Збро́я ма́сового ура́ження — зброя, призначена для нанесення масових втрат або руйнувань на великій площі.

Уражаючі чинники зброї масового ураження, як правило, продовжують наносити ураження протягом тривалого часу. Також ЗМУ деморалізує як війська, так і цивільне населення. Порівнянні наслідки можуть наступити і у разі застосування звичайної зброї або здійснення терористичних актів на екологічно небезпечних об'єктах, таких як АЕС, дамбах і гідровузлах, хімічних заводах тощо.

На озброєнні сучасних держав перебувають три основні види зброї масового ураження:

хімічна зброя;

біологічна зброя;

ядерна зброя.

Ядерна зброя

Класифікація

За потужністю ядерних пристроїв їх поділяють на 5 груп:

надмалі (до 1 кт)

малі (1-10 кт)

середні (10-100 кт)

великі (великої потужності)(100кт-1Мт)

надвеликі (надвеликої потужності) (понад 1 Мт)

Потужність атомної бомби, скинутої на Хіросіму, становила близько 15 кт. Найпотужнішим ядерним вибухом, що здійснювався в історії, вважають випробування радянської водневої бомби 30 жовтня 1961 року на Новій землі[1]. Його потужність склала близько 50 Мт.

За типом заряду ядерна зброя поділяється на:

власне ядерну (або атомну) — енергія вибуху якої зумовлена ланцюговою реакцією поділу ядер. Історично це перший вид ядерної зброї. Була застосована в роки Другої світової війни США проти Японії (дві бомби були скинуті в серпні 1945 на японські міста Хіросіма і Нагасакі).

термоядерну (воднева бомба) — у якій атомну бомбу використовують як «запал» (1-й ступінь) для реакції термоядерного синтезу (2-й ступінь). Має набагато більшу енергію. Перший дослідний вибух було проведено США на атолі Еніветок у Тихому океані1952 року. під час розщєплення атомів ядерною бомбою досягається температура 3 млн градусів С

Залежно від ядерного матеріалу, що застосовується, атомні бомби поділяють на:

уранові — на увазі мають уран-235. Атомна бомба, скинута на Хіросіму, містила близько 50 кг такого урану.

плутонієві (на основі плутонію 239) — такі заряди становлять основу ядерного військового потенціалу усіх ядерних держав.

інші — теоретично можливо створити ядерні заряди на основі урану-233 (233U), нептунію-237 (237Np), ізотопів каліфорнію, але практичне використання таких зарядів пов'язано з великими труднощами і наразі неможливе.

Плутонієві заряди мають перевагу в першу чергу завдяки меншій критичній масі — вона становить 10-13 кг проти 40 кг для урану 235. Тобто замість одного уранового заряду з плутонію тієї ж маси їх можна виготовити три або чотири.

Термоядерна зброя у свою чергу поділяється на:

«брудну» термоядерну зброю, що використовує нейтрони термоядерного синтезу (2-го ступеня) для нових ядерних реакцій (3-й ступінь). Зазвичай, використовують поділ ядер урану-238 швидкими нейтронами, що дозволяє збільшити енергію вибуху (у 2-3 рази).

«чисту» термоядерну зброю. «Чистими» вважають термоядерні заряди, у яких капсулу виготовляють із нерадіоактивного матеріалу (свинець, вольфрам), який практично не бере участі у ядерних реакціях. До таких боєприпасів належить зокрема нейтронна бомба.

Поділ термоядерної зброї на «чисту» та «брудну» є досить умовним, оскільки навіть порівняно «чисті» заряди є джерелом сильного забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами. Але у «брудних» бомбах радіоактивних продуктів набагато більше[2].

За способами застосування на полі бою поділяється на:

тактичну — призначена для ураження військ ворога на фронті та найближчому тилу

оперативно-тактичну — для ураження об'єктів ворога у межах оперативної глибини

стратегічну — для знищення промислових центрів, штабів та інших об'єктів. За допомогою сучасних носіїв ядерної зброї (стратегічні бомбардувальники, балістичні і крилаті ракети, підводні човни тощо) можна вражати цілі, що знаходяться у будь-якій частині Землі.

Фактори ураження

Ядерна зброя має такі фактори ураження:

ударна хвиля

проникаюча радіація

світлове випромінювання

електромагнітний імпульс

радіоактивне зараження місцевості

Принцип дії

Основу будь-якого ядерного боєприпасу становить речовина, здатна до розщеплення ядра. Найбільш відомими серед таких речовин є ізотопи урану (235U та 233U) і плутонію (239Pu).

Жоден із цих ізотопів не зустрічається у природі в чистому вигляді. Природний уран містить невелику кількість ізотопу 235U (менше одного відсотка), і його виділяють за допомогою досить складної процедури розділення ізотопів (збагачення урану). Для ядерної зброї потрібен уран із вмістом ізотопу 235U не менше ніж 90%. Інші види ядерного палива утворються штучно в ядерних реакторах.

Маса ядерного палива має бути достатньою, щоб відбувалася самопідтримувана ланцюгова реакція, тобто перевищувати критичну масу. У найпростіших ядерних зарядах ядерна речовина вкладалася в корпус окремими частинами нарізно. Кожна з частин за масою обов'язково менша від критичної. Ці частини в потрібний момент за допомогою звичайної хімічної вибухівки поєднуються, і відбувається ядерний вибух.

Більш поширеною є схема вибухової імплозії, що переводить ядерну речовину у надкритичний стан шляхом її ущільнення за допомогою сферичного вибуху.

Хімі́чна зброя:

Вид зброї масового ураження, дія якої заснована на токсичних властивостях хімічних речовин. Головними компонентами хімічної зброї є бойові отруйні засоби і їх застосування, включаючи носії, прилади і пристрої керування, які використовуються для доставки хімічних боєприпасів до цілі.

У сукупності або по-окремо токсичні хімікати, боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного ураження або нанесення іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей хімікатів, що вивільняються у результаті застосування таких боєприпасів і пристроїв, а також обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв'язку із застосуванням вказаних боєприпасів і засобів.

Для цілей Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення та використання хімічної зброї та її знищення «хімічна зброя» означає в сукупності або по-окремо:

a) токсичні хімікати та їх прекурсори, за виключенням тих випадків, коли вони призначені для, які не заборонені Конвенцією, за тої умови, що види та кількість відповідає таким цілям;

b) боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного ураження або нанесення іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей вказаних у підпункті a) токсичних хімікатів, що вивільняються у результаті застосування таких боєприпасів і пристроїв;

c) будь-яке обладняння, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв'язку із застосуванням боєприпасів і пристроїв, вказаних у підпункті

b).Різновидом хімічних боєприпасів є бінарні пристрої, які споряджаються двома нетоксичними або малотоксичними речовинами — напівпродуктами для отримання отруюючої речовини. У боєприпасі ці речовини відділені одне від одного і змішуються для отримання токсичного агенту тільки під час доставки боєприпасу до цілі.

Підвищений інтерес до бінарної хімічної зброї пояснюється необхідністю забезпечення безпеки при виробництві, транспортуванні, зберіганні та експлуатації хімічної зброї.