8.4 Кредитування зовнішньої торгівлі

В практиці зовнішньої торгівлі в останні десятиріччя суттєво зростає значення кредиту. З наданням кредитів пов’язані як експорт обладнання, так і імпорт сировини, вирівнювання платіжних балансів різних країн. Тому важливу роль в міжнародній торгівлі грає договір про надання кре­диту. Залежно від національних законодавств застосовуються різні поняття: позика, договір про відкриття кредиту, кредитний договір. В пра­вовій практиці все більше визнання отримує концепція, згідно з якою договір про надання кредиту є договором особливого роду. Головною його про­блемою є так зване питання про довіру. Чим більш віддалені одна від одної сторони, що домовляються в зовнішній торгівлі, тим менш виражені за до­помогою довгострокових договірних угод відносини взаємної довіри, тим частіше виникають кризові ситуації, тим вище вимоги до страхування кредитів. Тому у зовнішньоторговельних угодах одна з сторін повинна провести авансовий платіж за допомогою товарного акредитиву, або ж по­винна бути передбачена банківська гарантія.

Банківське страхування у формі гарантії платежу не є безпосереднім платежем у зовнішньоторговельній угоді. Це невідкличне, незалежне від угоди зобов’язання банку провести платіж у тому випадку, якщо одна з сторін у зовнішньоторговельній угоді всупереч своїм договірним зо­бов’язанням не здійснює платіж. Гарантія платежу повинна містити такі реквізити:

• повне найменування бенефіціара;

• повне найменування довірника;

• номер договору, контракту, за яким надається гарантія;

• сума, що гарантується, у відповідній валюті;

• термін оплати гарантійної суми;

• встановлені процентні платежі;

• товари, які мають бути відправлені з вказанням термінів та базис­них умов поставки;

• термін дії гарантії;

• невідклична заява банку - гаранта про виплату суми гарантії;

• дані про накладні витрати.

У міжнародних угодах особливу роль відіграють спеціальні форми гара­нтії, зокрема, конкурсна гарантія. Великі замовлення державних органів і провідних підприємств розподіляються шляхом торгів. Може скластися так, що в цих торгах бере участь компанія, яка не в змозі виконати за­мовлення. Тому організатор торгів вимагає, щоб невиконання виграного на торгах замовлення карались штрафом, виплата якого забезпечується кон­курсною гарантією, яку дав банк. Розмір штрафу у світовій практиці скла­дає 2-10% суми замовлення. Якщо компанія не може виконати взяті на себе замовлення, то вона повинна відкликати свою пропозицію, а банк зо­бов’язаний заплатити гарантійну суму .

У зовнішній торгівлі застосовуються гарантія поставки і гарантія ви­конання договірних зобов’язань. Банк, який надає подібну гарантію, зо­бов’язаний провести платіж у випадку, якщо експортер здійснює поставки чи надає послуги не в установлені терміни чи не у відповідності з догово­ром. При цьому гарантія поставки повинна покривати ризик виконання договору в цілому, тоді як інші види гарантій виконання договірних зо­бов’язань покликані виключити ризик неякісного їх виконання. Гарантія поставки значно ширше конкурсної гарантії, оскільки непоставка взагалі чи поставка некомплектного обладнання можуть призвести до значних збитків для імпортера. Гарантійна сума в таких випадках складає 5-25% вартості товарів чи послуг.

Ще однією формою гарантії є гарантія авансового платежу. Сто­рони можуть домовитися про виплату замовнику авансу. Для експортера, особливо при продажі несерійної продукції, це означає більшу впевненість в тому, що замовник оплатить поставку в цілому у відповідності з умовами договору. У випадку, якщо експортер не здійснить поставку і не зможе по­вернути аванс, гарантія авансового платежу забезпечує іноземному покуп­цеві повернення суми авансу. Тому дана гарантія називається також гара­нтією повернення авансу. Гарантійна сума, як правило, відповідає вели­чині авансу.

Існують гарантії, які страхують імпортера від збитків через невідпо­відність документів умовам акредитиву, наприклад, гарантії коносаме­нту.

Основою кредиту постачальника є договірне зобов’язання про ку­півлю товару. Якщо покупець не в змозі здійснити купівлю за власні кош­ти, а продавець зацікавлений у збуті товару, договір купівлі-продажу може бути здійснений лише в тому випадку, якщо постачальник відмовиться від негайної оплати товару покупцем. Практично постачальник надає покупцю комерційний кредит. Як і при інший видах комерційного кредиту, в цій угоді кредитором виступає постачальник, а боржником - покупець. Догові­рна ціна визначає одночасно розмір кредиту, що надається, а виплата кре­диту є не що інше, як платіж за товар. Оскільки покупець не зобов’язаний одразу ж оплачувати товар, то для нього це рівнозначно отриманню по­зики. Кредит постачальника не перестає бути комерційним кредитом і тоді, коли постачальник має можливість рефінансуватися.

