12.3. Вибірка у соціологічному дослідженні.

Велике значення у методичному розділі програми соціологічного дослідження має розрахунок і обгрунтування вибірки. Вибірковий підхід виник як альтернатива суцільному опитуванню, найтиповішими прикладами якого є перепис населення та референдум.

У практиці емпіричних соціологічних досліджень суцільні опитування проводяться дуже рідко, здебільшого у локальних дослідженнях , коли об’єкт дослідження репрезентований невеликою групою людей (одне підприємств тощо). Тай чи доцільно вдаватися до обстеження всіх людей, які є носіями певної соціальної проблеми? Як показує досвід – ні. Ось чому в соціології для вирішення завдань дослідження використовують, як правило, вибірковий метод.

Метод вибірки – науково обгрунтований підхід, що дає змогу робити висновки про об’єкт як ціле, спираючись на дані аналізу лише його окремих ознак.

Серед його ключових понять – об’єкт дослідження, генеральна сукупність, вибіркова сукупність, одиниця аналізу.

Нагадаємо, що під об’єктом дослідження розуміють сукупність людей з певними властивостями та якостями, що цікавлять замовника і дослідника.

Генеральна сукупність – це та частина об’єкта дослідження, на яку соціолог із визначеною мірою точності зможе поширювати висновки, одержані в результаті обстеження деякої її частини. Наприклад, треба вивчити ставлення молоді до проблеми злочинності. Об’єктом дослідження виступає молодь. Для визначення генеральної сукупності спочатку уточнюється регіональна локалізація населення, на яке поширюватимуться висновки одержані в результаті дослідження - йдеться про молодь країни в цілому, чи якогось певного регіону. Потім уточнюється, чи буде залучена до дослідження лише міська, чи сільська молодь, і якщо, при-пустимо міська, то чи молодь тільки великого міста, чи вся міська молодь. Потім (у межах соціально – демографічних уточнень) визначається верхня і нижня межа молоді такого віку (наприклад, від 18 до 30 р. чи від 14 до 25 р.р.), і насамкінець, уточнюється галузевий контингент, - вивчатимуться думки всієї молоді яка мешкає у цьому регіоні, чи тільки учнівської або працюючої (якщо працюючої, то в усіх галузях чи в якихось певних) і т.д. Підсумком цієї роботи повинно бути чітке визначення генеральної сукупності, наприклад, “учнівська молодь у віці 18 – 30 років західного регіону України (Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області)”. Генеральні сукупності ділять на кінцеву і безкінцеву, конкретні і гіпотетичні, однорідні і неоднорідні.

Вибіркова сукупність – це певне число елементів генеральної сукупності, відібрані за суворо заданим правилом. Елементи вибіркової сукупності, які підпадають під добір та вивчення називаються одиницями відбору. У прикладі з екологічною проблемою міста це : окремі райони міста, а також конкретні ознаки досліджуваного об’єкта – загазованість, запилення, забрудненість та ін., що будуть розглядатись як вихідні одиниці аналізу.

Елементи вибіркової сукупності (респонденти або люди – носії певної соціальної проблеми), які підпадають під добір та вивчення, є одиницями аналізу.

Одним із найбільш важливих критеріїв оцінок якості вибірки є репрезентативність.

Репрезентативністю називається здатність вибіркової сукупності максимально точно відтворювати характеристику генеральної сукупності.

Види вибірок. В емпіричній соціології розвиваються два основних підходи, які визначають тип вибірки : імовірнісний та цілеспрямований.

Ймовірність – це відношення кількості подій, на які сподіваються, до кількості можливих.

До імовірнісних вибірок відносять власне – випадковий, серійну, гніздову, механічну вибірку.

При власне випадковому відборі елементи генеральної сукупності наносяться на картки, перемішуються, а потім відбираються у випадковому порядку. Скажімо загальна чисельність робітників цеху - 1000 осіб; з них 200 – висококваліфіковані, 300 – середньо-кваліфіковані, 500 – малокваліфіковані. Для опитувань необхідно відібрати 100 осіб, які репрезентують думку загалу. Що у цьому разі треба робити? Уявимо 1000 кульок, із яких 200- червоні, 300 – чорні, а 500 – білі. Для забезпечення рівномірності відбору кожної кульки їх треба, поклавши в урну, перемішати [8. с.308]. У сучасній практиці ця процедура практично не використовується, бо вимагає певних додаткових організаційних витрат (підготовка карток чи кульок, наявність механічного пристрою для їх рівномірного перемішування і т.ін.).

Серед різновидів власне випадкового відбору поширеним є такі форми вибірки : вибірка “першого зустрічного”; поштове опитування; метод “снігової кулі”. Наприклад, методом опитувань першого зустрічного досить часто користуються журналісти теле – і радіомовлення. Нерідко вдаються до опитувальних листів у періодичних виданнях (поштове опитування).

Метод “снігової кулі” використовують тоді коли потрібно опитати декілька сот представників громадських організацій, а реальна можливість дає змогу про- інтерв’ювати лише 10 з них. Тоді пошук інших респондентів можна вести за допомогою цих 10. Припустимо, що кожен з них погодився повідомити додатково двох своїх знайомих, ті ще по двоє і т.д. Таким чином, вже на п’ятому етапі вибіркова сукупність дорівнюватиме : 10 + 20 + 40 + 80 + 160 = 310 [1. c.309].

