11.6. Перспективи розвитку системи освіти в ххі ст.

Перш за все ХХІ ст. буде століттям вирішення глобальних проблем сучасної цивілізації. Якщо людство хоче вижити, воно зобов’язане здійснити це не інакше, як у перші два-три десятиріччя. Але перш ніж розпочати діяти, проблему потрібно обдумати, як на рівні теорії, так і на рівні масової свідомості. Останнє якраз і покладається на освіту. Вона повинна сформувати здатність особи до глобального мислення, виховати її в контексті фундаментальних цінностей, озброїти знаннями. Звідси – перша і головна умова модернізації освіти – її глобалізація, що розуміється як зміна змісту останньої у контексті нових наукових уявлень про Світ і Людину у ньому, про закони коеволюції, без знання і дотримання яких людство не буде мати майбутнього.

Звернемо увагу і на екологічну переорієнтацію змісту освіти. Екологічна проблема – одна з основних і небезпечних глобальних проблем сучасності. Особливо гостро вона проявляється в Україні. Чи довго “протягнуть” люди і все живе в забрудненому середовищі? Якщо ми хочемо вижити, то повинні принципово змінити стан нашого життя, зробивши його екологічно безпечним. І знову повернемося до освіти. Завдання останньої – переконати всіх в життєвій необхідності досягнення повної гармонії людини, суспільства і природи, виховувати бережне відношення до всього нового, сформувати в нашій свідомості і почуттях своєрідний екологічний камертон відповідальності за життя в самому широкому розумінні.

Гуманізація вищої освіти – одна з основних тенденцій її розвитку у ХХІ ст. Сьогодні стає очевидним, що організація освіти на ідеологічних, теологічних чи техніко-технологічних засадах повинна поступитися місцем справжньому природо-, суспільство- і людинознавcтву – гуманізму в самому широкому розумінні. Цивілізація рухається назустріч освіті з “людським обличчям”. І Україна не повинна стояти осторонь від цього загальноцивілізаційного процесу.

Радикальної модернізації вимагають дисципліни гуманітарного профілю. Але не тільки. Гуманітаризації потребує вища освіта в цілому. Думається, що недалеко той час, коли співвідношення “фізичних” і “ліричних” пріоритетів у світогляді вченого і викладача вузу, а відповідно і у філософії науки, що сповідується ними, встановиться в таких же пропорціях, в яких здійснилася їх трансформація у свідомості відомих фізиків ХХ століття – А.Ейнштейна, Н.Бора, А.Сахарова. Окремої розмови заслуговують дисципліни гуманітарного профілю. Гуманізму в них до недавнього часу було не більше ніж дозволяла ідеологія, що панувала у недалекому минулому. Проте витіснення “ізмів” і наповнення гуманітарних дисциплін гуманістичним змістом здійснюється повільно і суперечливо.

Сьогодні у світі спостерігається тенденція, коли все більшого значення набуває отримання вищої освіти зростаючою кількістю громадян; при цьому необхідно забезпечити її продовження у вигляді самоосвіти чи неперервної освіти, використовуючи різні організаційні форми:

- збільшення кількості ступенів вищої школи і створення пірамідальної структури з широкою “основою” (дуже великим “контингентом” нижчого рівня) і декількома ступенями з прогресивним зменшенням кількості тих, хто навчається);

- розширення номенклатури вузів, створення нових чи проміжних закладів, що дає можливість втягнути в систему вищої освіти ті прошарки населення і соціальні групи, які раніше не могли подолати бар’єр конкурсних екзаменів;

- використання закордонного досвіду для покращення справ в національній вищій школі і для врахування світових стандартів змісту і якості вищої освіти, що формується. Завдяки уніфікації чи зближенню основних характеристик освітніх систем різних країн з'явилися зони вільного руху не лише товарів, але й дипломованої робочої сили, тобто сформувався світовий ринок інтелектуальної праці;

- робочі місця на цьому ринку отримують шляхом відкритої конкуренції і конкурсів серед багатьох претендентів із кількох країн. Вузи почали враховувати цю новацію і готують своїх випускників не до «розподілення», а до конкуренції і конкурсів.

Ці явища разом з появою нових механізмів фінансування вузів вносять елементи ринкового регулювання в діяльність більшості вузів, стимулюють виникнення нової моделі вузу – «підприємницького» університету;

- поява «другого дихання» в діяльності перевіреної часом системи заочної освіти, що викликане не тільки необхідністю підвищення майже всім активним населенням свого професійного рівня, але й швидким вдосконаленням засобів передачі і обробки самої різноманітної інформації.

Намагання розширити систему вищої освіти і зусилля для досягнення цієї мети приносять в багатьох країнах вагомі результати – підвищення освітнього рівня як гарантії покращення якості життя населення й умови стабільного розвитку країни.

Слід пам’ятати і про те, що загальною світовою тенденцією є “роздержавлення” систем освіти, переорієнтація їх головних завдань із обслуговування за критого тоталітарною чи надмірно централізованого суспільства на створення і зміцнення демократичного суспільства.