Література.

1. Соціологія. Короткий енциклопедичний словник. /Уклад.: В.І.Волович, В.І.Тарасенко, М.В.Захарченко та ін./ Під заг. ред. В.І.Воловича. - К.: Український Центр духовної культури, 1998. – 736 с.

2. Рывкина Р.В. Советская социология и теория социальной стратификации./ Постижение: Сборник – М.: Прогресс, 1989. – 590 с.

3. Куценко О. Повернення класів? Перспективи класового аналізу пострадянської реальності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. - №1. – С.5-13.

4. Аитов Н.А. Понятие “социальная структура” в современной социологии / Социс. – 1996. - №7. С.36-38.

5. Гіденс Е. Соціологія – К.: Основи, 1999. – 726 с.

6. Танчер В., Кучеренко О. Ідеї елітизму в контексті демократичної трансформації суспільства // Соцілогія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. - №3. – С.5-16.

7. Тощенко Ж.Т. Элита? Кланы? Касты? Клики? Как назвать тех кто правит нами // Социс. – 1999. - №11.- С.123-133.

8. Голос України, 17 жовтня 2001р.

Теми рефератів.

1. Концепція М. Вебера про сутність, джерела і тенденції розвитку соціальної нерівності.

2. П. Сорокін про форми соціальної стратифікації.

3. Основні тенденції соціальної диференціації українського суспільства.

4. Маргінальність соціальних груп на етапі трансформації українського суспільства.

5. Проблеми формування середнього класу в Україні.

Тема 4. Соціально-територіальна (поселенська) структура суспільства.

4.1. Соціально-територіальні спільності: сутність та різновиди.

Складовою частиною соціальної структури суспільства є соціально-територіальні спільності, що уособлюють поділ населення за місцем постійного проживання. У процесі їх дослідження основна увага приділяється вивченню найбільш характерних рис та особливостей, що відрізняють одну територіальну спільність від іншої, з’ясуванню тенденцій їх розвитку, розробці рекомендацій для розв’язання проблем, притаманних даній території.

Який же зміст вкладають соціологи в питання соціально-територіальна спільність? Це сукупність людей певної території, між якими виникають соціальні зв’язки, це спільність людей, що мають віками вироблене відношення до конкретної господарчо освоєної території.

Основними ознаками соціально-територіальних спільностей є:

• Наявність різноманітних стійких зв’язків між людьми, включених в дану спільність;

• Однорідність об’єктивних умов їх життєдіяльності;

• Певна цілісність структур, в рамках яких функціонує соціально-територіальна спільність.

Соціально-територіальні спільності мінливі і рухомі по суті, що багато в чому залежить від таких об’єктивних факторів: географічного розташування, наявності природних копалин, кліматичних умов, екології тощо.

Розрізняються соціально-територіальні спільності за наступними параметрами:

• Розміром території;

• Щільністю населення;

• Особливостями політичного життя;

• Соціальним та національним складом;

• Рівнем економічного та культурного розвитку.

Соціологи виділяють декілька видів соціально-територіальних спільностей: первинний; регіони і типи населень.

Особливості первинного виду соціально-територіальних спільностей:

а) Адміністративно-територіальний устрій — це поділ території країни на окремі частини — адміністративно-територіальні одиниці (краї, області, провінції, департаменти, губернії, волості, райони, сільські управи та ін.), на основі якого створюються і діють органи державної влади і управління на місцях. Такий устрій притаманний унітарним державам, де все підпорядковано єдиному центру.

Територіальний устрій конкретної держави визначається конституціями або іншими законами держави. Зокрема, Конституція України проголошує: стаття 132 “Територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних, демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій”. Стаття 133 передбачає, що “систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села”.

В адміністративно-територіальному відношення Україна поділена на 480 районів та 120 районів у містах, які об’єднані в 24 області та автономну республіку. І в кожному районі є адміністрація, є рада, є податкова адміністрація, є відділення міліції, ДАІ, суд, пожежники, санстанція, архітектура, відділення зв’язку та ін. служби.

б) Політико-адміністративний устрій. У відповідності з ним країна поділена на території, кожна з яких являє собою певне державне утворення (штати — США, землі — Німеччина, республіки — Росія тощо). Кожна з таких територій має свою конституцію, відповідні їй органи управління, суд, законодавчу базу та ін. Проте їх правові, соціальні та культурні функції не виходять за межі федеральної конституції і федеральних законів. Політико-адміністративний поділ держави притаманний федераціям.

Регіон (від англ. — region — область, округ) — в широкому розумінні — це будь-яка територіальна спільність людей; у вузькому — це визначена одиниця територіальної структури (область, частина країни, група країн), яка складає більш менш єдиний територіально-господарчий комплекс. Системоутворюючими ознаками регіонів як цілісних соціально-економічних систем є: спільність економічного життя, культурна і соціальна своєрідність, загальні риси способу життя населення. Відособлення регіонів має, за звичай, об’єктивні причини і пов’язане, передусім, з такими факторами, як характер заселення даної території, географічне положення, характер і особливості проведення індустріалізації, ринкових відносин, склад населення та ін. Все це обумовлює поділ країни, або певних територій, на регіони. В Україні, зокрема, умовно виділяється: Західний, Східний, Центральний та Південний регіони. У США нараховується 282 регіони, у Франції — 26 і т. д. Регіонами є також Європа, Азія, Близький Схід тощо. Регіональна структура суспільства переважно обумовлена роллю і місцем, що займають регіони в суспільному поділі праці. В залежності від цього відокремлюють такі типи регіонів: індустріальні, індустріально-аграрні, аграрні та ін.

Типи поселень — це історично утворені, обумовлені поділом праці форми соціальної та просторової організації суспільного виробництва і проживання населення. До них відносяться, передусім, сільські та міські поселення (місто, село, селища міського типу, хутора тощо), які є предметом вивчення спеціальних соціологічних теорій.