8.2 Валютно-фінансові умови контрактів

Як відмічалося в попередніх розділах, правовою формою міжнарод­ної комерційної угоди є договір. В основі всіх договорів лежить договір купівлі - продажу, який в міжнародній практиці називається контрактом. Цей документ має певну форму і крім умов, які розглядалися раніше, при його складанні необхідно врахувати як валютні умови (валюта ціни; ва­люта платежу; курс перерахунку валюти у валюту платежу; застереження, що захищають сторони від ризику втрат), так і фінансові умови (умови роз­рахунків; заходи проти затримки платежу, форми розрахунків; засоби роз­рахунків).

Ціна товару виражається в контракті кількістю грошових одиниць, яку повинен заплатити покупець продавцю в тій чи іншій валюті за доста­влений товар чи надану послугу на умовах, що вказані в контракті. Су­часна ринкова економіка внесла суттєві зміни в схему переливу капіталу і формування вартості товару різними методами. Валюта ціни і розрахунки з закордонними партнерами в контрактах суттєво розрізняються в залежно­сті від того, до якої країни належить торговий партнер.

Міждержавні угоди про товарооборот і платежі України з країнами, з якими розрахунки ведуться у ВКВ, передбачають, що платежі по торгових і інших операціях можуть проводитися у будь-яких валютах у відповідно­сті з валютними режимами сторін, що домовляються. Експортер нашої країни зацікавлений в тому, що б і валютою ціни і валютою платежу була визначена одна з вільно конвертовних валют. Це може захистити від ва­лютних втрат.

При імпорті з промислово-розвинених країн ціни на товари встанов­люються в контрактах з іноземними постачальниками за загальним прави­лом в національній валюті країни-постачальника.

Визначаючи валюту ціни і валюту платежу слід додержуватися такого правила: множина курсів викликає необхідність гранично точ­ного формування прав і обов’язків сторін при укладанні зобов’язань, з яких випливає необхідність перерахунку валюти ціни в валюту платежу, щоб уникнути різних тлумачень.

При виборі валюти ціни експортер орієнтується на «тверду» валюту, а імпортер - на «м’яку», курс якої знижується. При виборі валюти платежу експортер орієнтується на «м’яку» валюту, а імпортер - на «тверду».

Валюта ціни може бути визначена торговельною чи платіжною уго­дою між відповідними країнами, вона може бути обумовлена торговель­ними правилами чи звичаями.

В техніці перерахунку валют також є певні моменти, які необхідно враховувати сторонам, що домовляються.

У випадку, коли валюта ціни і валюта платежу не однакові, за­значається перерахунок валюти ціни у валюту платежу. При цьому в конт­ракті слід записати:

1. Дату перерахунку. Тут можливі такі варіанти:

• на день надходження контракту;

• на день платежу;

• на вечір попереднього робочого дня;

• на попередній день платежу. Останні два варіанти є найбільш по­ширені.

2. Курс перерахунку. Застосовується при перерахунку курсу про­давця, що вигідно для експортера, оскільки він за одиницю іноземної валюти отримає більше національної валюти країни покупця, і, відповідно, такий курс менш вигідний імпортеру. Тому в контракті повинна бути чітка вказівка з цього приводу; якщо ж немає положень, обов’язкових для експо­ртера і імпортера, для перерахунку частіше користуються середнім курсом (між курсом продавця і покупця).

3. Вид платіжного документа:

• телеграфний переказ;

• поштовий переказ;

• курс тратт.

Якщо відповідного запису в контракті немає, то засто­совується курс телеграфного переказу.

3. Місце. Найчастіше використовується національний ринок пла­тежу.

Щоб уникнути можливих втрат від перерахунку валют, учасники зо­внішньоторговельних угод при визначенні валюти ціни товару і валюти платежу повинні враховувати на тільки кон’юнктуру відповідного товар­ного ринку, характер товару, торговельні звичаї, але й необхідність прийн­яття відповідних заходів. В іншому випадку зафіксована ціна може виявитися нижчою, ніж фактичні витрати на виготовлення проданого то­вару.

