11. Податковий вплив на ціни.

Податки впливають на ціну і ціноутворення прямо і опосередковано. У наукових джерелах простежено три випадки тлумачення впливу оподаткування на ціну: прямий, опосередкований і прихо­ваний. Проте таке розмежування впливу спотворює уявлення про наслідки дії оподаткування на ціни і призводить до хибних висновків щодо доцільності використання податків як інструменту регулювання цін. Пряма дія податків проявляється в тих випадках, коли вони входять у структуру ціни або у складі витрат діяльності, або окремим елементом. Непряма дія податків полягає у стимулювальному або, навпаки, обмежувальному впливі на ціну. Таку діють мають податки, які не входять до складу ціни.

Пряма дія податків на ціну визначає її пропорційну зміну відповідно до зміни величини стягуваного податку. Таку дію мають непрямі податки, величина яких нараховується пропорційно вартості реалізованої або імпортованої продукції, наданих послуг, виконаних робіт. Непрямі податки – за Дж. Міллем – це податки, які стягуються з будь-якої особи, враховуючи припущення, що вона зуміє відшкодувати собі відповідні затрати за рахунок іншої особи. Відповідно до чинної в Украї­ні системи оподаткування непрямими податками є податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір та мито. Загальною ознакою непрямих податків є їхня суть – це надбавка до ціни виробника, тому обкладання того чи іншого товару будь-яким непрямим податком викличе прямо пропорційну зміну ціни на товар за умови, що інші фактори залишаються незмінними.

Пряму дію на ціни мають також прямі податки. Переважна більшість прямих податків пов’язана із витратною складовою ціни (крім податку на прибуток). Їх зміна викликає пропорційну зміну ціни відповідного товару, проте сила такої дії буде проявлятися через вагомість фактору оподаткування у витратній складовій ціни.

Оскільки всі прямі податки, які формують витратну частину ціни, формуються внаслідок виник­нення права на користування певним ресурсом, то їх умовно поділяють на дві підгрупи. Перша – це соціальні податки, які виникають внаслідок оплати ціни відтворення робочої сили (трудових ресурсів). До них належать збори на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття, від тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань. Сума їх сплати визначається фактичним розміром фонду оплати праці. До другої підгрупи належать так звані ресурсні платежі та інші податки, пов’язані з виробництвом, які нараховуються у зв’язку з використанням спеціальних ресурсів і одержанням дозволів на специфічні види діяльності (податки з власників транспортних засобів, плата за землю, ліцензії й патенти на ведення окремих видів діяльності, комунальний податок, ринковий збір). Тобто до цієї групи входять такі податки, які впливають на ціни через перенесену вартість (матеріальні витрати).

12. Податкова система України, основні етапи її становлення.

Україна пройшла досить тривалий і складний шлях, поки податки увійшли в її економічне життя і стали стабільним джерелом формування доходів бюджету та вагомим фінансовим регулятором макроекономічних процесів. Проте дієвість регулятивної природи податків і їх ринкова саморегуляція на основі реалізації об’єктивних економічних законів у сучасних умовах соціально – економічного розвитку нашої держави не завжди призводить до бажаних результатів, що в свою чергу ускладнює позитивні зрушення у виробничій і соціальній сфері.

У цілому 1991–1995рр. можна визначити як період становлення і формування національної податкової системи нової самостійної держави. До початку ринкових реформ в Україні не існувало цілісної податкової системи, яка змогла б гарантувати систематичні надходження необхідних для держави фінансових ресурсів та здійснювати ефективне регулювання економіки. Національна економічна система в цілому і бюджетно-податкова зокрема не були пристосовані до функціонування в умовах нестабільної господарської кон’юнктури. Усі фіскальні інститути слабо здійснювали перехід від централізованих нормативних методів перерозподілу доходів до більш цивілізованих ринкових макроекономічних регуляторів.

У 1995–1999рр. у зв’язку зі спадом виробництва, кризою платежів, бартеризацією економіки, значним бюджетним дефіцитом і проблемами його покриття назріло розуміння того, що систему оподаткування необхідно реформувати таким чином, щоб зробити її сприятливою перш за все для вітчизняних товаровиробників. У цьому ключі система оподаткування почала будуватися на таких засадах: зниження податкового тиску на підприємства, не допускаючи при цьому неконтрольованого зростання бюджетного дефіциту і темпів інфляції. Для цього було вжито ряд заходів по удосконаленню механізму дії окремих податків, розширенню податкової бази, скороченню граничних ставок податків, підвищенню ступеня податкових надходжень та спрощенню механізму оподаткування – тобто виконано дії, які можна вважати звичайними для модернізації податкової системи в умовах структурної перебудови економіки.

Отже, з урахуванням вищезазначеного 1995–1999рр. можна визначити як період реформування податкової системи України з метою створення сприятливого податкового середовища для вітчизняних товаровиробників. А з 2000 р. почався період так званої оптимізації національної системи оподаткування та створення на цій основі іманентної сучасним економічним умовам методології і єдиної методики обчислення і сплати податків. В цілому, за останні роки в цьому відношенні була проведена велика робота.