8.3 Форми міжнародних валютних розрахунків

Міжнародні розрахунки - це система регулювання платежів за гро­шовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, фізич­ними і юридичними особами різних країн. Вони здійснюються в основ­ному через банки.

Розрізняють два види міжнародних розрахунків.

1. Безпосередній (повний) розрахунок - здійснюється повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця.

2. Розрахунок у кредит (з розстроченням) - здійснюється шляхом надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі.

Слід відмітити, що повний розрахунок є більш вигідним для експор­тера, а кредит - для імпортера.

Міжнародні розрахунки здійснюються у таких основних фор­мах:

• передоплата;

• акредитивні розрахунки;

• інкасо;

• розрахунки при відкритому рахунку;

• банківський переказ;

• розрахунки з використанням векселів і чеків.

На сьогоднішній день передоплата дуже рідко застосовується у нор­мальних міжнародних валютних розрахунках.

Акредитивні розрахунки мають вигляд доручення банку (клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі юриди­чній чи фізичній особі в межах визначеної суми на умовах, що вказані в акредитиві. Акредитивом називається платіжний документ, за яким кре­дитна установа (банк, страхова компанія, фонд тощо) дає розпорядження іншій кредитній установі за рахунок спеціально заброньованих коштів оплатити товарно-транспортні документи на відвантажений товар чи ви­платити пред’явникові акредитива зазначену суму грошей.

Акредитивні розрахунки здійснюються у такому порядку:

1. партнери (експортер та імпортер) домовляються про здійснення платежу за допомогою акредитива;

2. імпортер дає доручення банку, клієнтом якого він є, відкрити ак­редитив на користь експортера (його називають беніфіціаром) на певних умовах;

3. банк імпортера (банк-емітент) домовляється з банком експортера (авізувальним банком) про виплату експортеру грошей після пред’явлення ним транспортних документів;

4. експортер відправляє товар і передає вантажні документи в авізу­вальний банк, який переказує відповідну суму на рахунок експортера;

5. авізувальний банк передає документи в банк-емітент, який передає їх імпортеру.

Існують грошові і товарні (документарні) акредитиви.

Грошовим акредитивом називають іменний грошовий документ, в якому зазначено розпорядження банку про виплату власнику вказаної суми повністю або частинами. При міжнародних розрахунках грошові акреди­тиви оплачуються або у зазначеній у них валюті або у валюті країни, де акредитиви пред’являються, за курсом на день платежу.

Документарним акредитивом називають документ, в якому імпор­тер дає доручення банку, який його обслуговує, відкрити такий акредитив. У цьому документі вказуються:

• назва та адреса експортера;

• сума акредитива;

• термін його дії;

• рід товарів, які потрібно оплатити;

• документи, які повинні бути подані експортером для отри­мання платежу (транспортні документи, страхові поліси, сертифі­кати якості товарів тощо).

Акредитив є вигідним для експортера, оскільки забезпечує надійність платежу і швидке його отримання. Він захищає експортера від валютних і політичних ризиків. Для імпортера акредитив не зовсім вигідний, тому що передбачає іммобілізацію на акредитивному ринку, що гальмує оборот­ність коштів.

Існує багато видів товарних акредитивів. Основні з них:

1. Відкличний - це такий акредитив, який покупець має право в будь-який час анулювати або змінити умови.

2. Безвідкличний - це такий акредитив, дія якого протягом встанов­леного терміну не може бути анульованою без згоди експортера.

3. Підтверджений - це такий акредитив, за яким авізувальний банк га­рантує бенефіціару оплату відвантажених ним товарів, або гарантами ви­ступають декілька банків.

4. Непідтверджений - це такий акредитив, коли банк імпортера по­відомляє про відкриття акредитива, але робить застереження, що дане по­відомлення не є підтвердженням.

5. Покритий - це такий акредитив, коли банк-емітент переказує ва­люту у сумі акредитива авізувальному банку.

6. Непокритий - це такий акредитив, коли банк-емітент не переказує валюту у сумі акредитива авізувальному банку на користь бенефіціара.

7. Транферабельний (переказний) - це такий акредитив, який може бути цілком або частково переданий первісним бенефіціаром іншому бенефіціару чи декільком іншим бенефіціарам. Трансферабельний акре­дитив може переказуватись лише один раз.