Великого значення набуває договірне регулювання умов платежу по кредиту постачальника, в рамках котрих встановлюється, насамперед, спо­сіб, термін, місце і валюта платежу. На умови платежу мають значний вплив загальні умови угоди і особливості національного права.

В договорі купівлі - продажу між експортером і імпортером і в дого­ворі про надання кредиту постачальником мова йде про економічні відно­сини, у відповідності з якими «відбувається обмін послугами».

Існує декілька способів платежу. Якщо сторони домовилися про зви­чайний переказ коштів при погашенні наданого кредиту, то платіж зале­жить практично від платоспроможності і бажання покупця провести цей платіж. В подібній ситуації у продавця немає ніякої гарантії, оскільки до­мовленість про надання «документів проти платежу» вступала б у проти­річчя з суттю кредиту постачальника. Можливе застосування акредитиву. Однак виплата по ньому здійснюється не при поданні документів і передачі товару покупцю, а пізніше, при погашенні кредиту постачаль­ника. Таким чином, кредиту постачальника надається більша гарантія. В деяких випадках можна застрахувати кредит постачальника за допомо­гою акцептованого покупцем векселя.

У більшості випадків промислове обладнання може бути поставлене лише окремими партіями, що ускладнює облік. Тому в подібних угодах неможлива повна оплата до певного терміну і встановлюються поетапні платежі. Певну роль можуть грати проміжні відсоткові платежі. Встанов­люється це шляхом домовленості про граничні терміни платежу. Тим са­мим забезпечується своєчасність оплати. При поставці, монтажі, здачі в експлуатацію обладнання точно фіксуються окремі моменти відносно ви­конання договору продавцем. Вони можуть бути обумовлені в межах вста­новлених граничних термінів, наприклад, через шість місяців вказаного в договорі терміну поставки.

При сплаті процентів за кредит постачальника використовуються два способи. В договорі визначається, здійснюються ці платежі за фіксованою ставкою чи за ставкою, яка змінюється, що залежить від існуючого на мо­мент підписання договору рівня процентних ставок та від очікуваної його динаміки. Якщо продавець, який надає середньостроковий і довгостроко­вий кредити, очікує зростання загального рівня процентних ставок, він нама­гається встановити ставку на базі роловера. Це означає, що процентна ста­вка протягом всього терміну кредиту періодично (один раз в півріччя чи квартал) корегується відповідно до існуючих на ринку процентних ставок за 3- чи 6-місячними міжбанківськими депозитами. Звичайно за основу бе­руться ставки на найвибагливіших фінансових ринках і найчастіше проце­нтна ставка по міжбанківських депозитах та Лондонському ринку (ЛІ­БОР). В кредитному договорі встановлюється накидка до ЛІБОР, напри­клад, 1 чи 2 % зверх ставки ЛІБОР. Розмір накидки залежить від плато­спроможності боржника, положення на грошовому ринку, терміну кредиту і політичної ситуації в країні боржника.

Кредити постачальника можуть надаватися і без укладання особли­вих угод про виплату процентів. У цьому випадку продавець намагається встановити ціну таким чином, щоб вона містила проценти по кредиту, який надається.

Для рефінансування продавець, як правило, сам шукає кошти на на­ціональному ринку і ринку капіталів. При цьому викорисоваються:

1. Промисловий кліринг.

2. Банківське кредитування.

3. Факторинг.

4. Форфейтинг.

В боротьбі за ринки збуту держави стимулюють експорт, зокрема, за допомогою страхування експортних кредитів. В рамках цих державних за­ходів постачальник отримує можливість застрахувати ризик неплатежу ім­портера за допомогою державного страхування на 85-95% суми вимоги. Страхування здійснюється при тісній взаємодії банків і інститутів зі стра­хування експортера. Банки надають лише кредити, застраховані на випадок неплатежу. Тому для експортерів суттєво понижується ризик і значно по­легшується рефінансування фірменного кредиту.

Інститути зі страхування експортних кредитів страхують такі види ризиків:

• ризик введення заборони на переказ коштів, включаючи ризик введення мораторію;

• валютний ризик в певних межах;

• ризик делькредере (ризик непогашення кредиту), якщо замовник чи боржник є державною установою.

Гарантія видається, як правило, при виконання таких умов:

• заявник повинен бути резидентом країни, де здійснюється стра­хування кредиту;

• товари і послуги повинні походити з країни, де здійснюється страхування;

• при отриманні середньострокового кредиту імпортер повинен провести авансовий платіж в розмірі 15-20%;

• дія гарантії починається після оплати збору, який отримує страхі­вник.

По кожній короткостроковій угоді встановлюється розмір покриття гарантією страхівника. В середньому він складає 85-90% суми угоди.

