2. Хронологічні етапи середньовічної історії Європи. (галя кіпран)

Хронологічні етапи середньовічної історії Європи

Поняття середнiх вiкiв вперше було введено iталiйськими гуманiстами у XV-XVI ст. [власне Флавіо Бьондо (1392-1463) першим виділив цей період в окрему епоху, відмінну від древньої історії та Відродження, у своїй основній праці «Три декади історії від падіння Римської імперії», яка починалася від здобуття Риму Аларіхом і закінчувалася 1440 р]. Остаточно це поняття утвердилося у європейськiй iсторичнiй науцi пiсля появи працi професора унiверситету в Галле Х. Келлера у 1698 р. Христіан Келлер обґрунтував умовні межі цього періоду – від падiння Римської iмперiї (476 р) до здобуття турками Константинополя, тобто падіння Візантійської імперії (1453 р) або до закінчення Столітньої війни 1453 р. Для історії Візантії початком Середньовіччя вважається IV ст. – заснування столиці Східної Римської імперії Константинополя.

Після довгих суперечок сьогоднi бiльшiсть iсторичних шкіл, погодившись з нижньою датою 476 р. умовно приймають за верхню дату вiдкриття Америки Христофором Колумбом, яка співпала з завершенням Реконкісти (відвоювання Піренейського півострова від арабів) 1492 р. В цьому питанні єдності немає, окремi дослiдники цю дату пiднiмають до зародження Реформацiї (початок XVI ст.) або ж, навiть, опускають до початків Вiдродження (XIV ст.). Останнім часом сформовано компромісний варіант: 500-1500 рр.

Марксистська iсторiографiя, зберiгаючи прийнятий подiл, в основу визначення середнiх вiкiв поклала перiод iснування феодальної суспiльно-економiчної формацiї, вважаючи, що остання тривала вiд падiння Римської iмперiї до Англiйської буржуазної революцiї (кiн. V – середина XVII ст). При цьому середнi вiки подiлялися на три перiоди: раннє середньовiччя - перiод генези та раннього феодалiзму (кiн. V - X ст.), класичне середньовiччя - перiод розвиненого феодалiзму (ХI - XV ст.) i пiзнє середньовiччя - перiод розкладення феодалiзму (XVI - середина XVII ст.).

В Радянському Союзi, i вiдповiдно в Українi, ця схема пережила чудернацьку модернiзацiю через, запозичену вiд росiйської дореволюцiйної iсторiографiї, прихильнiсть до особливого схiднослов'янського чи росiйського розвитку суспiльства. Крім того головний російський марксист В.І.Ульянов (Ленін) помилково вважав, що основною ознакою феодалізму є наявність кріпацтва. Внаслiдок чого iснування феодалiзму вiднесли вiд VII-VIII ст. до 1861 р., коли було лiквiдоване крiпацтво в Росiйській імперії. Багато істориків продовжують відносити до середніх віків не лише ХVII, а навіть XVIII ст.

У пострадянській медієвістиці, так само як і в західній, історія західноєвропейського Середньовіччя хронологічно охоплює кінець V — XV ст. й поділяється на такі три періоди. (за Крижанівським).

Перший період (кінець V — перша половина XI ст.) — перехідний від античності й варварства до феодального суспільства. Його характеризує економічний занепад (згортання торгівлі й натуралізація господарського жит­тя), слабкі торговельні, культурні й інші зв'язки між країнами та регіонами. У ранньому Середньовіччі на За­ході складається примітивна державність у формі роз'єд­наних королівств із "провінційною сільською культурою" (Г. Кенігсбергер). Відбуваються масштабні міграційні рухи у формі завоювань. Період позначається вкрай низьким рівнем освіченості та зростанням залежності культури від християнської релігії і церкви.

Другий період (друга половина XI—XIII ст.) — доба розквіту (в уявленні частини медієвістів — становлення та розквіту) феодального суспільства. Оживає торгівля, спос­терігається загальне господарське пожвавлення, причому ремісниче виробництво загалом набуває цехової форми. Відбувається інтенсивна урбанізація Заходу, міста знач­ною мірою стають самоуправними (міста-комуни). Посилюється папство, яке прагне створити уні­версальну церкву. Воєнно-міграційні зусилля Захід спря­мовує переважно назовні (Хрестові походи). Виникають католицькі ордени — опора пап­ства. Бурхливо розвивається культура, поширюється освіта.

Третій період (XIV—XV ст.) — доба поступової втрати Заходом специфічних феодальних рис на рівні васально-ленних зв'язків, що руйнуються. Лицарство як військовий стан відходило у минуле, на зміну йому приходило дво­рянство. Зміщується акцент із зовнішніх воєнних кампаній на внутрішньоєвропейські війни. Папство слабшає й назавжди втрачає свою колишню мо­гутність. Зростає секуляризація (звільнен­ня від впливу церкви) свідомості, поширюється світська освіта, приходить раціоналізм, прокладають шлях у науку дослідні знання, з'являються перші паростки гуманізму і Відродження.

У західній медієвістиці є й інші варіанти періодизації західноєвропейського Середньовіччя. Зокрема, раннє Се­редньовіччя ще датують V—X ст., або V — серединою XII ст., або V—XII ст., високе Середньовіччя — XI—XIII, або XIII — серединою XIV ст., пізнє Середньовіччя — другою половиною XIV—XV ст.

Дотримуючись загальноприйнятої європейської схеми, слід вважати, що курс історії середніх віків охоплює середину V – кінець XV ст., тобто період між умовними датами 476 – 1492 рр. В найновішому гарвардському виданні цей період позначений умовно 500-1500 рр., що при загальній умовності обох дат також є прийнятним. Але в основу цієї періодизації варто покласти не стільки ментальні зміни та особливості, а структурні зміни державних систем.