4.2. Соціологія міста і села.

Сучасне місто — це найбільш поширена форма розселення людей, зайнятих переважно несільськогосподарською працею. Перші міста почали виникати у VIII-III тис. до нашої ери у Індії, Китаї та Північній Америці внаслідок:

1. суспільного поділу праці, тобто відокремлення ремесла від сільського господарства;

2. розвитку промисловості, ремесел та торгівлі;

3. виникнення могутніх держав;

4. поширення релігійних вірувань.

Типовим для забудови стародавніх міст було те, що вони були огороджені кам’яними стінами, найбільший майдан перетворювався на місце публічних зборів громадян, у центрі функціонував ринок, головні будови розташовувалися поблизу релігійних місць, муніципалітетів тощо, правлячі кола, як правило, проживали у центрі міста.

Сучасне місто — це, у переважній більшості, концентроване коло, поділене на сегменти. У центрі розташовані ділові фірми і культурні заклади; його оточують квартали, де живуть нижчі верстви населення; у приміській зоні проживають люди з високим рівнем достатку. Містами визнаються лише ті населені пункти, що мають певну людність: Данія — понад 250 чол., Малайзія — 1 тис. чол., Непал — 5 тис. чол., США — 5 тис. чол., Японія — 50 тис. чол., Україна — 10 тис. чол. і т. д.

Міста розрізняють між собою чисельністю населення, рівнем та спрямованістю економічного, соціального та культурного розвитку (адміністративні та культурні центри, історичні пам’ятки, міста-фортеці, прикордонні міста, релігійні центри тощо).

Що ж собою являє соціологія міста, які соціальні проблеми вона досліджує? Соціологія міста — це галузь знань, що розкриває конкретні особливості розвитку і функціонування міста в певних історичних умовах, вивчає соціальні процеси, форми та інститути урбанізації. Об’єктом пізнання соціології міста є місто як соціально-територіальна (просторова) спільність, комплекс соціальних сфер та інститутів, як поселенська структура, як основна підсистема в системі розселення людей. Предметом вивчення — є соціальна сутність, генезис, функції, загальні, специфічні та емпіричні особливості міста як соціальної системи.

В основне коло проблем соціології міста входить:

• вивчення ролі міста в суспільстві та системі розселення;

• основні причини появи міста і фактори, що впливають на його розвиток, урбанізація;

• визначення основних підсистем міста та їх взаємозв’язок;

• соціальна стратифікація міста та етнічний склад населення;

• особливості міського способу життя і спілкування;

• соціологія міста та ін.

Значне місце в соціології міста належить процесам урбанізації. Урбанізація (від лат. urbanus — міський) — це історичний процес зростання і підвищення ролі міст в розвитку суспільства, обумовлений об’єктивною необхідністю концентрації та інтеграції матеріального та духовного виробництва, форм і засобів соціального спілкування.

Урбанізація пов’язана з процесами територіальної локалізації різних сторін суспільного життя у великих містах, які перетворюються на провідні центри управління розвитком суспільства, науково-технічного та культурного прогресу. Зміст процесу урбанізації розкривається через діяння двох взаємопов’язаних тенденцій. Перша полягає в зосередженні економічного і культурного потенціалу суспільства у великих міських центрах, що створює умови для їхнього прискореного та ефективного розвитку; друга виявляється в поширенні результатів діяльності провідних центрів на інші регіони країн, суспільство в цілому.

Сучасний етап урбанізації органічно пов’язаний з науково-технічною революцією, він характеризується утворенням міських агломерацій — нових функціонально-просторових форм організації виробництва і розселення людей, посиленням ролі “виробництва знань” і соціальної інформації, значним розвитком людської культури і способу життя.

Агломерація — це сполучення населених пунктів головним чином міських в одне ціле з інтенсивними господарськими, трудовими і культурно-побутовими зв’язками.

В Україні є ряд великих агломерацій — київська, харківська, донецька, львівська, що порушують принципово нові соціальні проблеми, викликані проживанням величезної чисельності населення на обмеженій території.

Поряд з агломераціями виникають мегаполіси (від грец. megalu — великий, nolis — місто) — найбільша форма розселення, яка утворилася в результаті зрощування великої кількості сусідніх міських агломерацій. Прикладом є у США мегаполіс, розташований вздовж Атлантичного узбережжя (Бостон, Вашингтон), населення якого складає близько 50млн.чоловік.

