Розділ іі. Спеціальні соціологічні теорії. Методика і техніка соціологічних досліджень.

Тема 7. Соціологія праці.

7.1. Сутність, завдання та категорії соціології праці.

Підготовка висококваліфікованих кадрів для народного господарства вимагає глибоких знань соціології праці. Без них неможливо досягнути високого професіоналізму, творчої активності сучасного спеціаліста. Винятково актуальним завдання формування фахівця з широким соціологічним мисленням стає за умов ринкових перетворень у нинішньому українському суспільстві.

Соціологія праці як наукова галузь виникла в 20-х роках ХХ ст. на потребу підвищення ефективності капіталістичного виробництва (індустріальна соціологія). Це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає працю як соціально-економічний процес, його тенденції та закономірності, соціальні фактори функціонування і розвитку.

Об’єкт і предмет соціології праці. На жаль, ці поняття в нині існуючій спеціальній літературі часто-густо тлумачаться неоднозначно, а подекуди підміняються одне одним. Але більшість науковців вважає, що об’єктом соціології праці є трудова діяльність, її суб’єкти та інститути. Вирізняють індивідуальну працю(окремої людини), сукупну (колективну) та працю суспільства в цілому.

Предметом соціології праці постають об’єктивні та суб’єктивні соціальні фактори праці, а також соціальні характеристики, явища і процеси, притаманні об’єкту праці. Першорядними з-поміж них є: закономірності та тенденції суспільної кооперації , організації і поділу праці. Насамперед - це функції та структура виробничих колективів, напрямки і характер трудових відносин (співробітництво, партнерство, конкуренція, конфлікти тощо), а також соціальні наслідки взаємодії працюючих із засобами виробництва. Загалом у центрі уваги соціології праці є матеріальні, моральні, професійно-кваліфікаційні, управлінські, демографічні, виробничо-побутові, соціально-психологічні, етичні, естетичні та інші чинники праці, котрі іменуються соціальними . Виняткову роль у цій факторній системі відіграють суб’єктивні стимули – мотиви та ставлення до праці, задоволеність нею працюючих тощо. Відомо, що в загальному обсязі резервів виробництва соціальні чинники праці складають 30-40%. Безумовно, вирішальним з-посеред них є людський фактор. Він еволюціонував від “фізичної ”людини (регламентованість та інтенсифікація праці, за Ф.Тейлором) до “біологічної” людини (створення оптимальних санітарно-гігієнічних та побутово-культурних умов праці, А.Файоль ), потім - до “соціально-психологічної” людини (міжособовий психологічний комфорт у колективі, Е.Мейо), нарешті, до появи “соціально-політичного” працівника через його участь у вирішенні соціальних, управлінських, політичних проблем у колективі, тобто формування працівника як громадянина. (1,150-156).

Говорячи про предмет соціології праці, варто наголосити, що соціологічна наука покликана також виявляти і формулювати протиріччя трудового процесу. Насамкінець – здійснювати його теоретичне забезпечення та сприяти практичній ефективності праці.

З наведених міркувань очевидно, що мета соціологічного пошуку – розробка напрямків і методів, рекомендацій та пропозицій по управлінню і організації трудової діяльності, її регулюванню та прогнозуванню, створенню належних умов функціонування колективу і одержанню високих економічних та соціальних результатів його роботи. Позитивні соціальні наслідки тут винятково важливі, оскільки вони пов’язані із формуванням всебічно розвинутої особистості (принаймні втілюють поступальні кроки в цьому напрямку). Вони сприяють згуртованості та виробничій активності суб’єктів праці, їх задоволеності роботою і прагненню до соціальної справедливості у розподілі матеріальних благ, до соціального партнерства та підприємництва і т.п.

Нині утвердилось поняття “гуманітарний капітал”, накопиченню якого сприяє продуктивна праця. Для визначення якості означеного капіталу фахівці міжнародних організацій та соціологи послуговуються показником індексу людського розвитку (потенціалу). Він обіймає сукупний рівень знань, освіченість, професіоналізм, очікувану тривалість життя, ВВП в доларах США на душу населення. За цим показником Україна посідає сьогодні 80 місце в світі серед 173 країн світу (2.5).

Зміст соціології праці визначають її численні категорії. Зупинимось на деяких з них як відправних поняттях.

“Праця”. Це поняття означає доцільну діяльність людини по створенню матеріальних і духовних благ у процесі взаємодії людини з природою та людини з людиною (соціально-трудові, передусім виробничі відносини). Безпосереднє створення споживчої вартості дістало назву конкретної праці, а обмін діяльністю між працюючими – абстрактної. Наголосимо, що людина в трудовій діяльності , використовуючи і змінюючи природу для задоволення своїх потреб, соціалізується, творить саму себе, свою особистість. В цьому полягає соціальна сутність праці. Отже, праця має подвійну (соціально-економічну природу), тобто є водночас соціальною та економічною категорією.

Складові праці такі: 1) засоби виробництва, до них входять предмети праці (те, на що направлена трудова діяльність ) і засоби праці (те, з допомогою чого здійснюється ця діяльність); 2) праця як власне доцільна трудова діяльність. Якщо засоби виробництва є предметом наукового інтересу економічної теорії, то цілеспрямовану трудову діяльність вивчає соціологія праці.

Праця виконує ряд функцій. Найголовніша з них – створення матеріальних та культурних благ. Друга функція – це забезпечення матеріального добробуту працівника та його сім’ї; третя функція - соціально-диференційна, оскільки формує професійно-кваліфікаційну структуру колективу та суспільства. З останньою функцією тісно пов’язана статусна функція праці, котра зумовлена неоднаковим значенням для суспільства різних видів праці і визначає положення суб’єкта праці в суспільстві. Суттєвою видається і ціннісна функція. Вона спрямована на вироблення у працівників ціннісних орієнтацій, мотивів праці, життєвих планів. І, нарешті, функція формування особистості, в ідеалі – всебічно розвиненої, соціально-активної, прагнучої до самоствердження та самореалізації.

