11.4 Розвиток спільних підприємств в Україні

Найдинамічнішим нині у світовому господарстві є ринок інвестицій. Зростання підприємницьких капіталовкладень протягом усього повоєнного періоду випереджало не тільки зростання промислового виробництва, а й зростання міжнародної торгівлі. Лише за 1985 – 1995 рр. світові потоки прямих іноземних інвестицій збільшилися в 5,5 разу – від 56,4 до 314,9 млрд. дол., у тому числі у країни Центральної й Східної Європи в 604 рази – з 0,02 до 12,08 млрд. дол.

Україна належить до держав із високим рівнем попиту на іноземні інвестиції, їх роль для економіки нашої держави важлива, зокрема як одного із джерел коштів для економічного і науково-технічного розвитку. Тому залучення іноземних інвестицій для цих цілей об’єктивно необхідне, оскільки обсяг внутрішніх капіталовкладень в Україні останніми роками різко зменшився (за період із 1991 до 1995 рр. – на 62,8%). Частка капіталовкладень у ВВП за цей період скоротилася майже на 5% і у 1995 р. становила 15,1%. У 1996 р. загальний обсяг інвестицій у виробництво скоротився ще на 20,1% проти показника 1995 р. і зменшувався в наступні роки. Особливо різкий їх спад відбувся у невиробничій сфері, яка й так суттєво відстає за своїм розвитком від відповідних структур економічно розвинутих країн.

Донедавна західні інвестори дещо упереджено ставилися до України. За даними Мінстату України, загальний обсяг прямих інвестицій з-за кордону в національну економіку за 1992 – 1995 рр. становив лише 750,1млн. дол. Починаючи з 1996 р. ситуація трохи змінилася на краще, і вже на початку 1997 р. обсяг іноземного капіталу в Україні обчислювався в мільярдах і становив 1,4 млрд. дол., а на кінець 1999 року загальні обсяги прямих інвестицій сягнули 3,2 млрд. грн.

Основна маса іноземних інвестицій в Україні залучається через механізм спільного підприємництва. Зокрема, протягом 1996 р. через спільні підприємства було залучено 66,8% загальної суми іноземних інвестицій. По окремих регіонах цей процент значно вищий. Так, усього у підприємства та організації Львівщини станом на 1 січня 1997 р. було вкладено іноземних інвестицій на суму 54,6 млн. дол., із яких 93,8%, тобто 51,2 млн. дол., було вкладено у 576 спільних підприємств Львівської області.

Найактивнішими інвесторами в економіку України на початку 2000р. були партнери зі США, які інвестували 590 млн. дол., Німеччини –

230 млн. дол., Нідерландів – 301 млн. дол., Росії – 288 млн. дол., Великобританії – 243 млн. дол.

Сьогодні іноземні інвестори, в основному, створюють в Україні невеликі спільні підприємства на базі окремих структурних підрозділів. Вкладають 100 – 200 тис. дол. і дивляться, що з цього вийде. Частка інвестицій в Україні становить близько 80% їх загальної суми. Разом з тим, середній розмір інвестиції на одне підприємство зріс у 1999 році до 441тис. дол.

Обережність західних партнерів щодо великих інвестицій зумовлена відсутністю гарантій їх захисту, мінливістю українського законодавства: за перші шість років незалежності сім разів змінювалися умови інвестиційної діяльності. А як відомо, для інвесторів немає нічого гіршого, ніж постійні зміни правил гри.

Тому нині для суттєвої активізації припливу іноземного капіталу в Україну необхідні, насамперед, стабілізація макроекономічного оточення та впорядкування у сфері законодавства, яке коригує питання іноземного інвестування.

Крім окремих рішень і епізодичних намагань уряду необхідно здійснити цілий спектр заходів, які б стимулювали (чи в разі необхідності обмежували) залучення іноземних інвестицій в Україну. Ними могли б бути:

1. фіскальні заходи;

2. фінансові стимули;

3. створення адекватного інфраструктурного середовища;

4. особливі заходи (створення вільних (спеціальних) економічних зон; надання землі чи будівель і споруд у безкоштовне користування або на пільгових умовах; субсидії на користування енергією; транспортні гранти; пільги з фрахту тощо).

Сьогодні гарантій захисту іноземного капіталу в Україні практично немає, що є однією з основних причин гальмування припливу західних інвестицій в українську економіку. Якщо в 1992 – 1993 рр. головною умовою для надходження іноземних інвестицій були гарантії, встановлені Законом України “Про іноземні інвестиції”, то останнім часом переважна частина інвесторів погоджується співпрацювати з вітчизняними суб’єктами тільки на основі комерційних угод з обов’язковим наданням потенційним інвестором бізнес-плану, до якого має входити економічне обґрунтування необхідності інвестування й прогнозування його ефективності; терміну окупності, рівня ризиків періоду повернення вкладених коштів та інше.

Особливе місце в системі стимулювальних заходів розвитку спільного підприємства посідають фіскальні заходи. Однією з форм їх є диференціація рівня податку, звільнення від митних платежів імпорту обладнання, сировини, комплектуючих виробів.

Проте найбільший вплив на розвиток спільного підприємства мають фіскальні заходи у формі встановлення прямих податкових пільг, відстрочення виплати податків, введення пільгових норм амортизаційних відрахувань, встановлення пільгового режиму щодо податків на певний період (як правило, від 2 до 5, подеколи до 10-15 років).

