7. Стародавні германці (етнічна характеристика і територія розселення до початку експансії).(оля гулько)

8. Суспільний устрій давніх германців.(віка дубова)

Суспільний лад та органи влади германців за даними Юлія Цезаря. У І ст. до н.е. германці жили родовим ладом. Спорідненість могла усвідомлюватися германцями не лише в середині племені, а й у межах великих територіальних груп племен, пов’язаних легендами про спільне походження і спільний культ.За приклад Цезар брав найкраще йому відомий Свевський союз. Однак рівень суспільного розвитку різних племен був неоднаковим. Деякі з них вже в часи Цезаря жили осіло (Пн. Германія, Ютландія), що засвідчують археологічні джерела. Селилися германці селами, в яких переважали родові общини. За часів Цезаря тут була наявна кровноспоріднена община, для якої були характерними колективне виробництво й спільна власність на землю. Звичним явищем, за свідченнями як Цезаря, так і Таціта, був періодичний перерозподіл землі, здійснюваний під контролем старійшин.

Плем’я поділялося роди або сотні. Кожнен рід – близько сотні сімейств – населяв особливе село. При збільшенні кількості населення села сумісне життя ставало важким, і рід розселявся і розділявся на два роди – два села. Суспільна земельна власність села (в середньому 150 км.кв.) називалася гау (волость). Рід називався сотнею, тому що виставляв сотню воїнів, розуміючи “сто” в значенні великого, круглого числа. Село виставляло самостійний загін. На чолі сільського округу –гау – знаходився старійшина роду – гунно. Гунно був керівником мирного життя села і ватажком загону на війні.

Германські села або хутори були невеликими, з нерегулярною забудовою. Довгі будинки германців мали 10–30 м завдовжки і 4–7 м завширшки (150–200 кв.м). У одному селі налічувалося 200–250 мешканців. Охайні дерев’яні будинки жінки обмазували чистою різнокольоровою глиною. У спеціально споруджених й нерідко замаскованих погребах зберігали продукти, тому часто ворог не відразу виявляв сховища.

Германцям була притаманна гостинність – образити гостя (з яких міркувань би він не з’явився) вважалося гріхом. З гостем ділили їжу і житло. Цезар відзначає соціальну рівність: “Кожен бачить, що він у майновому відношенні рівний з наймогутнішими людьми”.

Сила германців в період їх родового побуту базувалася на двох основах: хоробрості і фізичній витривалості окремого воїна, що гартувався в безперервних зіткненнях з сусідами і на полюванні за дикими звірами, а також на колективній згуртованості воїнів одного роду. Коріння свободолюбства та вражаючих фізичних даних Цезар вбачав у переважанні в раціоні германця м’ясомолочних продуктів, щоденних військових вправах, загартовуванні у холодній воді, вільному способі життя, в силу якого “вони, не привчені змалку ні до покори, ні до порядку, нічого не роблять проти своєї волі, [все це] зміцнює їхні сили і породжує людей такого величезного зросту”.

Головними ознаками “вільної” людини у германців у цей час були: 1) право на носіння зброї; 2) право на участь у народних зборах; 3) право на рівну частку військової здобичі (за жеребом); 4) право на рівний з іншими суд за звичаями предків. Але вже у цей додержавний період нерідко окремо згадуються: “знатні”, “вільні германці”, “воїни”, “хранителі звичаїв”.

Народні збори – тінг – вважалися вищим органом влади у германців. У цих зборах брали участь всі дорослі чоловіки, що мали право носити зброю. Постійної влади вождя (dux) ще не було, його обирали лише на час походу. Коли будь-хто з перших осіб в племені заявляв на народних зборах про свій намір очолити похід і закликав охочих приєднатися, зголошувалися, насамперед, ті, хто схвалював і підприємство і особу вождя, обіцяючи йому свою допомогу. Ті ж, хто пообіцяв, але не пішов за вождем, вважалися втікачами і зрадниками і втрачали згодом суспільну довіру. Вождь у поході отримував право “розпоряджатися життям і смертю” членів племені. Родові старійшини виконували головним чином судові функції – розглядали дрібні справи. За даними Юлія Цезаря рабів у германців ще не було.

Германцям були знайомі поняття “злочину” й “відповідальності”, бо за різні провини по різному карали. Зрадників і дезертирів вішали, а боягузів і тих, за ким помічали збочення (“тілесні мерзоти”), кидали в болото, загороджуючи “місце поховання” бар’єром. За останні роки німецькими археологами виявлено декілька таких могил, хоча, можливо, не у всіх з них поховані злочинці. Якщо вірити Таціту, германців вирізняла сувора мораль, що різко контрастувала з розбещеним життям римлян і “вільними нравами” галльських кельтів.