8. Револьверний, роловерний, відновлюваний - це такий акреди­тив, за яким сума акредитива з виплатою коштів автоматично віднов­люється в межах встановленого ліміту та терміну дії акредитива.

Акредитивна форма розрахунків досить складна і дорога, оскільки за виконання акредитивних операцій (авізування, підтвердження, перевірка документів, платежі) банки стягують вищу комісію, ніж при інших формах розрахунків.

Інкасо називається банківська операція, згідно з якою банк за дору­ченням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує гро­шові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Розрахунки при інкасо здійснюються у відповідності з «Уніфікованими правилами з інкасо», прийнятими Міжнародною торго­вою палатою і мають такий порядок:

1. після відвантаження товару, експортер оформляє документи і пе­редає їх у свій банк, доручаючи останньому проведення інкасової операції;

2. банк експортера (банк-ремітент) пересилає документи в банк ім­портера (інкасувальний банк);

3. інкасувальний банк передає документи імпортеру, одночасно отри­муючи від нього суму чи право на суму (якщо платежі здійснюються на умовах кредиту, банк забирає термінову тратту);

4. інкасувальний банк зараховує на кореспондентський рахунок банку-ремітента суму платежу і повідомляє його про це;

5. банк-ремітент розраховується з експортером.

Розрізняється декілька видів інкасо. Основні з них:

1. Просте (чисте) інкасо - це інкасо простих і переказних векселів, чеків, інших платіжних документів. Іншими словами - це стягування пла­тежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами.

2. Документарне (комерційне інкасо) - це доручення експортера ба­нку отримати від імпортера платіж супроти товарних документів з наступ­ним перерахуванням сум платежу експортеру. Тобто це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами або тільки комерційних документів (вантажних і страхових документів, рахунків, різ­номанітних сертифікатів).

3. Інкасо з негайною оплатою - тобто такий вид інкасо, при якому банк-ремітент, одержуючи від експортера платіжну вимогу та документи про відвантаження, без попередньої згоди імпортера, негайно виплачує не­обхідну суму експортерові, а товарні документа направляє банку імпор­тера, котрий їх негайно передає на кореспондентський рахунок банку-ре­мітенту, у випадку відсутності на рахунку імпортера необхідних коштів, інкасувальний банк надає йому позику.

4. Телеграфне інкасо є такою операцією, при якій переказ суми пла­тежу на рахунок експортера здійснюється негайно, як тільки отримано те­леграфне повідомлення інкасувального банку про прийом товарних докумен­тів на інкасо.

Інкасо є вигідною формою розрахунків для експортера, оскільки такі операції до певної міри гарантують оплату до того, як імпортер отримає товар. Однак при інкасо існує певний ризик, тому що між відвантаженням товару, передачею документів банку, платою існує певний проміжок часу, протягом якого можуть відбутися зміни в кон’юнктурі ринку чи платоспро­можності імпортера. Імпортери погоджуються на інкасові операції частіше, ніж на акредитив, і при цьому надають перевагу документарному інкасо. За виконання інкасо банки отримують комісійні.

Розрахунками при відкритому рахунку називають таку форму роз­рахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, що направляє на адресу покупця товар і товарні документі, а імпортер протягом обумов­леного терміну повинен переказати на рахунок експортера гроші. Ця фо­рма розрахунків використовується, в основному, між фірмами, які пов’язані традиційними торговими відносинами; транснаціональними корпораціями та їх закордонними філіями; змішаними фірмами за участю експортера. Після звіряння розрахунків, кінцеве погашення заборгованості за відкритим рахунком здійснюється через банки з використанням банківського пере­казу чи чеку, тому банківська статистика часто включає розрахунки за від­критим рахунком до банківських переказів. Розрахунок при відкритому рахунку представляє собою одну з форм комерційного кредиту.

Розрахунок шляхом банківських переказів передбачає передачу імпортером розпорядження банку перевести певну суму платежу на ко­ристь експортера. Банк, отримавши таке доручення, виконує його через свого кореспондента, що знаходиться в країні експортера. Розрахунок вва­жається виконаним після видачі валюти експортеру чи зарахування її на його рахунок. Ця форма розрахунків застосовується у тих випадках, коли надання валюти у розпорядження експортера не пов’язується з ніякими умовами. Найчастіше розрахунок шляхом банківського переказу викорис­товується при сплаті боргів по позиках і кредитах, наданні авансів, при врегулюванні рекламацій, поверненні надлишково отриманих сум та інших операціях.