Науково-технічний прогрес, з одного боку, сприяє розв’язанню проблем розвитку міст, з другого — постійно висуває нові проблеми, пов’язані з прискоренням процесів урбанізації. Швидке зростання міського населення ускладнює послідовне вирішення проблем трудових ресурсів у масштабі регіонів, загострює екологічну ситуацію. Внутрішні суперечності урбанізації розв’язуються на основі реалізації комплексних програм розвитку міст, що зв’язують в єдине ціле вузлові питання підвищення ефективності виробництва, вдосконалення кооперації та спеціалізації промисловості й пов’язані з ними проблеми містобудування, оптимального використання трудових ресурсів і території міста з тим, щоб створити найбільш сприятливі умови для праці і відпочинку людини, всебічного розвитку її інтересів і здібностей, задоволення матеріальних і духовних потреб.

В умовах урбанізації міста стають носіями революціонізуючої дії великої промисловості, наслідком якої є ріст соціальних суперечностей. Урбанізація призводить до становлення і поширення нових і розвинутих форм способу життя і соціальної організації, до прискорення розвитку основних соціально-класових і групових можливостей навіть до загострення суперечностей, що базуються на об’єктивних процесах удосконалення базових, а отже, і соціально-політичних відносинах.

Урбанізація зв’язана з перетворенням середовища проживання людини, сфер її повсякденної життєдіяльності, методів задоволення потреб, поширенням типу побутової культури і дозвілля за прогресивними зв‘язками, що виникають у великих містах. Разом з тим, урбанізація може супроводжуватись відставанням розвитку соціальної сфери села, умов життя сільських трудівників. Соціологія використовує і таке поняття як субурбанізація. Це територія, що розташована поблизу міст. Вона заселяється заможними людьми. Внаслідок відбувається так звана експансія передмість (пригородів). Але існує і протилежна тенденція — джентрифікація. Суть її в тому, що багаті люди переселяються в котеджі у місто.

Соціологія досліджує, аналізує міський спосіб життя, виділяє такі його основні ознаки:

• переважання вторинних контактів: ділових, короткочасних, анонімних зв’язків;

• зниження значення територіальних спільностей, відмирання сусідських стосунків і спілкувань;

• наявність великої кількості груп людей за інтересами і багатоманітність стереотипів, форм проведення вільного часу;

• зменшення соціального значення сім’ї і передача багатьох її функцій різним інститутам, послаблення зв’язків і залежності між родичами;

• зниження ролі традицій у регулюванні поведінки особистості в результаті підвищення значення формального соціального контролю в цій галузі;

• нестійкість соціального статусу міського жителя, підвищення його соціальної мобільності.

Сучасним містам України, способу життя їх мешканців властиві такі специфічні ознаки: зайнятість населення переважно індустріальними формами праці, а звідси його соціально-професійна структура: відносно високопросторова, професійна й соціальна мобільність; широкий вибір видів праці і дозвілля, а також високий відсоток безробіття; значна відстань між житлом і місцем праці; переважання державного і кооперативного житлового фонду над приватним; зміна ролі особистого підсобного господарства (садово-городня ділянка), перетворення її в джерело засобів існування малозабезпечених, низькооплачуваних верств міського населення; великий обсяг необхідної для людини інформації, що веде до психологічних перевантажень і вимагає нових методів організації відпочинку; значний ступінь етнічної інтеграції і соціально-етнічні різновиди в сімейно-дружніх зв’язках, що вимагають особливо чіткої програми реалізації національно-етнічних інтересів у суспільстві тощо.

Соціологія міста, особливо прикладна, спрямована на удосконалення соціально-територіальної спільності, на вирішення існуючих проблем. Зокрема, неудосконаленості міст як форми просторової організації населення; прорахунків у розміщенні виробничих об’єктів; стихійності міграційних та демографічних процесів; статево-вікової диспропорції, особливо у монопромислових містах; нераціонального використання трудових ресурсів; недостатньо розвинутої сфери послуг та культури; зростаючої злочинності тощо.

Нормалізація функціонування сучасних міст вимагає:

• стримування подальшого зростання великих міст (контрурбанізація), недопущення розміщення в них нових підприємств;

• відкриття нових виробництв з урахуванням раціонального використання праці чоловіків і жінок;

• створення філіалів крупних підприємств у малих містах;

• збільшення вимог до архітектурної забудови міст, естетичного оформлення і благоустрою;

• таке планування розвитку міст, щоб воно було комплексним, системним, безперервним, пов’язаним з іншими аспектами планування суспільного життя.

Функції міста:

1. Промислові;

2. Адміністративні;

3. Військові;

4. Розвиток освіти, науки, культури;

5. Транспортні, зв’язку;

6. Торгівельні;

7. Соціального обслуговування.