Одним із способів нейтралізації чи зменшення негативних наслідків валютних ризиків може служити скорочення термінів між укладанням угод і здійсненням розрахунків по них, прискорення платежів.

Існують і спеціальні методи страхування валютного ризику.

1. Фіксація ціни експортного товару в більш стабільній валюті з на­ступним платежем у більш «м’якій».

2. Мультивалютне застереження. Передбачає корегування ціни при зміні курсу, тобто в договорі фіксується курс валюти, за яким ціна на товар залишається незмінною. Далі вводяться поправкові коефіцієнти до ціни (більше чи менше 1,0) відповідно до зміни базового курсу. Якщо мова йде про одну валюту, то це одностороннє застереження, а якщо вказується курс декількох валют, то це мультивалютне застереження. Однак даний вид за­стереження пов’язаний зі складними розрахунками, тому мультивалютне застереження замінюється в наш час застереженням про зміну суми пла­тежу в залежності від змісту курсу SDR чи євро.

3. Індекс застереження. В якості гарантії від втрат може бути вико­ристаний характер визначення ціни товару. Індексне застереження як за­стереження про перегляд цін передбачає, що ціна товару і сума платежу змінюються у відповідності зі зміною на момент платежу визначеного ін­дексу цін, який обумовлений в контракті, в порівнянні з моментом укла­дання угоди (наприклад, індексу оптових цін).

4. Застереження про змінні ціни (ескалаторне застереження) - також різновид застереження про перегляд цін. Воно передбачає фіксацію в контракті умовної (відправної) ціни, яка на момент розрахунку може бути переглянута в залежності від зміни ціноутворювальних чинників.

5. Компенсаційна угода, тобто взаємна поставка товарів в рівній ва­ртості, також є різновидом захисту від знецінення валют. Аналогічний зміст має страхування бартерної угоди.

6. Укладення форвардних угод банком на прохання заявника. У цьому випадку банк купує на біржі за існуючим в даний момент курсом зобов’язання по виплаті валюти, яка цікавить заявника, на термін платежу. Ризик знецінення валюти, рівно як і весь прибуток при підвищенні курсу валюти, що купується, по відношенню до інших валют, отримує продавець такого зобов’язання.

В контрактах можливе застосування таких варіантів умов розра­хунків.

1. Розрахунок в кредит, тобто кредит експортера імпортеру чи ви­дача авансу імпортером експортеру.

Якщо покупець не в змозі здійснити купівлю за рахунок власних ко­штів, а продавець зацікавлений в збуті товару, то продавець відмовляється від негайної оплати товару покупцем і в цій угоді виступає кредитором (кредит постачальника)

2. Купівля за готівку - це платіж в період від моменту готовності товару до відвантаження до надходження товару чи документів покупцю (імпортеру).

Нерідко можливе поєднання купівлі за готівку (на частину товару) і в кредит (на частину, що залишилася).

При укладанні контракту партнерів не стільки цікавить пеня, штраф, недодержка, втрачена вигода в якості майнової відповідальності сторін при невиконанні своїх зобов’язань, скільки гарантії проти неплатежу, оскі­льки зобов’язання приватних фірм не мають достатньої надійності.

Найбільш надійна гарантія - це урядові угоди, банківська гарантія (bank guarantee), гарантія великого підприємства.

Прийнята в міжнародних рамках форма банківської гарантії є юри­дично незалежним доповненням до договорів купівлі - продажу і договорів підряду на виконання робіт (послуг). Надавши її, банк зобов’язується ви­платити певну суму, якщо його клієнт не виконає своїх договірних зо­бов’язань. Міжнародна торгова палата в Парижі видала основні правила для гарантій. Формою гарантії є зобов’язання провести платіж, поручництво.

Найбільше значення в міжнародних операціях отримали: гарантія пропозиції, гарантія виконання, авансова гарантія.