Значну роль при реалізації зовнішньоторговельних контрактів віді­грає швидкість виконання платіжного доручення в міжнародному обороті. При високих облікових кредитних ставках і великих сумах кожний день прострочення платежу обертається для платника великими витратами. З метою скорочення термінів здійснення платежів провідними світовими бан­ками була створена так звана система СВІФТ, яка стала новою організа­ційною формою передачі даних між банками-кореспондентами в міжнаро­дному платіжному обороті. Мета цієї системи полягає в тому, щоб за до­помогою електронної обробки даних створити бездокументарний платіж­ний оборот, раціонально проводити калькуляцію, прискорити зв’язок між банками шляхом обліку даних за допомогою телекомунікацій, мінімізувати ризики, які існували раніше та виникали при передачі платіжних доручень (втрати на транспорті, помилки, невірна передача).

Підприємствам - учасникам зовнішньоекономічних зв’язків слід мати на увазі факт участі чи неучасті їх банків в системі СВІФТ (SWIFT). Безумовно, підприємство не в змозі примусити банк вступити в цю міжна­родну систему, оскільки витрати при цьому несе безпосередньо банк, ра­зом з тим підприємство вільне вибирати собі банк, який спроможний на­дати комплекс універсальних послуг.

Крім переказу значну роль у зовнішній торгівлі грає чек. Чек - це спеціальний грошовий документ певної форми, що містить розпорядження банку видати або перерахувати певну суму з поточного рахунку особи, яка підписала чек. Існують різні види чеків. Банківський ордерний чек може, за бажанням клієнта виступати замість переказу. Як правило, він відправ­ляється банком безпосередньо отримувачу. Інколи чек вручається чекода­вцю, щоб він передав чи переслав його отримувачу. В більшості випадків цей чек пред’являється отримувачем банку-кореспондента банку чекода­вця. Після перевірки підписів банку чекодавця може бути виписана сума в іноземній валюті. Якщо у банку платника немає кореспондентських відно­син з банком чекодавця, чек пересилається банку, який має такі кореспон­дентські відносини, де і кредитується рахунок покупця.

Якщо при пред’явленні чека, який виписаний в іноземній валюті, клієнт вимагає національну валюту, сума виплачується за касовим курсом, який котирується на день оплати чека на валютній біржі чи на міжбанків­ському валютному ринку з даного виду розрахункових документів.

Іншим видом чека в міжнародному обороті є клієнтський чек. За допомогою цих чеків чекодавець здійснює платіж прямо своєму партне­рові, що загалом відбувається швидше, ніж платіж за допомогою переказу. На відміну від банківського, клієнтський чек виставляється клієнтом на свій банк. Це у більшості випадків розрахункові чеки на пред’явника, ви­писані в національній чи іноземній валюті залежно від домовленості сто­рін. Чекодавець пересилає чек своєму партнерові за кордоном, котрий пред’являє його своєму банку для кредитування рахунку. Якщо пред’явник чека визнається банком кредитоспроможним, йому одразу ж записується на кредит рахунку дана сума с поміткою «З умовою отримання». В цьому випадку запис на кредитування рахунку отримувача здійснюється набагато швидше, ніж при переказі. Якщо ж, на думку банку, якому пред’явлений чек, пред’явник є недостатньо платоспроможним, банк не кредитує його рахунку одразу ж, а бере чек на інкасо і оплачує його після підтвердження свого кореспондента.

Особливим видом чека, що застосовується в некомерційному міжна­родному обороті, є єврочек. Це національні чеки, які можуть використову­ватись і за кордоном.

Крім того, існують і дорожні (туристичні) чеки, які випускаються як в національній, так і в іноземній валютах.

Ризик неплатежу при чековому обороті значно вищий, ніж при пере­казі, особливо по клієнтських чеках, коли немає гарантії, що банк, на який вони видані, здійснить платіж.

Одним з найважливіших інструментів розрахунку (і кредитування), які використовуються в міжнародній торгівлі, є вексель. Існує два основні види векселя:

• соло-вексель (простий) - це боргове зобов’язання однієї особи сплатити вказану суму іншій особі;

• тратта (переказний вексель) (bill of exchange, draft) - це беззасте­режна пропозиція однієї особи, яка адресована іншій особі, спла­тити в призначений термін третій особі певну грошову суму.

