40 Англосаксонські королівства в Британії. Особливості процесу феодалізації на їх території.(довгий юра)

На території Британії, завойованої англосаксами (ця територія й стала згодом властиво Англією), у період із другої половини V до початку VII в. утворювалося кілька варварських англосаксонських королівств: Кент — на крайньому південно-сході, заснований ютами; Уэссекс, Сассекс — у південній і південно-східній частині острова, засновані саксами; Східна Англія — на сході, Нортумбрия — на півночі й Мерсия — у центрі країни, засновані головним чином англами. Деяка частина кельтського населення Британії, що уникла винищування, злилася із завойовниками — германцями. Так кельтський елемент увійшов до етнічний складу англійського народу. Складання феодального ладу в англосаксонських королівствах мало деякі особливості. Найважливіші їх їх — відносна стійкість общинних порядків, більш пізніше, чим у франків, виникнення аллода й порівняно повільний хід процесу зникнення вільного селянства й утвору великого феодального землеволодіння. Ці риси були обумовлені відносно слабкою романізацією Британії, руйнівним характером англосаксонського завоювання, що знищив у значній мірі залишки римського впливу, і тим, що племена, що переселилися в Британію, англов, саксів, ютів і фризів перебували на більш низькому рівні соціально-економічного розвитку, чому франки, вестготи або бургунды, що заселили Римську Галлію. На відміну від них у завойованих областях Британії англосакси і юти становили основну масу населення й розвиток феодальних відносин ішов тут шляхом внутрішньої еволюції первіснообщинного ладу, що розкладає. З англосаксонських «правд» VI-VII вв. відомо, що переважним заняттям англосаксів у Британії було землеробство, але й тваринництво відігравало більшу роль у господарстві. Чимале значення мали також рибальство, полювання й лісове промисли, а в деяких місцевостях — видобуток солі, заліза, свинцю. Землю англосакси орали звичайно важким плугом із запряжкою в 4 і 8 волів. Іноді застосовувався й більш легкий плуг — з однієї парою волів. Значне поширення одержало двухполье. Возделывались озима пшениця, жито, ячмінь, овес, боби й горох. Ділянки орного поля, що належали окремим хазяям, розташовувалися чересполосно й були звичайно обгороджені; після збирання врожаю огорожі знімалися й поля надходили в загальне користування всього села, перетворюючись в общинні вигони для худоби. Спочатку основу англосаксонського суспільства становили вільні селяни-общинники — керлы, що володіли в межах громади значними ділянками орної землі, так званої гайдой (ділянка землі, яка можна було обробляти протягом року одним плугом із запряжкою в 4 пари волів). Це був наділ великої родини, ведшей господарство спільно. Кожне господарство мало також право на, що залишалися в користуванні всієї громади лугу, випаси, пустища, ліси й т.п. До середини VII в. мала, індивідуальна родина в англосаксів ще не стала пануючою, перехід від землеробської громади до сусідської не був завершений. Земля, якої володіли общинники, довгий час не перетворювалася у вільно відчужувану власність (типу аллода). Розпорядження нею обмежувалося общинними порядками й правами всіх членів родинної групи ( швидше за все великої родини). У більш пізніх документах таке земельне володіння, засноване на звичайнім, общиннім праві, називається «фолклендом». Фолкленд не можна було передавати по жіночій лінії або стороннім особам, заповісти. Обмеження в розпорядженні фолклендом затримували виникнення приватної власності на землю й ріст великого феодального землеволодіння в Англії. Збереження щодо міцної громади зміцнювало сили вільних селян у боротьбі проти феодального покріпачення, що також сповільнювало тут процес феодалізації. Соціальне розшарування в середовищі англосаксів У перші сторіччя після поселення в Британії поряд з керлами в англосаксів з'явилася й родова знать — эрлы, люди більш багаті й впливові, захищені більш високим вергельдом, чому керлы. Нижчий шар суспільства становили раби й напіввільні люди, в основному представники скореного кельтського населення. Раби використовувалися як двірська челядь або ж одержували невеликий наділ і обробляли землі знаті. Напіввільні селяни уили (так називалися завойовані англосаксами кельти-уэльсцы), як правило, сиділи на чужій землі й доставляли своїм панам натуральний оброк, а іноді й працювали на панськім полі. Невелика частина кельтів зберегла свої землі й волю. Початок процесу феодалізації в англосаксів ставиться до VII в. До цього часу стало помітним майнова нерівність серед керлов і почалося розкладання громади. З VII в. поширюється й практика королівських земельних пожалувань за рахунок, що як пустували, так і заселених керлами земель. Ці дарування оформлялися спеціальними грамотами. Подарована по грамоті земля називалася «боклендом» ( від англосаксонського «bос» — грамота й «land» — земля). Таку землю можна було передавати в спадщину, заповісти, закладати, продавати. Це була вже приватна земельна власність, яка звичайно звільнялася від багатьох повинностей на користь короля й нерідко давала своїм власникам иммунитетные права. З появою бокленда в Англії почався розвиток великого феодального землеволодіння. Поступово в залежність від великих землевласників стали втягуватися вільні общинники-англосакси в результаті як зростаючого в їхньому середовищі майнового розшарування, так і насильств і утисків з боку родової й військово-служивої знаті. Великі землевласники, у залежність від яких попадали общинники, що розорялися, називалися в англосаксів «глафордами» (більш пізня форма цього слова — лорд, що відповідало поняттю «сеньйор» або «пан». Однак основна маса вільних селян протягом тривалого часу, принаймні до IX в., залишалася мало утягненої в процес феодалізації, а вільна громада продовжувала зберігати своє значення. Тому в маєтках знаті, церкви й королівських дружинників працювали в основному раби й напіввільні з нащадків кельтського населення. Стійкість громади й вільного селянства в Англії обумовила особливо більшу роль ( у порівнянні з континентальною Європою) королівської влади і її земельних пожалувань у складанні великої земельної власності й взагалі в процесі феодалізації. З ростом англосаксонських держав і зміцненням у них королівської влади зростало значення королівських дружинників — «гезитов». Стара родова знать (эрлы) почасти зливалася з ними, а почасти витіснялася новою військово-служивою знаттю. Усіляко сприяла феодалізації Англії й церква. Християнізація англосаксів, що почався ще наприкінці VI в. (в 597 г.), закінчилася в основному лише в другій половині VII в. Нова релігія відповідала інтересам пануючого шару англосаксонського суспільства, тому що підсилювала королівську владу, що й групувався навколо неї землевласницьку знать. Земельні дарування короля й знаті єпископам, що й виникали численним монастирям сприяли росту великого церковного землеволодіння. Церква, зацікавлена в земельних даруваннях, одержуваних шляхом заповітів, дарувань і інших форм відчуження землі, заохочувала розвиток приватної власності на землю й усіляко виправдовувала зростання залежності селян. Тому поширення християнства зустріло з боку вільного англосаксонського селянства, що бачив у своїх колишніх дохристиянських культах опору общинних порядків, завзятий і тривалий опір.