9.6. Соціальні функції сім’ї

Функції сім’ї можна визначити як основні напрями і способи вияву активності, життєдіяльності сім’ї та її членів. Вони віддзеркалюють систему взаємодії сім’ї та суспільства, з одного боку, і сім’ї та особи – з іншого. Як соціальний осередок суспільства сім’я задовольняє ряд його важливих потреб, в тому числі у відтворенні населення. В той же час вона задовольняє особисті потреби кожного свого члена, а також загальносімейні (групові) потреби.

Зазначимо, що і у вітчизняній, і в зарубіжній соціологічній літературі відсутня типологія функцій сім’ї. Найчастіше виділяють репродуктивну, регулятивну, виховну, функцію соціалізації, господарчо-економічну, комунікативну, регулятивну, первинного соціального контролю, дозвільну, сексуальну тощо. Розглянемо деякі з них.

Репродуктивну функцію називають ще функцією дітородіння, продовження роду або відтворення населення. Вона не обмежується лише біологічним продукуванням, а має соціальний характер, оскільки передбачає не тільки народження дитини, а й духовно-моральне відтворення людини, котра б відповідала потребам розвитку суспільства.

Останнім часом репродуктивна функція сім’ї в Україні стає все менш виразнішою, що виявляється як в загальному зниженні народжуваності, так і в триваючому поширенні малодітства. Приміром, якщо 1985-1986 рр. загальний коефіцієнт народжуваності (число народжених у середньому за рік на 1000 жінок) становив 60,9, то в 1994-1995 рр. цей показник складав 40,0, а в 1997-1998 рр. лише 32,8, тобто зменшився в порівнянні з 1986 роком майже в 1,9 рази. Сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою за все життя) в Україні складає 1,2, тоді як лише для простого відтворення населення він повинен становити 2,1. Зниження народжуваності у 1990-ті роки відбувалося практично в усіх вікових групах, за винятком жінок віком 40-44 і 45-49 років, котрі народжували дітей із попередньою інтенсивністю, хоча й досить нечасто.

Наголосимо, що при істотному зниженні загальної народжуваності збільшувалась позашлюбна народжуваність: частка дітей, народжених незаміжніми жінками, в 1999 році у порівнянні з 1985 роком зросла більш як у двічі – з 8,3 до 17,4 % .

Значне збільшення позашлюбної народжувальності має місце і в інших країнах.

Традиційна для України в минулому багатодітність перестала бути нормою. Сьогодні вона нерідко сприймається або як подвиг, або як патологія. Лише за період незалежності кількість багатодітних сімей скоротилася з 668 тисяч до 497 тисяч (13, с.14).

Поширюється і стає традиційною однодітна модель сім’ї. Водночас зазначимо, що дане явище не є суто українським. Зниження народжуваності, зростання однодітності спостерігається в більшості європейських країн. Сучасну однодітну модель сім’ї можна розглядати, з одного боку, як зростаючу відповідальність подружжя за долю свою і своїх дітей, з іншого – як бажання повнішої самореалізації в житті. Крім того, вона є наслідком змін функцій сім’ї у бік більшої психологізації та інтимізації, а також демографічного зсуву – від багатодітності з жорстким табу на застосування контрацепції до індивідуального втручання в репродуктивний цикл, тобто попередження й переривання вагітності.

Проте в Україні зниження народжуваності пов’язане також з соціально-економічним станом. Погіршення матеріального добробуту більшості населення призвело до того, що молоді сім’ї, в переважній частині не маючи почуття впевненості у завтрашньому дні, почали відкладати народження дітей на невизначений час або взагалі відмовлялися від нього. За висновками соціологів, 11 відсотків молодих людей в Україні не хочуть мати дітей взагалі. (4). Окрім цього, у більшості європейських країн зменшення кількості народжених відбувається в умовах стабільно низького рівня смертності населення, посилення вимог до його якості (здоров’я, освітнього, професійно-кваліфікаційного рівня і т.д.), чого бракує нині в Україні.

Отже, сім’я – єдиний і незамінний виробник самої людини, продовжувач роду. Як вона виконує цю головну функцію, залежить не лише від неї, а й від суспільства.

З репродуктивною функцією тісно пов’язана виховна функція сім’ї, яка включає в себе три аспекти. Перший – формування особистості дитини, розвиток її здібностей та інтересів, передача дітям дорослими членами сім’ї набутого суспільством соціального досвіду, духовних цінностей і трудових навичок, підготовка молодого покоління до життя.

Другий аспект полягає у систематичному виховному впливі сімейного колективу на кожного свого члена на протязі всього його життя.

По-третє, постійний вплив дітей на батьків та інших дорослих членів сім’ї, що спонукає їх активно займатись самовихованням.

