9.3 Особливості довгострокових контрактів на сировину та напівфабрикати

Для сучасного етапу розвитку світового господарства є характерним зростання ролі тривалих договірних відносин, які здійснюються на основі довгострокових комерційних контрактів.

Практика укладання довгострокових контрактів має неоднакове значення на різних світових товарних ринках. Найбільше значення вона має на ринках палива та промислової необробленої сировини і найменше― на ринках переробленої сировини. Так, частка довгострокових комерційних угод у світовому експорті корисних копалин (без нафти, яка реалізується за річними контрактами) складає 50-60%, а в експорті переробленої сировини― 5-7%.

Найбільшими об'єктами торгівлі по довгострокових контрактах виступають ті товари, по яких частка довгострокових кредитів в експорті складає: природний газ 70-80%; кам'яне вугілля 75%; залізна руда 60-70%; нафта 10-15%. На частку цих чотирьох товарів припадає 85-90% сукупної вартості сировини, яка реалізується по довгострокових контрактах. Решта 10-15% приходяться на такі товари, як уранові концентрати (80-90% експорту приходиться на частку довгострокових контрактів), олов'яні концентрати (85-90%), свинцеві й цинкові руди (55-60%), платина і паладій (40-60%), алмази (40-45%), боксити і глинозем (30%), целюлоза (30%). По довгострокових контрактах у середині 90-х років поставлялось приблизно 70% імпорту залізної руди в ФРН, 50% в Англію, 95% в Японію.

На основі довгострокових контрактів здійснюються поставки спеціалізованої продукції: вузлів, частин, деталей (компоненти для складання), що сприяє зростанню технічного рівня продукції на основі міжнародного поділу праці.

Торгівля по довгострокових контрактах має певні переваги.

По-перше, сировинні товари на відміну від продукції обробної промисловості морально не старіють, їх якість залишається незмінною. Незмінна якість товару, який поставляється на основі довгострокового контракту, відповідає інтересам не тільки продавця, але й покупця. Більш того, якщо технологія підприємства, яке постачається по довгостроковому контракту, орієнтована на чітко визначений сорт сировини і матеріалів (наприклад, руду з незмінним вмістом металу), покупець не зацікавлений навіть в підвищенні якості сировини, яку він купує.

По-друге, шляхом укладання довгострокових комерційних контрактів задовольняються потреби виробництва в стабільних джерелах сировини на тривалу перспективу, що дає можливість пристосовувати виробництво до певної сировини.

По-третє, для тих ринків, де велика частина поставок по договорних поставках (преференційні зони), є характерною більша стабільність попиту, пропозиції й цін, ніж на відкритих ринках.

Розвитку тривалих договірних відносин між контрагентами сприяє процес поглиблення міжнародного поділу праці, спеціалізація й кооперування господарської діяльності іноземних фірм, нестабільність економіки світового господарства. Через систему довгострокових, скріплених контрактами зв'язків з торговими партнерами компанії намагаються, по можливості, згладжувати протиріччя між плановою діяльністю фірми і ринковою стихією.

Потреба у встановленні довгострокових договірних відносин зростає у зв'язку зі значним підвищенням капіталомісткості розробки нових родовищ корисних копалин. Вибудівні компанії зацікавлені в отриманні надійних гарантій окупності інвестованих коштів (як правило, позичених) у визначені терміни. Такого роду гарантії в певній мірі можуть бути забезпечені при укладанні довгострокового контракту на реалізацію продукції рудника, який будується. Для довгострокових контрактів у сучасних умовах є характерним загальне скорочення термінів дії в зв'язку з різкими коливаннями господарської кон'юнктури і, внаслідок цього, невизначеністю перспектив розвитку (наприклад, на кам'яне вугілля терміни довгострокових контрактів знизились з 10 до 5 років). Найбільш тривалі терміни поставок практикуються на ринку природного газу, де середній термін контракту складає 20 років.

Ціни в довгострокових контрактах встановлюються або зразу на весь термін дії угоди, або на один рік чи півроку і надалі регулярно переглядаються. При встановленні ціни в довгострокових контрактах на сировину стали широко застосовуватись поточні та обмежено-рухомі ціни замість фіксованих і малорухомих цін.

Ще десять років тому в довгострокових контрактах на сировину передбачались розрахунки за цінами, фіксованими на весь термін угоди чи за змінними в дуже вузькому (кілька відсотків) інтервалі. Зараз такого роду умови є дуже рідкісними і зустрічаються, в основному, в контрактах, які укладаються на термін не більше 2-3 років. Сьогодні довгострокові контракти, як правило, передбачають застосування методів встановлення цін з помірними обмеженнями коливань, або взагалі без обмежень. Використання останнього методу чи методу поточної ціни передбачає оплату кожної партії товару не за наперед обумовленою, а за ціною відкритого ринку на момент поставки.

Обмежено-рухомі ціни змінюються шляхом періодичних переглядів з виконанням обумовлених в контракті принципів чи за формулою ескалації. Ступінь еластичності визначається вибором орієнтирів, які беруться до уваги при її перегляді (чи закладені у формулу, чи шляхом встановлення конкретних обмежень відхилень у % від встановленої бази). Такі ціни є компромісом між фіксованими і поточними цінами.

Для обчислення ступеня рухомості ціни береться певний набір показників: заробітна плата, витрати на транспортування, а в останні роки стали включатись і витрати на устаткування та інші витрати виробництва, а також податки і роялті.

Характерним є також, що базові ціни, які корректуються за формулою, стали переглядатися значно частіше, ніж раніше (наприклад, на кам'яне вугілля базова ціна переглядається щорічно).

Іншою важливою особливістю встановлення цін на сировину є застосування усереднених цін. Принцип усереднених цін став превалювати в практиці укладання довгострокових контрактів на сировину. Усереднені ціни ― це ціни за будь-який більш чи менш тривалий період, взяті за котируванням товарних бірж й інших гуртових ринків, а також за достатньо представницькими довідковими цінами компаній-лідерів на даному ринку.