ІІ (565-578) Софія пообіцяла посадити переможного полководця як інших євнухів за пряжу. Уступаючи її домаганням імператор замінив Нарсеса Лонгіном. Від’їжджаючи з Італії, Нарсес запросив короля лангобардів до Італії, знявши охорону на іллірійському кордоні.

Альбоїн вторгнувся в Італію вже у 568 р., оголосивши себе проголосили себе месником за своїх одноплемінників-германців. На відміну від остготів, лангобардів було набагато більше і рухаючись по території Італії, вони супроводжували свій шлях насильством і грабежами місцевого населення. Візантійці не мали в Італії достатньої кількості військ для оборони, імператор Юстин ІІ вів війну проти персів. Крім того Італію у 564 р. спустошила епідемія чуми. Один з наступників Юстина ІІ – Маврикій (582-602) домовився із королем франків Хільдебертом за 50 тисяч солідів, що франкське військо вступить до Італії і допоможе візантійцям вигнати лангобардів. Однак франки гроші взяли, а на допомогу візантійцям не прийшли.

19. Експансія вікінгів у Західній Європі у іх - першій половині х ст.(саша дюба)

В той час, коли Карл Великий в зеніті зовнішньополітичних успіхів своєї імперії замислював коронаційний похід в Рим, загони вікінгів здійснили перші набіги на приморські райони Англії. Найбільш рання згадка про напад скандинавів на північно-східне узбережжя Англії датована 793 р.: як свідчать хроніки, розграбуванню піддався монастир на острові Линдисфарн. Датою завершення епохи вікінгів прийнятий 1066 р., коли король Норвегії Харальд Хардрад, намагаючись завоювати англійський престол, зазнав поразки в битві при Стэмфордбриджі.

У першій половині IX ст. експансія скандинавів або, по західноєвропейській термінології норманнів, набула характеру організованих і регулярних нападів на території, доступні проникненню морськими і річковими шляхами, а декількома десятиліттями пізніше вікінги приступили до колонізації захоплюваних земель. Найсильніше страждали від набігів вікінгів поселення на узбережжі Північного і балтійського морів. Перші масові і спустошливі набіги скандинавів припали на приморські території Британії, Шотландії, Ірландії, Північної Німеччини, але кораблі вікінгів доходили і до узбережжя Франції, Італії, Іспанії, Марокко, Португалії, піднімалися по Сене до Парижу, в 846 р. норманни досягли Риму.

Особливо широко експансія скандинавів - данців, норвежців, шведів - розгорнулася в Британії, де переселенці створили т.з. область данського права, Денло. На більш менш тривалий період вікінгам вдавалося влаштуватися також на островах Північної Атлантики, в Ірландії, колонизовать Ісландію. У територіальному аспекті найбільш вражаючим успіхом норманнів з'являється створення Північно-західної держави або імперії Кнута Великого (1016-1035), що ненадовго об'єднала під єдиною владою Англію, Данію з Шлезвигом і Норвегію. Проте для історії міжнародних відносин набагато більше значущі наслідки мали події в Північній Франції. У 911 р. Східно--франкське королівство вимушено узаконило захоплення норманнами частини своєї території : проводир загону вікінгів данець Роллон став васалом французького короля, отримавши в льон зайняті землі в якості герцогства Нормандии.

В цілому експансія вікінгів, той факт, що порівняно нечисленні загони скандинавів тримали в страху великі райони Європи і сталі сущим лихом для населення, краще всього підтверджує слабкість, як імперській організації раннього середньовіччя, так і королівській владі, нездатній захистити узбережжя і навіть внутрішні райони від грабежів. Позбавлення від нашесть норманнів принесли західноєвропейським країнам не стільки організація відсічі ним, хоча такі зусилля робилися, скільки вичерпаність внутрішніх причин, що штовхали скандинавів до експансіонізму, до включення в процес великого переселення народів, остання хвиля якого із запізненням досягла Північної Європи.

+20. Джерела до історії Франкської держави Меровінгів.(БОГДАН МАТУЛКІН)

1 Салічна правда – (Lex Salica) – це напевне найбільш важливе джерело до вивчення історії Франції епохи Меровінгів.

Це збірка судових звичаїв салічних ( приморських ) франків, які загарбали у 4 – 5 століттях частину Галлії та створли на її території власну велику державу.

Як юридичне джерело ця збірка не має чітко окресленого плану . Закони,які там записані, сформульовані дуже чітко та лаконічно. Головним чином вони були спрямовані проти крадіжок та проти насильства.

Основний текст цього судебника було написано у 8-9 століттях.

Воно найбільш повно відображує давньогерманське звичаєве право і не досить повно римське право. Це свідчить про розпад родових відносин, перехід до сусідської общини. Даний судебник дає нам інформацію про заняття франків та їхне соціальне розшарування суспільства.

2 Рипуарська правда : збірник законів рипуарських ( прибережних ) франків , що жили на схід від салічних франків.

Дає нам інформацію про господарство , соціальний та політичний устрій франкського суспільства.

3 Бургундська правда : в 6 столітті Бургундія була включена до складу Франкської держави. У 6 столітті – появляються крупні володіння. Дана правда теж характеризує господарство та соціально-політичний устрій бургундів.

4 Алеманська правда : 6- 8 століття – характеризує нам про великі господарства ,наявність у соціальному становищі рабів,отже дана «правда» свідчить про соціальну диференціацію.

5 Саксонська правда : 8-поч 9 століття – відтворює германське право саксів до їх підкореннями франками.

6 Тюринська правда : свідчить про давні родові звичаї тюрнгів.

7 Декрет Хільдеберга І І : цей декрет був написаний у 596 році. Даний декрет важливим є тому,що у ньому є згадки про пережитки родового устрою у франків і про появу земельних власників.

8 Григорій Турський : ( 538 – 594 ) – батько французької історії.!!!

Основним і найважливішим його твором є « Історія франків».

Дана книжка складалась з 10 книг : у першій книзі він писав про історію до 4 століття .

У другій про походження і перші завоювання Хлодвіга аж до його смерті.

У третій – четвертій книзі – пише про історію Галлії аж до смерті короля Сігіберга.

З п”ятої ниги пише про події в Галлії до 593 року.