Метод механічної вибірки полягає у тому, що всі елементи генеральної сукупності зводять в єдиний список, і вже з нього через рівні інтервали відбирають відповідну кількість обстежуваних. Крок відбору (К) розраховують за формулою , де величина генеральної сукупності, а величина вибіркової сукупності.

Наприклад, загальна кількість одиниць генеральної сукупності 1000 одиниць, планується обстежити 250 чол. Значить, 1000 : 250 = 4; отже зі стану має бути відібрана кожна четверта одиниця з початку або кінця списку.

Методом серійної вибірки – відбір здійснюється з кожної серії однорідної частини генеральної сукупності пропорційно загальній кількості її елементів.

Наприклад, припустимо , що в досліджуваній генеральній сукупності 2000 осіб, із них 300 – висококваліфіковані робітники, 1000 – мають середні розряди, а 700 – малокваліфіковані. Якщо до вибірки планується включити 200 осіб, що із кожної серії слід відібрати необхідну кількість згідно з формулою :

,

де кількість респондентів для відбору в кожній із серій; показник серії; генеральна сукупність; вибіркова сукупність.

У такому разі до кожної із серій будуть відібрані :

1. Із висококваліфікованих робітників осіб.

2. Із робітників з середнім розрядом осіб.

3. Із малокваліфікованих робітників осіб.

Загальний показник вибіркової сукупності розраховують за формулою : (30 + 100 + 70 = 200 осіб) [1. с.309-310].

При гніздовій вибірці генеральна сукупність розбивається на однакові групи (“гнізда”), всередині яких містяться різнорідні одиниці спостереження. Такими гніздами можуть бути школи, підприємства, сім’ї, колективи, виборчі дільниці та інші організації, які тим чи іншим чином інтегрують групи людей.

При використанні гніздової вибірки у межах “гнізда” можна проводити суцільне опитування, а можна-вибіркове, залежно від чисельності та однорідності сукупностей “гнізд”.

Цілеспрямована вибірка. Найпоширенішими видами цілеспрямованого підходу є : типовий і квотний.

Типовий підхід полягає в тому, що відбір одиниць репрезентації здійснюється не випадковим способом. Дослідник свідомо обирає те чи інше “гніздо” (населений пункт, школу, підприємство тощо). При відборі конкретних “гнізд” він керується головним чином тим, щоб це “гніздо” було найтиповішим серед усіх одиниць репрезентації.

Основу квотної (пропорційної) вибірки становлять відомості про найважливіші пропорції генеральної сукупності, наприклад, розподіл за віковими, професійними групами, за статтю, національністю, типом населених пунктів та іншими характеристиками генеральної сукупності. Приміром, якщо відомо, що населення України становить 54% жінок і 46% чоловіків, то й у вибірці населення України чоловіки та жінки повинні бути репрезентовані у тій самій пропорції; або, наприклад під час опитування населення України вибірка має включати 32% сільського населення і 68% міського, оскільки саме така пропорція притаманна для населення України.

Досить складним питанням є розрахунок об’єму вибірки, тобто визначення кількості респондентів, щоб можна було робити висновки про всю досліджувану сукупність. Навіть не спокуслива у дослідженнях людина розуміє, що, з одного боку, “чим більше опитано, тим краще”, а з іншого – “чим більше людей потрібно опитати для одержання вірогідної інформації, тим дорожчою буде загальна вартість дослідження”. І все ж однозначної відповіді в соціологічній літературі на поставлене запитання немає. При масових опитуваннях , якщо величина генеральної сукупності становить менше 5000 осіб, достатнім є об’єм вибіркової сукупності не менше 500 осіб. Якщо ж величина генеральної сукупності 5000 осіб і більше, то доцільно обстежити 10% її складу, що гарантує одержання достатньо достовірних результатів дослідження.

У найпростіших дослідженнях, як вважає Є.Б. Тихомирова, можна обмежитись 5% - вим відбором, тобто вибіркова сукупність повинна складати не менше 5% обсягу генеральної сукупності. При цьому бажано, щоб кількість опитуваних була не меншою, ніж 100 чоловік.

Припустима помилка вибірки. Коли людина, що не володіє достатніми соціологічними знаннями, ознайомившись із результатами опитування громадської думки, бачить, що припустимо, на запитання. “Чи схвалюєте ви політику президента у галузі проведення політичних реформ?” 33% опитуваних відповіли “Так”, 40% - “Ні”, а 27% - “Вагаюсь відповісти”, то вона кожну цифру переносить на все населення буквально. Фахівець ці дані “читає” приблизно так : “Так відповіли 33% (плюс – мінус 3%, чи плюс – мінус – 5%, чи плюс – мінус 10% і т.д.). Це означає, що коли б на це запитання відповіла не лише опитана частина населення, а все населення, то результат з певною ймовірністю перебував би у зазначених межах.

Величина, що визначає у цьому випадку розкид можливого значення даних, одержаних у результаті опитування, має назву припустима помилка вибірки, яку завжди слід врахувати, коли дані опитування частини населення переносяться на населення загалом.