Форма векселя має важливе значення, нехтування ним лишає вексель сили зобов’язання.

Реквізити векселя:

1. Найменування «вексель», яке включається в сам текст документа і виражається тією мовою, якою цей документ складений.

2. Проста і нічим не застережена пропозиція (для переказного век­селя) чи обіцянка (для простого векселя) сплатити певну суму.

3. Найменування того, хто повинен платити (тільки для переказного векселя).

4. Вказання терміну платежу.

5. Вказання місця, в якому повинен бути здійснений платіж.

6. Найменування того, кому чи за наказом кого повинен бути здійс­нений платіж, тобто першого векселеутримувача.

7. Вказання дати і місця складання векселя.

8. Підпис векселедавця.

Вексель являє собою абстрактну угоду, оскільки в ній не вказується ма­теріальна основа боргу. Звідси випливає, що предметом вексельного зо­бов’язання завжди є гроші, а не товари і не цінні папери. Пропонуючи пла­тнику (трасату) зробити платіж по векселю, векселедавець (трасант) також вступає в зобов’язуючі відносини з ремітентом (третьою особою), оскільки у випадку відмови трасата виконати пропозицію трасанта ремітент сам зо­бов’язаний провести платіж по векселю. Згода трасата заплатити по век­селю оформляється у вигляді акцепту (acceptance). Платник може обме­жити акцепт частиною суми, тоді в залишковій сумі вексель не є прийня­тим.

Термін платежу по векселю повинен бути один для всієї вексельної суми. Тут можливі такі варіанти:

• «на певний день»;

• «в такий - то час від складання векселя»;

• «після подання»;

• «в такий-то час від подання».

Вексель без вказання терміну платежу розглядається як такий, що підлягає оплаті після подання.

При відсутності необхідної відмітки місце, вказане поряд з наймену­ванням платника у переказному векселі, вважається місцем платежу і, ра­зом з тим, місцем мешкання платника. В аналогічному випадку для прос­того векселя місце складання вважається місцем платежу та мешкання платника.

З метою підвищення надійності векселів передбачається вексельне поручництво - аваль (guarantee, security). Аваль може бути даний за будь-яку відповідальну по векселю особу. Якщо на векселі немає вказання, за кого дається аваль, то вважається, що аваль даний за трасата, чи век­селeдавця простого векселя. Аваліст відповідає в тому ж обсязі, що й особа, за яку він поручився. Зобов’язання аваліста є дійсним і тоді, коли зобов’язання, яке він гарантує, стає недійсним. Вносячи плату за вексель в порядку регресу, аваліст набуває прав, що витікають з векселя, по відно­шенню до того, за кого поручився. Аваль дається на векселі чи на додатко­вому аркуші - алонжі. Кожний підпис на лицьовому боці векселя дійсний як аваль, якщо це не підпис платника або трасанти.

Кредитор має три шляхи використання векселя:

1. Тримати до настання терміну оплати.

2. Використати для погашення своїх боргових зобов’язань.

3. Продати комерційному банку (облікувати вексель).

Перший шлях є очевидним. Другий шлях являє собою реалізацію прав по векселю. Він здійснюється шляхом нанесення передаточного над­пису на звороті векселя (чи алoнжа)- індосаменту. Особа, яка віддає права, називається індосантом, а яка їх набуває - індосатом. Здійснення ін­досаменту прирівнюється за правовими основами видачі нового векселя. Тому індосат отримує самостійне право вимоги.

Також інструментом міжнародним розрахунків виступає платіжне доручення і платіжна вимога.

Платіжне доручення - це письмове розпорядження покупця своєму банку про перерахування певної суми грошей з його рахунку на раху­нок продавця.

Платіжна вимога - це письмове розпорядження продавця своєму банку про перерахування на його рахунок грошей, що надійшли чи надій­дуть від покупця, супроти товарних документів. Реквізити платіжної ви­моги: назви платника (покупця), номер його рахунку і банк, в якому цей рахунок відкрито, те саме і про постачальника; станція відправлення і ста­нція призначення вантажу; дата і номер договору або замовлення на поста­чання; загальна назва товарів чи послуг; сума платежу.