Село (сільське поселення) — це соціально-територіальна спільність людей, життєдіяльність яких пов’язана головним чином з сільськогосподарською працею, природою, що характеризуються специфічними рисами:

• переважно невеликою густотою населення і незначною кількістю людей, які проживають на даній території;

• обмеженістю видів діяльності, що обумовлює низький рівень трудової мобільності;

• значним відставанням інфраструктури села від інфраструктури міста (інфраструктура — це комплекс галузей господарства, який обслуговує виробництво, включає будівництво доріг, мостів, забезпеченість зв’язком, каналізацією, водопостачанням, розвиток науки, освіти, охорони здоров’я та ін.);

• переважно примітивною архітектурою і хаотичним розміщенням будівель тощо.

Наведене свідчить не тільки про особливості сільських поселень але й про те, що село багато в чому поступається перед містом. Зокрема, в Україні село має нижчий ніж у місті рівень розвитку продуктивних сил, поступається характером і зрілістю виробничих відносин, побутових умов, насиченістю закладів культури, охорони здоров’я, торгівлі тощо.

У більшості країн світу основну частину сільських поселень складають ті, які пов’язані з сільськогосподарським виробництвом. Проте існують і несільськогосподарські сільські поселення: промислові, лісопромислові, лісоохоронні, транспортні, рекреаційні (відпочинок), а також змішані — агропромислові.

На планеті Земля переважають сільські поселення і сільське населення у Китаї, Індії, багатьох країнах Африки. Орієнтовно, включаючи односімейні житлові точки, в світі нараховується близько 12-20 млн. сільським поселень. В Україні 28,6 тис. сільських поселень (1991 рік), в тому числі 5,6 малих (менше 100 жителів), 5 тис. великих (понад 1000 жителів). У останніх мешкає 54,6 % сільського населення країни. Всього в Україні в сільській місцевості проживає 36 % населення.

Соціологія села (соціологія аграрна) — це галузева соціологічна наука, що вивчає соціальну організацію та структуру сільськогосподарського виробництва, тобто систему соціальних відносин між його працівниками, їх групами, колективами, вплив людського чинника на аграрне виробництво. Така система соціальних відносин включає в себе сукупність позицій, функцій, ролей, ціннісних орієнтацій, взаємодій працівників у межах виробничих структур (сільськогосподарські підприємства, колективи, групи, окремі фермерські господарства тощо).

Соціологи України в своїх дослідженнях особливу увагу приділяють таким актуальним проблемам сучасного села:

• конфронтації цінностей (колективістських та індивідуалістських) у зв’язку із запровадженням інституту приватної власності на землю, фермерського (підприємницького) господарства;

• долі сільської територіальної громади у світлі нинішніх руйнівних реформ в агропромисловому комплексі;

• виявлення оптимального варіанта соціальної інфраструктури для сільських поселень (села, хутора);

• оптимізація сфери дозвілля та відпочинку сільських жителів;

• створення соціальних інститутів, що контролюють дотримання екологічних вимог у природокористуванні виробниками сільськогосподарської продукції.

Соціологічна наука пропонує для вирішення названих проблем реорганізацію стихійно сформованого сільського соціуму шляхом впровадження в життя оптимальних структур розселення населення; створення нового типу поселень сільських жителів, які б повніше забезпечували задоволення їх життєвих потреб; утворення цілісних індустріально-аграрних комплексів з широкими можливостями вибору зайнятості.

Значне місце у соціологічних дослідженнях посідає своєрідний сільський спосіб життя, котрий історично складається на грунті патріархальної сільської общини у процесі розвитку землеробства, скотарства, рибальства, мисливства, збиральництва та інших способів господарської діяльності. Цей спосіб функціонує на основі органічної єдності людини з природою. Він характеризується безпосередністю контактів селян, пріоритетністю неформальних відносин перед формальними, генетичною причетністю до загальної долі общини, громади, роду, племені. Усі члени сільської спільності знають один одного ще з діда-прадіда, а тому пов’язані між собою мораллю відвертості як у дружбі, так і у ворогуванні й горі. Природна циклічність сільського життя, однакова залежність у всіх від кліматичних умов існування, спільність потреб у веденні домашнього господарства та організації сільськогосподарського виробництва породжують особливий соціальний тип селянина, котрий є носієм величезного потенціалу душевної щирості. В селі великий вплив на поведінку людей мають звичаї, традиції, церква, місцеві авторитети, сусідські та родинні зв’язки, відсутність регламентації робочого часу.

Місто і село це не тільки місце проживання людей. Соціологія розглядає місто і село як осередок суспільства, що охоплює всі етапи людського життя. Вони забезпечують людині працю, споживання матеріальних і духовних благ, підготовку кадрів, охорону здоров’я, захист навколишнього середовища, соціальний захист, охорону соціального порядку, суспільно-політичну діяльність. Тому ці процеси і знаходяться у центрі уваги соціологів.