2.3. Передумови виникнення соціологічної думки в Україні.

Так само як і в інших країнах зародження соціології в Україні тривало довгий час. Процес відображав різні етапи розвитку України, поступове накопичення соціологічних знань. В період племінного устрою з буттям народу були тісно пов'язані фольклор, пісні та думи, народні приказки та обряди, що так чи інакше відображали людські відносини, силу громади тощо.

З виникненням писемності в Київській Русі з'являються перші літературні твори: "слова", "повчання", "патерики", "життя св'ятих", що сприяли поширенню християнства і прославленню князів, бояр, монахів. Водночас вони містили відомості про соціальні відносини, побут та культуру того часу і опосередковано відбивали настрої різних верста населення.

Однією з протосоціологічних пам'яток першої половини XI ст. була "Руська правда" Ярослава /мається на увазі стародавня частина твору/, де відображається процес посилення залежності населення від феодалів, зміцнення князівської влади та феодальної власності на землю тощо.

У дидактико-теологічному творі першого київського митрополита Ілларіона "Слово про закон і благодать" /виголошений в 1049 році в зв'язку з закінченням будівництва оборонних споруд у Києві/ викладається релігійно-соціологічна концепція, згідно з якою історичний процес рухається зміною принципів релігії. Автор спростовує твердження про існування в світі певного “богообраного народу”, відкидає ідею “всеперемагаючої” імперії церкви.

Цінною пам'яткою літератури та джерелом протосоціологічних ідей є твір князя Київської Русі Володимира Мономаха "Повчання дітям" /ХП ст/. В ньому князь закликає своїх синів не творити беззаконня, бути гуманними, милосердними до підлеглих, усвідомлювати свою відповідальність, дбати про славу і могутність держави, відстоювати правду і справедливість, долати ненависть і злобу один до одного, чвари заради єдності землі Руської, громадського миру.

Увагу соціологів привертає лицарський епос "Слово про Ігорів похід" /ХІІ ст/. Автор твору прагне пробудити у князів почуття гордості за Руську землю, закликає їх до єдності, спільної боротьби проти ворогів, подолання міжусобиць.

Різноманітним історико-соціологічним матеріалом насичені літописи Київської Русі ХІ-ХІІІ століття. Важливою серед них є “Повість минулих літ”. Її опрацював чернець Києво-Печерської лаври — Нестор. Даний твір /за часом його доведено до 1113 р./ — це наукова праця, до якої автор додав і власні думки, зокрема ідеї єдності Київської Русі та її політичної незалежності.

Вихід на історичну арену Галицько-Волинської держави засвідчив “Галицько-Волинський літопис". Він є важливим джерелом вивчення соціального життя на західно-українських землях. ХШ-ХV ст. не залишили видатних творів. Це було пов'язано з тим, що вже в ХІІІ столітті різко змінилося соціально-економічне, політичне та духовне життя через панування на українських землях монголо-татарського іга. У XIV ст. центральноукраїнські землі були захоплені Великим князівством Литовським, а більшість галицько-волинських земель опинилися під польською владою.

Історична доля українського народу викликала до життя своєрідний соціальний феномен - козацтво - проміжну верству між шляхтою і селянством. На них не поширювались ні кріпацтво, ні панщина. Особливість цього феномена полягає в тому, що Україна, не будучи державою, фактично існувала в формі унікальної державно-правової системи, суб'єктом якої було козацтво. З ним були пов'язані перші переписи в Україні, створення війська реєстрових козаків.

Повертаючись до литовсько-польської доби в історії України, зазначимо, що в останню чверть XVI і першу половину ХVII ст. з'явилось чимало науково-теологічних трактатів, та історико-соціальних памфлетів, відкритих листів, послань, диспутів, збірок документальних матеріалів. Виникнення полемічних творів зумовлене зростанням боротьби українського народу проти Польщі.

Одним з джерел протосоціологічної думки того часу був твір дрібного шляхтича з Волині Христофора Філарета /псевдонім/ "Апокрисис" /1597 р./, в якому в релігійній формі відстоюється ідея рівності людей незалежно від місця і становища в суспільстві. Мислитель наголошував, що дотримання монархом закону, прав і свобод народу, суспільного договору і природних прав є основою сили і могутності держави. Народ, за переконанням Філарета, має захищати свої права.

Помітною фігурою в українському духовному житті був Іван Вишенський /бл. 1545-50—1620 рр/. До цього часу збереглося 16 його творів, в котрих мислитель виступив проти загрози окатоличення християн, порушував соціальні проблеми, критикував соціальну диференціацію населення і особливо дорікав тим правителям та церковним ієрархам, які податками, здирництвами довели підданих до того, що ті “чем би наготу покрити могли, не мают”. Вишенський висунув і обгрунтував концепцію соціальної рівності усіх людей, незалежно від їх соціального стану, відобразив усі основні елементи соціальної структури тогочасного польського та українського суспільства з їх соціальною ієрархією.

Важливий вплив на утворення української соціальної думки, протосоціологічних ідей ХVШ ст. має теоретична спадщина Григорія Сковороди /1722-1794 рр./. На його думку, щастя людини є у ній самій. Воно не залежить ні від матеріальних благ, ні від почестей. Смисл людського буття він бачив у людській праці, а справжнє щастя — у вільній “сродній” праці за покликанням, праці як життєвої потреби та найвищої насолоди. Людина повинна бути скромною, задовольнятися малим, не прагнучи до наживи чи багатства. Користолюбці та кар'єристи є винуватцями страждань людей, ворожнечі, сваволі, тиранії, воїн. Його ідеалом був такий лад, де всі співжитимуть у співпраці, волі, де діють закони супротивні тиранії та нерівності.

Значний внесок у розвиток пізнання людини, суспільства зробили представники Кирило-Мефодіївського Братства, створеного наприкінці 1845 - початку 1846 рр. До Братства належали М. Костомаров, М. Гулак, Т. Шевченко, П. Куліш, В. Білозерський та ін. Висловом основних ідей братчиків був твір М. Костомарова “Книга битія /буття/ українського народу”, в якому подано картину світової історії, історії України та її поневолення. Закінчується вона романтичною картиною “відродження та повстання України з мертвих”.

Братство відстоювало ідеал свободи, рівності, братства, ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах християнства і прагнуло ліквідації кріпацтва, класовості, гноблення людини, поширення освіти і об'єднання всіх слов'ян в одну республіканську федерацію, де кожний народ зберігав би свою суверенність. Провідна роль призначалась Україні, а Київ повинен був стати столицею федерації, де мав би збиратися загальний сейм.