60. Держава норманів у Південній Італії в хі ст.(володя бойко)

На півдні Італії лежав багатий острів Сицилія, наповнений давніми портовими романізованими колись грекомовними містами. Варварські завоювання практично не змінили нічого на цьому острові. Візантія відновила повною мірою давнє римське право. У 827 р. островом оволоділи араби. Частина помість у Сицилії перейшли у володіння фіску, решта були роздані під вакуфи (своєрідні феоди із зобов’язанням військової служби). Населення, особливо те, що піддалося арабизації і прийняло іслам, поповнило міста, які прилучилися не так до торгівлі як до піратства. Візантія утримала володіння на материку, що прилягали до Сицилії як важливі центри торгівлі з Італією та можливі бази для її відвоювання. Тут стояли візантійські гарнізони, підтримувалися постійні зв’язки з митрополією. Візантія не полишала спроб повністю відновити своє панування в цьому регіоні. Але регіон мусив виживати і попри сусідство з піратською Сицилією, яка підривала місцеву торгівлю, організувалася торгівля з самою Сицилією, яка була більш безпечною, хоча і менш прибутковою. Від лангобардського герцогства Беневент відділилися незалежні маркграфства Салерно і Капуя. Арабська присутність на Сицилії заваджала всім. З піратства араби перейшли до контролю над торгівлею в центрі Середземномор’я, усуваючи конкурентів старим перевіреним способом.

Вікінги, які у складі т.з. „постійного руського корпусу”, брали участь у численних спробах Візантії вибити арабів з Сицилії, давно звернули увагу на цей острів. З 1016 р. Південна Італія стала предметом зацікавлення і вікінгів з Нормандії. Два потоки північних розбійників з’єдналися. На цей раз вони отримали підтримку. Імперія, яка також включилася у відвоювання Південної Італії, після перших поразок зрозуміла, що без сильного флоту воювати з арабами важко. А вікінги були найсильнішими моряками Європи. У 1027 р. за згодою імператора Конрада ІІ нормани заснували на острові перше поселення Аверса, яке невдовзі стало центром новоствореного графства. Норманів очолювали десять синів Танкреда Готвільського, під проводом яких норманські загони поступово стали опановувати не лише острів, але й прилегле побережжя материку. Старший син Танкреда, Вільгельм, у 1042 р. став графом Апулії, четвертий син - знаменитий Роберт Гвіскар (Гвіскард тобто Аскольд) – взяттям Барі (1071) завершив завоювання візантійських володінь у Південній Італії. Роберт І Гвіскар (1059-1085) прийняв титул герцога Калабрії. Наймолодший Рожер у 1061 р. розпочав відвоювання Сицилії і через 30 років з арабським пануванням на острові було закінчено. Араби переважно залишилися у містах, визнавши владу норманнів. Граф Рожер (1061-1101) утиримав у своїх руках Сицилію, формально визнавши зверхність старшого брата Роберта Гвіскара та його наступника Рожера (1085-1111), який прийняв титул герцога Апулії, Калабрії і Сицилії. Старший син Роберта Гвіскара Боемунд отримав Тарент і став одним з героїв Першого хрестового походу. Апулійському Рожеру успадкував бездітний Вільгельм ІІ (1111-1127), сицилійському, по смерті старшого брата Симона (1101-1105), – Рожер ІІ (1105-1154), який у 1130 р. був проголошений папою Анаклетом ІІ королем Сицилії, Калабрії і Капуї. Так виникло королівство Обох Сицилій (після здобуття Неаполя), як лен папи і його опора у боротьбі з імператорами. Адмірал Рожера, Георгій Антиохійський, завоював Махдію в Африці (Іфрикії), в результаті чого Рожер отримав неофіційний титул «Короля Африки». Флот Рожера завдав також декількох суттєвих поразок Візантії, зробивши Сицилію майже на сто років провідною морською державою у Середземномор’ї.

Володіння норманів більше нагадували пізніші централізовані монархії ніж феодальні королівства. Міста, завдяки торгівлі, стрімко зростали. Але вони знаходилися під контролем королівських та герцогських чиновників. Управління цими герцогствами та королівством було доволі еклектичне, але ближче до візантійського. Місцеві барони, подібно до бояр на Русі, повністю залежали від своїх сюзеренів, жили за рахунок своїх бенефіцій та віськової здобичі. Скарбниця ж королів та герцогів наповнювалася за рахунок міст. У королівстві діяло одночасно лангобардське,візантійське,арабське та норманське право. Для державної документації використовувались арабське,грецька і латинська мови. Торгові міста(Амальфі,Салерно,Барі) розквітали.У той же час давнє лангобардське герцогство Беневент зійшло з політичної арени,у 1077 р. нормани оволоділи і спустошили все герцогство, пощадивши тільки місто Беневент з округою. Це місто між гирлами рік Сабато і Калоре, центр архієпископії, заснованої у 969 р., славилося золотими та срібними виробами, обробкою шкіри та виготовленням пергамента. Місто завжди вело також значну торгівлю зерном. До кінця ХІ ст. південь Італії складався переважно з володінь норманських герцогів та графів, які пізніше ввійшли до складу королівства Обох Сицилій. Візантія ще чіплялася за окремі порти.

Син і спадкоємець Рожера, Вільгельм I Злий, названий так за придушення заколотів баронів, яким, можливо, співчували автори часописів, помер 1166 року, лишивши на троні малолітнього сина. Було введено регентство, країну охопив розбрат, що ледь не загубив династію і тривав до початку самостійного правління юного короля Вільгельма II Доброго, подальше царювання якого було відзначено миром і благополуччям. Коли він помер 1189 року, спадкоємців не лишилось, і королівство знову занурилось у хаос.

У 1190 році трон захопив Танкред з Лечче, потім повстав родич останнього Рожер ді Андрія, а потім втрутився німецький імператор Генріх VI Гогенштауфен, одружений з Констанцією Норманською, дочкою Рожера II. Перемогли Генріх VI і Констанція, й королівство 1194 року перейшло до німецьких імператорів з династії Гогенштауфенів.