26. Розпад імперії Карла Великого.(роман тютенко)

27.Органи державного управління франків, їх функції та повноваження (V- vіі ст.).(гуз петро)

+28. Нормандське завоювання Англії 1066 р. та його наслідки.(ПАРТИКА МАРЯНА)

Норман герцог Вільгельм захопив Англію. Вікінги таки виграли боротьбу за Англію. Вільгельм - бастард норманського герцога Роберта ІІ Диявола у 1033р шестирічним хлопчиком був призначений спадкоємцем своїм батьком, який вирушив у Палестину. Отримавши звістку про смерть Роберта 2 норман барони повстали але підтримка франц короля Генріха зберігла герцогу корону. Підрісши герцог приєднав до Нормандії графство МЕН, а також впорядкував церкви Нормандії при допомозі пріора бекської школи Ланфранка. Враховуючи невдачу норвезького короля Гаральда ІІІ він добре приготувався до походу на англію. Вільгельм зібрав майже 60 тис військо, і 29.09.1066р висадився в Певенсі біля Гастінгса. 14.10.1066 сам Гарольд загинув у битві при Гастінгсі, де англо-саксонці були розбиті норманами. Коли до Лондону дійшла звістка про перемогу Вільгельма Завойовника і смерть Гарольда знать вибрала королем ЕДГАРА ЕТЕЛІНГА. Але графи Мерсії і Нортумбрії покинули Едгара. Вільгельм підійшов до Лондону, і Едгар який лишився сам визнав королем Вільгельма. У 1068 Едгар їде до шотланд короля Малькольма. Після кількох невдалих спроб скинути Вільгельма Едгар втік у Фландрію. Вільгельм (1066-87) підкреслюючи законність успадкув англ престолу, Вільгельм урочисто пообіцяв дотрим законів Едуарда. Привілеї Лондону були підтверджені особливою грамотою. Гарольд і його прихильники були оголошені зрадниками. Король роздав численні землі своїм баронам по різних графствах.

29. Франкська держава за Піпіна Короткого.(люда свирида)

У листопаді 751 р. в Суассоні були скликані збори, де Піпін “зі згоди всіх франків” був проголошений королем, фактично здійснивши державний переворот й започаткувавши правління нової династії. Для того, щоби добитися схвалення народу і знаючи, як той шанує королівську сім’ю і звичаї, Піпін завершив справу належно: в 754 р. у Сен-Дені вже папа Стефан ІІ (752-757) коронував його як “короля милістю Божою”, забороняючи в майбутньому обирати короля поза цією сім’єю.

Піпін віддячився папі декількома походами проти лангобардів (754–756) та створенням у Середній Італії, на базі відібраного у лангобардів колишнього Равеннського екзархату, Папської області з містами Рим та Равенна, особливої держави пап, якою вони правили як світські правителі (756–1870). Акт отримав назву “Піпінів дар”, що начебто був офіційно підтверджений грамотою імператора Костянтина І (306-337). Насправді, це одна з найзнаменитіших в історії фальшивок, створених у папській канцелярії аббатом Фулрадом, що залишився в Римі на чолі невеликого королівського гарнізону. Цим кроком Піпін заклав тверде підґрунтя проникненню впливу франків до Італії.

Щоби закласти основи міцної влади, Піпін І Короткий часто змушений був застосовувати силу. За його правління велись безперервні війни в Баварії та Септиманії (завойована у 759 р.) та дев’ятирічна війна в Аквітанії (759–768).

У союзі з прелатами Піпін І Короткий активно сприяв відродженню традицій проведення щорічних церковних соборів. Король особисто був присутній майже на всіх цих соборах. Завдяки йому продовжувалася реформа церкви: Піпін І ввів десятину для всіх землевласників королівства і зміцнив зв’язки з Римом, переймаючи римську літургію.

Одночасно він зберіг за церквою значні привілеї: велике землеволодіння, звільнення від окремих державних податків, широкі повноваження єпископів у межах їх діоцезів. Часто на користь християнських храмів і монастирів з королівської скарбниці виділалися значні кошти.

Таким чином, до середини VIII ст. церква і франкські королі стали вірними і постійними союзниками в процесі християнізації германських племен, завдяки чому франкам вдалося об’єднати в рамках цілісного державного утворення чимало племен і народів. Франкська держава стала реальним захисником інтересів церкви й поширювачем християнських ідей на Заході.

Король також реформував грошову систему. Піпін І доклав зусиль для встановлення монополії короля на карбування монет.