10.4. Соціалізація особистості

Коли вживається термін ”соціалізація”, то мається на увазі процес становлення особистості як члена суспільства. Соціалізація – процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей життєдіяльності в даному суспільстві.

Основними факторами соціалізації особистості постають елементи соціального середовища з якими взаємодіє людина.

Це, по-перше, сукупність ролей і статусів, які суспільство пропонує людині

По-друге – соціальні інститути, громадські організації, соціальні спільності, в яких людина реалізує певні соціальні ролі і набуває бажаних соціальних статусів.

По-третє – цінності, соціальні норми, знання, навики, вміння, якості, якими індивід оволодіває, щоб у відповідності з вимогами суспільства виконувати відповідні ролі і підтримувати набутий статус.

по-четверте, на формування ціннісних орієнтирів і поведінку індивіда в суспільстві справляють значний вплив конкретні події.

В процесі соціалізації людина не пасивна. До дії соціального середовища вона ставиться вибірково, згідно своєї системи цінностей. Тому крім впливу загальносуспільних умов до основних факторів відносяться і особистісні, якими є:

• індивідуальність особистості, її потенційні можливості засвоєння культури;

• потреби та інтереси;

• спрямованість соціальної активності.

Процес поєднання умов соціального середовища з факторами особистісними складає механізм соціалізації.

Соціалізація особистості має дві фази : соціальну адаптацію та інтеріоризацію.

Адаптація означає пристосування індивіда до рольових функцій, соціальних норм, до соціальних спільностей, інститутів, організацій, до умов функціонування різних сфер суспільства. В процесі адаптації індивід узгоджує самооцінки і свої претензії зі своїми можливостями та реальностями соціального середовища.

Особливо утруднюється адаптація в перехідні періоди суспільного розвитку, коли люди середнього і похилого віку залишаються орієнтованими на систему ролей і статусів минулого. Таким людям важче ніж молоді сприйняти нові соціальні реалії.

Інтеріоризація – процес формування внутрішньої структури людської свідомості і поведінки за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей та інших компонентів соціуму через соціальну діяльність і спілкування. В результаті інтеріоризації формується індивідуальність особистості, неповторність її внутрішнього духовного світу, специфіка соціальної активності.

Якщо в першій фазі соціалізації, тобто в процесі адаптації, відбувається пристосування індивіда до соціального середовища, то в другій фазі інтеріоризації дія соціальної системи, відбиваючись від внутрішнього Я людини, виявляється в зміні її поведінки.

Оскільки на протязі життя людина засвоює не одну, а багато ролей, переміщуючись по службовій і віковій лінії, то процес соціалізації продовжується все життя. До глибокої старості людина міняє погляди на життя, звички, смаки та інше.

Досить часто зустрічається і явище ресоціалізації. Особливо воно характерне для суспільств перехідного періоду. Цей термін означає ситуацію докорінної зміни соціального середовища і необхідність особистості пристосуватися до змінених соціальних обставин, нових норм і цінностей. Інколи це важкий для людини процес, тому що їй приходиться руйнувати основи свого старого світогляду і створювати новий, виконувати нові, невідповідні власним бажанням соціальні ролі.

Важливим фактором формування і соціалізації особистості є виховання.