10. Особливості податкової політики в період переходу до ринкових відносин. Суть податкового регулювання ринку.

Податкова політика відображає тип, ступінь і мету державного втручання в економіку і змінюється залежно від ситуації та об’єктивних умов, які сформувалися в національній економіці. Податкову політику можна поділити на три типи:

перший тип характеризується високим рівнем оподаткування, що в перспективі може призвести до скорочення бюджетних надходжень внаслідок дестимулювання підприємницької активності;

другий тип характеризується низьким рівнем податкового навантаження на платників, тобто коли держава максимально враховує як власні фіскальні інтереси, так і інтереси платників податків. Така політика сприяє розвитку реального сектора, оскільки забезпечується сприятливий податковий і інвестиційний клімат;

третій тип – це податкова політика з суттєвим рівнем оподаткування як корпорацій, так і фізичних осіб, що компенсується високим рівнем соціального захисту громадян, значною кількістю державних соціальних гарантій і програм.

Податкове регулювання - найбільш розвинута форма непрямого втручання держави в економічні процеси. Воно являє собою сукупність нормативно – правових заходів, які здійснюються відповідними державними інститутами в сфері оподаткування з метою його впливу на соціально – економічні процеси в державі.

Саме правові норми затверджують у суспільстві ту чи іншу податкову систему в якості головного інструмента регулювання економічних відносин між державою та юридичними і фізичними особами (платниками податків) та сприяють їх подальшому розвитку і вдосконаленню. Важливе місце в цьому процесі відводиться формуванню системи оподаткування на основі економічно обґрунтованого податкового законодавства, спрямованого на розвиток ринкової економіки.

Система оподаткування, з одного боку, забезпечує наповнення бюджету потрібними коштами, а з іншого – слугує дійовим механізмом економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру і динаміку, розміщення, стимулювання інвестицій та прискорення науково – технічного прогресу.

13. Податкова служба держави, склад податкової служби України.

Реалізацію єдиної державної податкової політики забезпечує Державна податкова служба України. До системи органів державної податкової служби належать:

- Державна податкова адміністрація України;

- державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополь;

- державні податкові інспекції в районах, містах та районах у містах, а також міжрайонні, об'єднані й спеціалізовані ДПІ з функціями безпосереднього обслуговування та контролю за великими платниками податків.

Загальна структура органів державної податкової служби України:

• Вищий рівень: ДПАУ;

• Середній: ДПА АРК, ДПА в областях, м. Києві, Севастополі.

• Базовий: ДПІ в районах, містах, міжрайонні обєднані та спеціалізовані ДПІ по роботі з великими платниками податків.

25. Податок на додану вартість як ціноутворюючий фактор.

Податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком. По суті, це встановлена в законодавчому порядку надбавка до відпускної ціни продукції, що споживається покупцями. За чинним законодавством сплачують цю надбавку до бюджету не самі споживачі, а виробники продукції (товарів, робіт, послуг). Вони зобов’язані стягувати зі споживачів повну ціну продукції з урахуванням установленої надбавки і вносити ПДВ до бюджету строго в установлений термін. Таким чином, складається враження, що тягар цього податку несуть виробники продукції, а не споживачі.

У наш час ПДВ придбав характер універсального акцизу, тому що переважна більшість товарів, робіт, послуг обкладається цим податком.