8.2. Соціальне управління трудовим колективом: сутність та функції.

Дослідження управлінських процесів у колективі є одним із напрямків загальної соціологічної теорії соціального управління, котра вивчає його закономірності, методи та засоби. Щодо сутності самого поняття “соціальне управління”, то його можна визначити як цілеспрямовану діяльність по впорядкуванню та вдосконаленню структури соціальних об’єктів і суспільства в цілому для збереження їх цілісності та забезпечення прогресивного розвитку. Таке управління – це передусім керівництво людьми, їх спільностями, об’єднаннями та відносинами. В даному випадку мова піде про регулювання життєдіяльності одного із найважливіших осередків суспільства – трудового колективу. Він постає як об’єкт саме соціального управління, бо уособлює людське об’єднання, регульовану соціальну систему. Суб’єктом управління колективом, тобто регулюючою системою, є відповідний адміністративний апарат на чолі з керівником, який взаємодіє з колективом, котрий в цьому випадку постає як суб’єкт самоврядування. Відтак управління тут набуває вигляду взаємовпливу суб’єкта і об’єкта заради досягнення певної мети.

Що конкретно означає соціальне управління колективом?

По-перше, визначення основних критеріїв та показників його соціального розвитку. Водночас обгрунтування вимірів цього розвитку – економічного, соціального, культурного, психологічного тощо.

По-друге, управляти колективом – значить вміти виявляти, вивчати, збалансовувати і задовольняти потреби колективу , виробництва і споживача. При цьому враховувати наявні можливості вирішення означених завдань і керуватись принципом: максимум результативності при мінімуму витрат.

По-третє, управління колективом передбачає визначення вузлових соціальних та виробничих проблем, що перешкоджають успішному досягненню намічених показників. Це також знаходження методів і засобів усунення, перешкод, пошуки шляхів прогресивного розвитку.

Щоб належно реалізувати наведені та інші аспекти управління потрібне ефективне виконання функцій соціального управління. Розглянемо їх.

Управлінське рішення (програма, директива, наказ, план, розпорядження і т.п.). Воно містить в собі мету , завдання, що поставлені перед колективом чи працівником. Науковість і компетентність, повноважність та несуперечливість, узгодженість і послідовність, простота і ясність – такі вимоги до управлінських рішень.

Винятково важливою умовою прийняття правильних рішень є, безумовно, належна інформація. Управління починається зі збору інформації, хто нею володіє , той і досягає успіху. Саме на основі інформації реалізуються усі інші управлінські функції. Особливу інформаційну роль нині відіграє комп’ютерна техніка.

Організація. Саме по собі управлінське рішення не може забезпечити досягнення поставленої мети. Необхідна копітка організаційна робота для створення оптимальних умов праці, стану організованості в колективі. Така робота націлена насамперед на упорядкування та узгодження питань і дій, на знаходження ефективних методів, засобів та стимулів праці, на забезпечення матеріалами, сировиною тощо.

Регулювання. Ця функція спрямована на відтворення , удосконалення, збереження системи управління колективом та запобігання негативних відхилень у організації виробництва, а також на усунення деформацій економічних, соціальних, громадсько-політичних, ідейно-виховних, правових та інших процесів , явищ та відносин в колективі. Деякі автори згідно з переліченими об’єктами регулювання виділяють і відповідні підфункції управління (економічну, соціальну і т.д.). Зміст у них різний, бо залежить від сфери впливу, але спільним є те, що в кожній сфері діють дві тенденції – організація і дезорганізація. Саме протидія дезорганізаційним факторам і є головне призначення функції регулювання. До цього додамо : таке регулювання передбачає врахування інтересів і потреб різних соціальних груп, їх мотивів праці, зміну виробничих ситуацій і т.д. Важливо наголосити іще на одному аспекті. Усе суспільне життя, в т.ч. і в колективі, не можна зробити повністю соціально регульованим. Поряд із свідомим соціальним управлінням завжди існує стихійне управління, або, іншими словами, побутують стихійні регулятори суспільних процесів. Таке “управління” виникає спонтанно, поза свідомою управлінською діяльністю людей і певним чином впливає на хід і результати цілеспрямованої діяльності. Люди не в змозі відвернути стихійного розвитку подій, але спроможні пристосовуватись до нього. Стихійне регулювання, в т.ч. і в колективі, не варто розглядати як щось негативне. Деякі види такого регулювання (наприклад, ринок) мають великий самоорганізаційний потенціал, хоча у розвинутих державах нині межі стихійного регулювання постійно звужуються.

Облік і контроль. Облік як функція управління забезпечує одержання, обробку, аналіз і систематизацію інформації про хід реалізації завдань, рішень тощо.

На відміну від обліку, прерогативою якого є переважно кількісні показники, контроль передбачає отримання не тільки кількісних, а й якісних даних. Іншими словами, контроль – це система спостережень і перевірки того, наскільки організація роботи та її результати відповідають прийнятим рішенням.

До речі, важливим чинником в системі обліку і контролю є аудит. Аудиторська служба покликана досліджувати і визначати результати фінансово-господарської діяльності підприємств, акціонерних товариств, кооперативів, банків за замовленням клієнтів.

Розглянуті функції соціального управління в нерозривній єдності та взаємодії складають управлінський цикл.

Однак зміст наукового управління цим циклом не обмежується. Виняткову роль у ньому відіграють такі компоненти , як соціальне прогнозування, соціальне проектування та соціальне планування. Вони уособлюють додаткові функції управління, без яких його структура була б неповна і недійова.

І це зрозуміло, адже, скажімо, соціальне прогнозування полягає в передбаченні, з’ясуванні та обгрунтуванні необхідності або ймовірності виникнення (зникнення)в перспективі якихось суспільних явищ, тенденцій тощо. Об’єктивною передумовою соціального прогнозування є закони розвитку суспільства. Саме їх знання і врахування – запорука ефективного прогнозування. Керувати – значить передбачувати! Прогнозування послуговується багатьма методами, наприклад, екстраполяції, моделювання, експертизи, експерименту та ін.

Багато важить в управлінні колективом і соціальне планування. Воно не суперечить ринковим відносинам, бо враховує їх механізм і недоліки. Таке планування не має нічого спільного із надцентралізованим державним плануванням, тому що здійснюється на засадах самоврядування колективу. Соціальне планування означає науково обгрунтоване визначення цілей , показників і завдань соціальних умов прогресивного розвитку колективів, якомога повніше задоволення потреб та інтересів їх членів. Фактично соціальне планування є інструментом соціальної політики керівництва за будь-якої форми власності.

Своєрідним аспектом соціального планування видається соціальне проектування. Стосовно трудового колективу це означає розробку ідеальної нормативної моделі майбутніх соціальних об’єктів або процесів життєдіяльності колективу цебто його соціального проекту.

Прикладом проектної моделі можуть бути нові організаційні структури, форми кооперації праці, побутові комплекси, система адаптації працівників і т.п. Мета такої діяльності - підвищення якості та результативності функціонування колективу і підприємства .