Число розлучень на 1000 чоловік населення в країнах

Європейської спільноти (1981 і 1993 рр.)

	1981	1993
Сполучене Королівство	2,8	3,1
Данія	2,8	2,5
Фінляндія	2,0	2,5
Швеція	2,4	2,5
Бельгія	1,6	2,1
Австрія	1,8	2,0
Нідерланди	2,0	2,0
Франція	1,6	1,9
Німеччина	2,0	1,9
Люксембург	1,4	1,9
Португалія	0,7	1,2
Греція	0,7	0,7
Іспанія	0,3	0,7
Італія	0,2	0,4
ЄС (у середньому)	1,5	1,8

Зростання кількості розлучень дослідники пояснюють наступними обставинами. По-перше, воно пов’язане з більш раннім віком вступу до шлюбу, меншим життєвим досвідом подружжя, їх невмінням пристосуватись один до одного і вирішити сімейні конфлікти. По-друге, на кількість розлучень впливає зростаюча економічна самостійність жінки. Раніше значна частина жінок не працювала, тому перспектива втратити годувальника сім’ї нерідко утримувала їх від розлучень. Нині ситуація змінилась. Жінки все більше включаються в сферу праці і після розлучення вони в змозі забезпечити не лише себе, а й дитину. В міру того як жінки стають матеріально менш залежними, шлюб втрачає свої колишні характеристики необхідного економічного партнерства.

По-третє, змінилась громадська думка і ставлення до розлучень. Протягом багатьох сторіч на шлюб дивилися як на щось непорушне. Розлучення дозволялися тільки в обмежених випадках, причому їх процедура була досить складною, а громадською думкою вони осуджувались. Сьогодні розлучення перестало нести на собі тавро ганьби і вважається загальноприйнятим виходом з шлюбу, що не склався. Навіть в країнах зі значним впливом католицької церкви, котра негативно ставиться до розлучень, люди переглядають свої позиції.

По-четверте, суттєвий вплив на зростання кількості розлучень має так звана сексуальна революція, яка виявилась у послабленні соціального контролю та зростанні анонімності сексуальної поведінки, збереженні таємничості позашлюбних зв’язків, проголошення вільного статевого кохання ледве не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних чоловіків і жінок засобами масової інформації, а також в зміні загального ставлення суспільства щодо традиційних уявлень про дозволене в сексуальній поведінці.

В Україні розпадається майже кожний другий укладений шлюб. У 1999 році було зареєстровано 344,9 тис. шлюбів і 175,8 тис. розлучень.

У 1980-1990 роках кількість зареєстрованих розлучень у розрахунку на 1000 осіб населення коливалася в межах 3,5 – 3,7 %. У 1991р. показники розлученості зростають, сягнувши максимуму 1992 року (4,3 %). Найімовірніше, що цей пік був безпосердньо пов’язаний з різким погіршенням умов життя в країні. Із 1993 року розміри зареєстрованих розлучень знижуються, дорівнюючи в 1999 р. 3,5 %, що майже відповідає рівно розлученості у 1985 році. Проте цей рівень значно вищий, ніж в кожній окремо взятій країні Європейської Спільноти і ледве не в 2 рази перевищує середній показник по ЄС в цілому. Найчастіше шлюби розпадаються в інтервалі 1-4 і 5-9 років. Рідше розриваються шлюби в перший рік існування та ті, що тривають 15-19 років. Цікаво, що шлюби, які проіснували понад 20 років, розпадаються частіше, ніж подружні союзи тривалістю 15-19 років. Серед мотивів розлучень найчастіше соціологи виділяють такі, як пияцтво, алкоголізм і наркоманія одного з подружжя; невідповідність характерів і відсутність взаєморозуміння; відсутність спільних поглядів та інтересів; порушення подружньої вірності чи підозра в зраді; безвідповідальне, легковажне ставлення до подружніх обов’язків та сім’ї; втрата почуття кохання; відсутність нормальних житлових умов; втручання батьків і родичів; сексуальна незадоволеність; тривала розлука; неможливість або небажання мати дітей; хвороба одного з подружжя тощо. Серед наслідків розлучень виділимо наступні. По-перше, більша частина розлучених чоловіків і жінок не мають можливості або бажання вступати в повторний шлюб. Понад 60% розлучених не створюють нової сім’ї. По-друге, можливості дітородіння багатьох розлучених жінок залишаються нереалізованими, що негативно впливає на процес відтворення населення. По-третє, внаслідок розлучень зростає кількість неповних сімей, в яких дитина (або кілька дітей) виховується одним з батьків, найчастіше матір’ю. Неповна ж сім’я, попри жертвуванності і героїчним зусиллям матері, не може забезпечити повноцінного виховання і умов соціалізації дитини. Зростання неповних сімей збільшує ймовірність злочинності серед підлітків. Американські дослідники, наприклад, дійшли до висновку, що діти з приблизно однакового суспільного середовища, чиї батьки розлучилися, стабільно відрізняються в своєму подальшому житті від тих дітей, чиї батьки залишилися разом. У середньому вони мають нижчий рівень почуття власної гідності й домагаються менших успіхів у школі, а у вік зрілості входять стурбованими, невдоволеними собою й іноді вельми злостивими людьми. Уже в дорослому віці діти розлучених батьків частіше міняють місце роботи й більше схильні до розлучень самі.