Особливостями сімейного виховання є неперервність, довготривалість і емоційність. Оскільки сімейне виховання немислиме без батьківської любові до дітей і взаємного почуття дітей до батьків, воно за своїм характером найбільш емоційне ніж будь-яке інше виховання.

Зміст господарчо-економічної функції складає організація споживання і побуту, а також виробнича діяльність (сімейний підряд, оренда, індивідуальна трудова діяльність, підсобне господарство). Вона також дає змогу підтримувати фізичне здоров’я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх і непрацездатних, доглядати дітей. З нею переплітаються функція накопичення матеріальних благ та передачі їх у спадок.

Рекреативна (від лат.recreatio - відновлення) функція включає в себе надання фізичної, моральної, психологічної і матеріальної взаємодопомоги, зміцнення здоров’я, організацію раціонального дозвілля та відпочинку. Вона здійснює емоційну стабілізацію індивідів та їх психологічну терапію, психологічний захист, надає емоційну підтримку.

Зауважимо, що ряд авторів окремо виділяють духовно-емоційну та дозвільну функцію.

Сім’ї властива комунікативна функція, компонентами якої є: організація внутрішньосімейного спілкування і взаєморозуміння, спілкування з іншими сім’ями; посередництво в контакті своїх членів із засобами масової інформації, літературою та мистецтвом, а також природним середовищем.

Регулятивна функція (функція первинного соціального контролю) здійснює моральну регламентацію поведінки членів сім’ї у різних сферах життєдіяльності, у відносинах один з одним та з іншими людьми.

Сім’я виконує також функцію соціалізації особи. Вона залучає дитину до складного світу соціальних зв’язків, прищеплює їй певні звички, навички, погляди, моральні настанови та цінності. Вплив сім’ї на процес соціалізації дітей зумовлюється багатьма чинниками, але насамперед громадською позицією батьків.

На цій основі можна виділити такі сім’ї.

1. Сім’я з активною громадянською позицією батьків, котрі всіляко сприяють формуванню у дітей тих соціально-психологічних якостей, що необхідні для входження в навколишнє середовище та його різнобічного пізнання.

2. Сім’я з пасивною громадянською позицією батьків, яким притаманне байдуже ставлення до питання підготовки дітей до життя в суспільстві. Це питання батьки намагаються перекласти на школу та вчителів. У них відсутнє бажання прищеплювати дітям почуття обов’язку та відповідальності, розвивати у них шанобливе ставлення до високих громадянських цінностей, до прийняття світоглядних норм та ідеалів.

3. Сім’я з негативною громадянською позицією батьків, де діти здебільшого кинуті напризволяще.

При вивченні сім’ї соціологи все більше уваги надають сексуальній функції. Її соціальна роль полягає у реалізації соціального контролю щодо особи, індивідуальна – у задоволенні сексуальних потреб людини. Сексуальні стосунки є важливою складовою подружнього життя. Більше того, немало науковців пов’язують задоволеність сімейним життям із задоволеністю цими стосунками.

Розглянуті соціальні функції сім’ї задовольняють також індивідуальні потреби. Зокрема, репродуктивна функція задовольняє потребу у дітях, виховна – у батьківстві; сексуальна, як уже зазначалося, задовольняє сексуальні потреби; рекреативна функція забезпечує одержання індивідами психологічного захисту, емоційної підтримки в сім’ї, задоволення потреби в особистому щасті та коханні і т.д.

Функції сім’ї перебувають у взаємозв’язку та взаємодії, причому вони не лишаються незмінними, а видозмінюються з розвитком сім’ї. Не варто вважати також, що кожна конкретна сім’я виконує усі функції. До того ж в різні періоди сімейного життя можуть переважати ті чи інші функції.

Сім’я проходить ряд етапів, послідовність яких складає сімейний цикл, або життєвий цикл сім’ї. Виділяють такі основні фази цього циклу: утворення сім’ї – укладення першого шлюбу; початок дітородіння – народження першої дитини; припинення дітородіння – народження останньої дитини; “порожнє гніздо” – одруження (і відокремлення від сім’ї) останньої дитини; припинення існування сім’ї – смерть одного з подружжя. На кожній з цих фаз сім’я має певні особливості.

До специфічних обставин, що впливають на формування, функціонування та розвиток сім’ї, належать: місце проживання (тип поселення, регіон); соціально-класова та етнічна належність; матеріальний стан; рівень освіти і культури її членів; традиції, котрих вони притримуються, цінності, на які вони орієнтуються в своїх життєвих планах та устремліннях; накінець (а, ймовірно, насамперед), так звана стартова позиція, тобто та моральна і економічна база, на якій утворюється кожна нова сім’я і від котрої багато в чому залежить її здатність до консолідації, зміцнення. Одна річ, коли після укладення шлюбу подружжя буде проживати, наприклад, у студентському гуртожитку, а інша – в окремій квартирі, яку купили батьки.