Оскільки при наданні кредиту постачальника продавець повинен сам шукати для нього кошти (власні чи позичені, що обтяжує баланс), може статися так, що кредит взагалі не буде наданий, в результаті чого не здійс­ниться експортна угода. Тому експортери разом з банками шукають можливості звільнення експортерів від фінансування своїх операцій, що підвищує ефективність використання капіталу і конкурентоспроможність експортерів. До таких форм кредитування відноситься кредит покупця. Ризики, які виникають при цій формі кредитування, страхуються спеціальними інститутами, як правило, на 100%. Оскільки продавець більше на повинен турбуватися про фінансування і має доступ до страхування великої суми угоди, експортери особливо зацікавлені в такій формі кредиту.

Відправним пунктом для кредиту покупця, як і для кредиту постачальника, є укладання договору про поставки товарів чи про надання послуг покупцю за кордоном. При кредиті покупця банк, а при великих угодах - банківський консорціум, які знаходяться в країні експортера, надають кредит покупцю для оплати поставок в рамках конкретного договору купівлі-продажу. Пропозиція продавця про надання кредиту покупцю містить і готовність його банку здійснити кредитування.

З правової точки зору мова йде про пропозицію двох договорів - власне договору купівлі-продажу і самостійного договору про кредитування, який укладається між банком експортера і імпортером чи його банком. Вихідним пунктом для кредитування є договір про товарні поставки. В договорі про кредитування, що укладається містяться відомості про відносини між банком продавця і покупця, які стосуються надання і погашення кредиту а також сплати процентів. Банк продавця самостійно вирішує питання про надання кредиту і про умови договору про кредитування.

Договір може бути укладений чи безпосередньо з покупцем, чи з третьою особою, як правило, банком покупця. Покупець оплачує за рахунок отриманого кредиту поставки товарів і послуги у відповідності до договору. Якщо експортер здійснює певні послуги непостійно чи несвоєчасно, це ніяк не торкається зобов’язань покупця перед банком, які виникають з кредитного договору. Покупець не може висунути претензій до банку через неповне виконання продавцем торговельного договору, оскільки в правовому відношення кредитні зв’язки не залежать від торговельного договору. Щоб застрахуватися на цей випадок, банки в кредитний договір включають, як правило, застереження, у відповідності з яким боржник повинен виконати свої зобов’язання по кредитному договору незалежно від проблем, які виникають між ним і продавцем в ході виконання торговельного договору.

Розмір кредиту, який встановлюється за згодою банку продавця з покупцем, залежить від вартості контракту. В договорі передбачається авансовий платіж в розмірі 5% продажної ціни при укладанні договору і 10% при здійснення поставок. 85%, що залишилися, виплачуються на кредитній основі: перед наданням кредиту в розмірі 85% продажної ціни банк звичайно вимагає підтвердження про виплату 15% експорту.

Якщо експортер перервав чи зовсім припинив здійснення торговельного договору, кредитор не зобов’язаний надати невикористану частину кредиту. Банк не може вимагати і дострокового погашення кредиту.

Оскільки кредит покупцю надається у відповідності з конкретним торговельним договором, кредит можна використовувати лише на оплату даних поставок.

У випадку кредиту покупцю банк продавця звичайно вимагає від покупця, щоб його банк надав гарантію по цьому кредиту у формі, яка дозволяє отримати кошти від банку покупця при простроченні платежу покупця. Ця гарантія банку покупця надається звичайно у вигляді банківської гарантії чи вексельного зобов’язання.

Особливою формою кредитування зовнішньої торгівлі є акцептно-рамбурсний кредит. Він є документарним акцептним кредитом, який надається експортеру будь-яким банком при наявності гарантії банку імпортера чи третього банку проти надання певних документів.

У зовнішній торгівлі продавець часто не задовольняється акцептом покупця і вимагає акцепт відомого банку, який у більшості випадків знаходиться чи в країні експортера, чи в міжнародному фінансовому центрі, наприклад, Нью-Йорку чи Лондоні, особливо, якщо оплата передбачена у валюті третьої країни. Акцептно-рамбурсний кредит слід вважати спеціальною формою акцептного кредиту, від загальної форми якого він відрізняється в першу чергу тим, що забезпечується документами. На практиці він здійснюється найчастіше разом з товарним акредитивом.

Негативний баланс на поточному рахунку клієнта, який набуває іноді статус кредиту, називається овердрафт (overdraft). Це форма короткострокового кредиту, надання якого здійснюється списанням коштів з рахунку клієнта банком понад залишку коштів на рахунку.

Для отримання кредиту підприємство - позичальник звертається в комерційний банк з обґрунтованим проханням, яке повинно містити такі дані:

• мета отримання валютного кредиту, його сума і термін;

• характеристика товару, який купується за кордоном, та його вартість, країна, в якій він буде закуплений, валюта платежу;

• економічний ефект;

• джерела фінансування заходів, які плануються, в гривнях і джерела погашення кредиту в іноземній валюті.

До прохання підприємства - позичальника додаються такі документи:

• гарантійний чи закладний лист;

• техніко-економічне обґрунтування, яке вимагає кошторис витрат по кожному заходу, що кредитується, в розрахунок окупності витрат, які кредитуються.