Так, починаючи з 1992 р. спільні підприємства в Україні звільнялися Законом України “Про іноземні інвестиції” від сплати податку на прибуток протягом 2-5 років (залежно від сфери діяльності) з подальшою його виплатою у розмірі 50-70%. Це положення спричинило справжній бум розвитку спільного підприємництва як у цілому по Україні, так і в окремих її регіонах.

Тільки протягом 1992 – 1993 рр. кількість спільних підприємств в Україні збільшилася майже в 10 разів. У 1994 р. спільне підприємництво розвивалося й далі, але значно повільніше: темп приросту кількості спільних підприємств становив лише 37% проти 214 та 215% у 1992 та 1993 роках.

Зниження темпів зростання спільного підприємництва пояснюється частими змінами українського законодавства щодо іноземного інвестування в Україні протягом 1993 – 1994 років. А з уведенням у дію з 1 січня 1995 р. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який скасовував пільги в оподаткуванні для новостворених підприємств з іноземними інвестиціями, темп їх приросту різко впав. Протягом 1995 р. кількість спільних підприємств в Україні навіть зменшилася на 4%.

Ситуація цілком зрозуміла й закономірна. Адже основним мотивом створення спільних підприємств до 1995 р. було отримання неоподатковуваного прибутку. За цих умов при невідпрацьованості системи нормативно-правових актів, відсутності ефективності й гнучкої системи контролю за діяльністю спільних підприємств деякі з них використовувалися засновниками із суто корисливою метою. Типовими випадками такого бізнесу були:

• завищення реальної вартості вкладу іноземного партнера у статутному фонді спільного підприємства. Так, свого часу співзасновник спільного підприємства “Дана” (Івано-Франківськ) – польська фірма “Увекс Арт” у вигляді частки статутного фонду внесла технологічне обладнання, яке вона оцінила майже у 100 тисяч американських доларів. При перевірці з’ясувалося, що обладнання дуже застаріле, до того ж розкомплектоване, а його фактична вартість із доставкою не перевищує трьох тисяч доларів;

• використання обладнання, зафіксованого у статутному фонді, для отримання неоподатковуваного прибутку;

• використання спільного підприємства як підставної фірми для пільгового експорту продукції, виробленої на українських підприємствах; використання чужих ліцензій, фіктивних сертифікатів походження продукції. Так, використовуючи чужі ліцензії, спільне підприємство “Польтук” (Луцьк) вивезло в Польщу за демпінговими цінами мінеральні добрива. У результаті державі завдано значного збитку. Спільне підприємство “Аль Мар” (Львів), оформивши фіктивні сертифікати походження продукції, мало намір поставити польській фірмі сировини на 18 млн. дол.;

• вивезення та приховування на рахунках зарубіжних банків валютної виручки. За підрахунки спеціалістів, приблизно 60-70% валютного прибутку спільних підприємств в Україну взагалі не надходило, а осідало на рахунках підставних осіб у закордонних банках.

Внаслідок пільгових умов оподаткування прибутку спільних підприємств до бюджету не надходили значні суми коштів, а національній економіці завдавалися чималі збитки. Однак навіть із скасуванням податкових канікул для спільних підприємств у 1995 р. серед них залишилося багато таких, яким певні пільги зберегли й до початку 1997р. Через це у 1996р. держбюджет України недоодержав 381 млн. грн. У 1997р. спільні підприємства здавали декларації за 1996 р., і знову до бюджету не надійшла сума близько 600 млн. грн.

Характерними й поширеними майже для кожного спільного підприємства залишаються нині правопорушення, пов’язані із заниженням податку на доходи, на додану вартість, або взагалі ухилення від податків, неправильне обчислення акцизного збору, несвоєчасне надходження валютної виручки.

Це свідчить про те, що спільні підприємства інколи перетворюються з одного із каналів залучення інвестиційних коштів в економіку України в один із каналів пограбування держави. Лише вибірковий аналіз збитків, завданих національній економіці від наведених правопорушень, підтверджує, що вони оцінюються в десятки й сотні мільйонів доларів. Крім того, завдаються моральні збитки, що формує відповідне ставлення до спільного підприємства у цілому. Недобросовісні комерційні ділки кидають тінь на тих, хто своєю чесною діяльністю в спільному підприємстві сприяє розвитку ринкових відносин в Україні. Разом з тим є спільні підприємства, які стали незаперечною вдачею для нашої економіки.

На початок 1999 року зарубіжними партнерами інвестовано 7362 підприємства України. Більше половини (53,3%) прямих іноземних інвестицій припадає на промисловість. Найпривабливішими для іноземних інвесторів є харчова промисловість – вкладено 662 млн. дол. (або 20,4% від загального обсягу), машинобудування і металообробка – 355 млн. дол. (10,9%); паливна промисловість – 190 млн. дол. (5,8%); будівництво та промисловість будівельних матеріалів – 169 млн. дол. (5,2%). Значними є вкладення іноземного капіталу у внутрішню торгівлю – 558 млн. дол. (17,2%), фінанси, кредит, страхування та пенсійне забезпечення - 199 млн. дол. (6,1%).