У світлі наведених функцій наголосимо на фундаментальному положенні: економічно ефективними можуть бути тільки соціально спрямовані функції праці.

До ключових категорій соціології праці належать і такі поняття, як “умови праці”, “зміст праці”, “суспільна форма праці”, “характер праці”, “ставлення до праці”, “мотиви праці”. Конкретизуємо їх.

Умови праці – це сукупність факторів соціально-економічного, виробничого, техніко-організаційного та природного характеру, які впливають на здоров’я, працездатність, ставлення до праці і ступінь задоволеності людини роботою. Зокрема, до соціально-економічних умов праці належать: форми власності та трудової кооперації, система матеріального та морального стимулювання праці, економічні механізми ринку, нормативно-правове регулювання праці, рівень розвитку продуктивних сил та характер трудових відносин у суспільстві тощо. До виробничих, в т.ч. техніко-організаційних умов праці, включають: рівень механізації та автоматизації, комп’ютеризації та інформатизації виробництва. Сюди ж відносять санітарно-гігієнічні (освітлення, чистота повітря, опромінення і т. п.), психофізіологічні (фізичне навантаження, нервово-емоційне напруження та ін.), естетичні (якість інтер’єру, оформлення робочого місця, функціональна музика і т.д.), соціально-психологічні (моральний і психологічний клімат колективу) умови трудової діяльності. Багато важать також природні умови праці – клімат, характер грунту, стихійні явища тощо.

Зміст праці означає сукупність трудових функцій, зумовлених специфікою трудової діяльності, технікою і технологією виробництва. По суті йдеться про взаємодію людини зі знаряддями та предметами праці (її виробничо-технічний бік) без урахування соціальних відносин людей у трудовому процесі. Елементами змісту праці є трудові рухи, дії, прийоми, операції, затрати м’язової, мислительної і нервової енергії, співвідношення між виконавськими та творчими компонентами, важкість і складність праці. Ілюстрацією змісту праці можуть бути: виконання ручних, допоміжних або механізованих робіт; здійснення конструкторських чи реєстраційних, контрольних функцій; торгівля, біржові операції тощо.

Суспільна форма праці. Вона уособлює систему трудових відносин, котра склалась на основі того чи іншого способу виробництва та форм власності, соціальних відмінностей працюючих, відносин розподілу праці, ставлення до неї і т.п. Відтак за суспільною формою праця може бути за наймом чи не за наймом; на конкурентній основі чи не конкурентній; може відповідати здібностям, інтересам працюючого або не відповідати їм тощо.

Відповідно до суспільної форми та змісту праці остання набуває певний характер, тобто категорія “характер праці” є ширша ніж перші два поняття. Характер праці можна визначити як якість трудової діяльності, котра зумовлена змістом та суспільною формою праці і полягає в спрямованості праці, в стані та статусі її суб’єктів, ставленні їх до праці тощо. Наприклад, в залежності від змісту праця за характером може бути фізична чи розумова, творча – нетворча, механізована – ручна, кваліфікована – некваліфікована, проста – складна, промислова – сільськогосподарська і т.д. Коли ж говорять, що за характером праця вільна чи підневільна, наймана або ненаймана, експлуатована – неексплуатована, відчужена і т.п., то причиною різного характеру праці є її відповідна суспільна форма. До речі, характер праці за її формою має домінуючу значущість. Адже тільки вільна, невідчужена, неексплуатована праця може ефективно виконувати свою економічну , соціальну і виховну роль. Така праця передбачає ліквідацію відчуження працівника від власності та результатів своєї праці. Робить його справжнім, економічно зацікавленим хазяїном виробництва і суб’єктом управління.

У системі ключових категорій праці вагоме місце посідає поняття “організація праці”. Воно означає управлінську функцію, котра забезпечує організаційну базу трудового процесу: його упорядкування, регламентування, інструктування, матеріальне та ін. забезпечення відповідно до технології праці та виробництва. Наприклад, така організація уможливлює зміну темпу і якості роботи кількістю та тривалістю перерв, рухливістю робочого місця, режимом праці, забезпеченням сировиною, стилем керівництва і т.п.

Окрім розглянутих та інших категорій, фіксуючих об’єктивні чинники праці, вкрай важливими є сукупність понять суб’єктивного змісту. Насамперед –це поняття “ставлення до праці”. Воно фіксує ступінь прагнення людини до виявлення і реалізації нею своїх фізичних та духовних сил, досвіду, знань, здібностей для досягнення нею кількісних і якісних результатів праці. Таке ставлення виявляється у трудовій і творчій активності людей, їх ціннісних орієнтаціях та мотивах праці.Тут слушно пояснити поняття “мотиви праці”. Воно фіксує внутрішні і зовнішні побудники, котрі спонукають людину до праці. До них належать матеріальна зацікавленість працівника, зміст і творчі можливості роботи, кар’єра, взаємини в колективі (морально-психологічний клімат, стиль керівництва тощо), усвідомлення суспільного, життєвого смислу, престижу своєї роботи, її значущість не тільки для себе, а й для колективу, суспільства та ін.

Щоб глибше зрозуміти сучасний рівень наукових надбань соціології праці, а також світові тенденції розвитку сфери праці, варто ознайомитись принаймні з основними її теоретико-практичними здобутками в історичному плині. Наголос тут зробимо на індустріальній соціології, що виникла в кінці 20-х років ХХ століття в США.