6.2. Етнічна структура і міжнаціональні відносини в Україні.

За етнічним складом населення України досить різноманітне. В сучасних умовах на її території проживають представники 130 націй і народностей. Більшість населення – українці. Їх чисельність сягає 37,5 мільйонів. Помітна чисельність і інших слов’янських народів: росіян, білорусів, поляків, чехів, словаків, болгарин ін. Помітно зросла в останні роки кількість кримських татар. Поліетнічна структура українського суспільства – об’єктивна реальність, що має глибокі історичні корені. Міжнаціональні відносини були і залишаються важливим фактором соціального розвитку України. Тим більше, що міжнаціональні відносини, так як в основі їх лежить антитеза ми-вони, притаманна будь-якому етносу.

Українці мають багатий і в основному позитивний досвід взаємодії з іншими етнічними утвореннями, з якими їм довелося жити в складі єдиної держави. Разом з тим в області міжнаціональних відносин у нас в країні існують і певні проблеми, які заважають нормальному розвиткові українського суспільства. Відверто політичного характеру етнічний рух набув серед кримських татар. В усіх перипетіях кримської політики татари виявили послідовну лояльність до України та її державності. Водночас вони не менш послідовні в прагненні національного самовизначення. Форму цього самовизначення вони ще не сформулювали, однак, зрозуміло, що в їхній особі частина громадян України – потенційних членів української політичної нації, вважатиме себе якоюсь окремою національною спільністю. Паралельно з ними частина росіян Криму, серед яких переважають проросійські настрої, теж навряд чи вважатимуть себе членами української нації, навіть у політико-державному розумінні.

Певне занепокоєння викликає діяльність груп інтелектуалів у Закарпатті, які намагаються спрямувати культурний рух українців краю в русинофільське річище. Мова йде про спроби протиставити українців – русинів усьому українському загалові, виокремити їх в інший етнос.

В той же час далеко не у всіх областях України створені сприятливі умови для відродження української культури, втілення в усі сфери життя української мови. Разом з тим є і прояви українського етноцентризму¹ як у теорії, так і на практиці. Мова йде про перекручення історичних фактів, пов’язаних з походженням східних слов’ян і становленням їхньої державності. Окремі науковці добирають, а іноді фальсифікують, дані що мають довести вищість українців над спорідненими народами, применшити їх благотворний взаємовплив, що нібито за Радянської влади Україна найбільше від усіх втратила і найменше придбала.

Деякі, хоча й не гостро окреслені, розбіжності політичних і культурних орієнтацій різних етнічних і лінгвістичних груп українського суспільства не вилилися в прямий конфлікт. Етнічний мир було збережено. Крім власних запобіжних заходів з боку державних органів, суттєву роль у цьому відіграли дві обставини. Недостатній розвиток в українській нації ознак “нації - держави” мав і позитивне значення : українці не могли сприйматися як нація гнобительська. Пригнічене становище всіх етносів України, навіть російського, який, у соціально-економічному сенсі, відчув на собі всі експерименти минулого, утворило між ними атмосферу взаєморозуміння щодо необхідності зміни політичної системи. Крім того, міжетнічне порозуміння підпирали й спільні надії на процвітання України по здобутті незалежності.