По-четверте, розлучення створюють травмуючі ситуації, котрі можуть викликати нервово-психічні розлади як у батьків, так і у дітей.

По-п’яте, внаслідок розлучень самотність стає складною соціально-психологічною проблемою для багатьох людей.

Отже, в розвитку сучасних сімейно-шлюбних відносин можна виділити наступні тенденції, котрі характерні для багатьох країн світу:

• зниження народжуваності нижче рівня, необхідного для простого відтворення населення;

• зменшення розмірів сім’ї, рух до переважання нуклеарних сімей; складні сім’ї стають все менш розповсюдженими;

• поширення моделі однодітної сім’ї;

• збільшення числа неповних сімей і зростання позашлюбної народжуваності;

• дедалі поширеним явищем стає проживання подружніх пар без оформлення шлюбу (співжиття),а також інші альтернативні форми традиційного шлюбу;

• зростання кількості розлучень;

• зменшення середньої тривалості шлюбу;

• розширення рівня сексуальної свободи.

Зазначенні тенденції, які, за думкою більшості соціологів, набрали універсальних масштабів у світі, і дають підстави твердити про кризу, розклад і навіть загибель сім’ї.

Однак серед західних, і особливо вітчизняних дослідників, є чимало таких, які, не закриваючи очі на негативні тенденції, роблять наголос на позитивних змінах в сучасних сімейно-шлюбних відносинах і висловлюють оптимістичні сподівання щодо майбутнього сім’ї.

Серед позитивних тенденцій виділяються такі, як:

• шлюб стає все більш рівноправним, добровільним, вільним від примусу союзом чоловіка і жінки;

• поширення принципу егалітарності в сімейно-щлюбних відносинах на противагу колишній патріархальності і чоловічій авторитарності, що позбавляє обмежень прав, гідності чоловіка і дружини, забезпечує кожному з них рівні можливості для самоствердження і духовного зростання;

• зростаюча тенденція оцінювати шлюб і сім’ю з погляду рівнів особистого задоволення ними;

• розширення реальних передумов для подолання суперечностей між коханням і обов’язком, індивідуальним та суспільним інтересом в інтимному житті подружжя;

• розширення прав дітей в сім’ї.

Таким чином, сім’я, шлюбно-сімейні відносини зазнають суттєвих змін, котрі зумовлені руйнацією традиційних цінностей і форм сімейного життя та шлюбу. Одначе це не означає загибелі сім’ї як такої. В цьому зв’язку відомий польський соціолог Я.Щепанський підкреслює: “Настійливо повторювані на протязі 150 років теорії про повсюдну і принципову кризу сім’ї, які твердять, що в сучасній промисловій цивілізації сім’я перестає виконувати свої соціальні функції, що вона постає інститутом в занепаді, - словом усілякі теорії розпаду сім’ї фактами не підтверджуються. Сім’я змінює структуру та функції, пристосовується до глобального суспільства, що перемінилося… Внутрішні сили сім’ї достатньо потужні, щоби будь-яке зовнішнє тиснення могло “знищити” її як інститут” (14, с.150-151).

Вчасно помітити і дослідити нові явища, тенденції і перспективи в розвитку шлюбно-сімейних відносин, нагромадити соціологічну інформацію, котра б сприяла виробленню виваженої державної сімейної політики – саме в цьому полягає завдання соціології.