16. Королівство вестготів.(маша тишківська)

Після падіння Західної Римської імперії її провінційні володіння були незабаром захоплені варварами. Вестготи остаточно затвердилися на більшій частині Іспанії, закріпили за собою Овернь і поділили з бургундами Прованс, вандали тим часом прибрали до рук мавританські порти. Довше усіх пручалися римляни  Північної Галлії, що створили там самостійну державу. Однак у 486 р. біля Суассона вони потерпіли поразку від салічеських (приморських) франків, що захопили після цього всі галльські землі на північ від Луари, крім Арморіки.

До кінця V в. на уламках Західної Римської імперії склалося кілька варварських королівств: Вандальське, Вестготське, Свевське, Бургундське, Франкське і держава Одоакра в Італії. Племена, що жили у внутрішніх областях Германії, так само як у Британії, а тим більше в Скандинавії, ще не мали власної державності. Доля цих політичних утворень була неоднаковою. Найменш довговічним виявилася створена колишніми найманцями, в основному з числа герулів, скирів і деяких інших настільки ж нечисленних германських племен, держава Одоакра – мабуть тому, що не володіла міцною племінною основою. У 493 р. вона була знищена остготами, які прийшли з Норіка і Паннонії; очолював їх конунг Теодоріх (493-526), що діяв з відома східноримського імператора Зенона. Королівство остготів, що включало крім Італії Сицилію, Норік, частину Паннонії і Іллірії, а пізніше також Прованс, незабаром стало найдужчим у Західній Європі, але в 555 р., після затяжної війни, було завойовано Візантією. Ще раніш, у 534 р., ця доля спіткала королівство вандалів.

Найбільш життєздатним і динамічним виявилося Франкське королівство. У бою біля Пуат’є в 507 р. франки здобули рішучу перемогу над вестготами і протягом декількох місяців захопили майже всі їхні володіння в Галлії, включаючи Тулузу. Втручання остготів запобігло завоюванню франками та їх союзниками бургундами середземноморських областей Галлії. Прованс близько 510 р. відійшов до остготів, Септіманія залишилася за вестготами, чия столиця була перенесена за Піренеї в Толедо. Однак з цього часу верховенство в Галлії перейшло до франків. У 534 р. вони завоювали королівство бургундів.

Подальша історія варварських королівств пов'язана з завойовницькою політикою східноримського імператора Юстиніана I. Крім Північної Африки й Італії йому удалося відібрати в 551 р. в ослабілих вестготів ряд міст у Південній Іспанії: Картахену, Кордову, Малагу й ін. Але розвинути успіх візантійці вже не зуміли. У 568 р. на Апеннінський півострів вторглись лангобарди (їх тіснили авари), які у лічені роки оволоділи більшою частиною Північної і Південної Італії, після чого Константинополь перейшов до оборони і вже не намагався розширити володіння імперії. Тим часом у наступ перейшло королівство вестготів, що стабілізувалося. У 585 р. вони поклали кінець незалежності свевів і одночасно почали тіснити візантійців, відвоювавши південну частину півострова до 636 р. Північна Африка залишалася в руках Константинополя до арабського завоювання в 60-і роки VII в. На початку VIII ст. араби вийшли до Гібралтарської протоки, перетнули її і за кілька років цілком знищили Вестготське королівство.

Вестготи (візіго́ти) (лат. Visigothi, Wisigothi, Vesi, Visi, Wesi, або Wisi) — відгалуження готів.

Вестготи вперше з’явилися в історії як окреме плем’я в році 268, коли вторглися до Римської Імперії на Балканський півострів. Вестготи пройшли через римські провінції Панонію (Pannonia) та Іллірію (Illyricum) — і навіть загрожували самій Італії. Але влітку вестготам було завдано поразки в битві на місці сучасного італійсько-словенського кордону, а у вересні були розбиті у битві під Найсусом (Naissus).

Протягом наступних 3 років їх було витіснено за Дунай імператорами Клавдієм II і Авреліаном. Проте вони залишилися в колишній римській провінціїДакія, яку Авреліан покинув 271 р.

Під тиском гунів 376 року перейшли Дунай, прохаючи римського імператора Валента надати їм місця для поселення. Їм надано місце у Нижній Мезії, але, незадоволені визиском римського чиновництва, вони підняли бунт. У битві під Адріанополем вестготи розбили армію Валента, убивши його.

Імператор Феодосій І залагодив конфлікт, але після його смерті 395 року, коли Римську імперію було розділено між його синами на Східну і Західну, вестготи, користуючись непевністю ситуації, почали грабіжницькі походи, спочатку у Грецію, а у 410 році, очолювані Аларіхом, на Рим, який істотно пограбували. Далі вони пішли у Південну Галлію, де створили своє власнеТулузьке королівство, в яке входила територія Галлії на південь від Луари і вся Іспанія.

У 451 році брали участь у битві на Каталаунських полях проти гунів у війську римського намісника Галлії Аеція.

Розбиті королем франків Хлодвігом у 507 році, залишили на його користь південну Галлію і відійшли у Іспанію.

711 року вестготське королівство було знищене арабами.

Тервінги

Ці королі та вожді, за виключенням Фрітігрена і можливо Алавівуса, були поганами.

• Атанаріх (369–381)

  • Ротестеус, співкороль

  • Вінгурік, співкороль

• Алавівус (бл. 376)

• Фрітігерн (бл. 376–бл. 380)

Династія Балті

Були аріанами.

• Аларіх I (395–410)

• Атаульф (410–415)

• Сігеріх (415)

• Валлія (415–419)

• Теодоріх (419–451)

• Торізмунд (451–453)