4.3. Сутність та проблеми міграції.

Міграція (від лат. migratio — переселення) в широкому значенні — процес просторового переміщення людей між поселеннями, регіонами, країнами. У вужчому значенні під міграцією розуміють сукупність переселень людей, пов’язаних зі зміною ними місця проживання на постійну чи на порівняно тривалий строк, що приводить до зміни територіального розміщення населення.

Процеси міграції різняться відстанню між місцем виїзду і місцем поселення; термінами на які переміщаються люди; метою, котру вони ставлять собі при цьому. Виділяють такі типи міграції:

• внутрішню (переміщення населення в межах країни);

• зовнішню (еміграцію, пов’язану з переїздом до іншої країни);

• маятникову (систематичні поїздки на роботу, навчання тощо);

• сезонну (тимчасові переміщення населення до місць сезонної роботи);

• постійну (це безповоротний тип переселення);

• організовану і неорганізовану (стихійну).

Соціологічне вивчення міграції передбачає дослідження її причин і мотивів, кількісного складу мігрантів, їх соціальних та особистих характеристик. Вивчається спрямованість міграційного потоку, тобто з’ясовується територіальні спільності з котрих відбувається відтік населення, і ті, до яких мігранти прибувають, а також вплив міграції на різні соціальні характеристики місць відтоку населення та місць його притоку.

Для багатьох країн зовнішня міграція має виключно важливе значення. Зокрема, країни Західної Європи прагнуть і залучають до праці в своїх країнах мільйони висококваліфікованих молодих спеціалістів з ряду інших держав. Не випадково можливість вільної міграції передбачена міжнародними правовими угодами. Таке право закріплене у загальній Декларації про права людини, прийнятою ООН у 1948 році. В статті 13 Декларації говориться, що кожний громадянин має право:

1) вільно переміщатися та обирати собі місце проживання в межах окремої держави;

2) залишати будь-яку країну, в тому числі власну і повертатися до неї.

За даними ООН за межами країни свого народження проживає за різними оцінками (1966 р.) від 80 до 160 млн. чоловік. До крупних центрів тяжіння населення окрім традиційних країн імміграції — США, Канада, Австралія, додалися країни Західної Європи — відносяться головним чином ФРН, Італія, Франція, Англія, куди тільки за офіційного дозволу властей приїздять близько 2 млн. іноземців, у США — 700-800 тис. на рік.

Для України проблема зовнішньої міграції виникла у 1877 році. Саме тоді спостерігалася перша хвиля еміграції з України – із західноукраїнських земель до Америки. Кількість українців у 1909 році тут становила близько 470 тис.чоловік, а до 1917 року вже досягла півмільйона. У 80 роки ХХ ст. за межами України проживало понад 10 млн. українців, з них за кордонами СРСР близько 4 млн.

За час, що минув після 1990 року, Україна відчула принаймні три періоди міграції:

1. Імміграційний бум 1991-1992 років, що було викликано загостренням міжнаціональних відносин, розгорянням воєнних конфліктів та території колишнього СРСР. Ці роки відзначилися політичним притоком в Україну слов’яномовних осіб (передусім українців), біженців, депортованих народів та ін.

2. Міграційна невизначеність 1993 року. Це період, коли над політичними факторами беруть гору економічні. Імміграція в Україну, насамперед з країн СНД та Балтії, значно скоротилася, проте почали пожвавлюватися трудові міграції.

3. В наступні роки зовнішня міграція досягає загрозливих розмірів, що негативно позначилося на кримінальній ситуації в країні, втраті трудового, інтелектуального потенціалу українського суспільства. За даними статистики щороку з України виїздять за кордон щонайменше 5 млн. громадян з метою поповнення сімейного бюджету.

Досить значною є і внутрішня міграція в Україні, що викликана, по — перше, переселенням у пошуках роботи з відносно перенаселених, малоземельних територій у заново засновані райони сільської місцевості — на сільськогосподарські роботи і в місто (відхідництво); по-друге, міграція населення стає досить значною під впливом соціально-політичних процесів, національних конфліктів; по-третє, серйозно впливають на міграцію населення екологічні проблеми: забруднення навколишнього середовища, стихійні лиха та ін.

Дослідження міграції показує наявність певних закономірностей у соціально-демографічних характеристиках міграційних потоків. Зокрема, у них частка чоловіків завжди вища, ніж у складі населення в цілому. Підвищена міграційна рухливість молоді. Частка самотніх у міграційних потоках більша порівняно із сімейною структурою всього населення. Таким чином, типовий мігрант — це найчастіше молодий неодружений чоловік до 30-ти років. Природно, в місцях, де існує великий відтік населення, порушується соціально-демографічна структура, що відбивається на решті характеристик регіону.

Міграція населення відіграла важливу роль в історії людства. Люди змінюють звичні для них місця проживання через ряд обставин, що змушують їх переселятися в інші місця, регіони, країни. Це, по-перше, виштовхування, яке зв’язане з незадовільними або тяжкими умовами існування індивіда в його рідних місцях. Виштовхування великих мас людей пов’язане із серйозними соціальними потрясіннями, конфліктами, екологічними кризами, стихійними лихами та ін. По-друге, притягання — сукупність привабливих рис або умов для проживання в інших місцях, де високі заробітки, де можна набути високого соціального статусу тощо. Відмінні умови життя уможнюють створення штучно можливостей для управління потоками мігрантів і залучення робочої сили та кваліфікованих кадрів в певні райони, де їх не вистачає. По-третє, шляхи міграції — це характеристика безпосереднього пересування мігрантів з одного географічного місця в інше. З міграцією населення зв’язані процеси заселення, господарчого освоєння і змішування рас, мов і народів.

Міграційні процеси пов’язані також з розвитком міст. Місто поглинає чистину сільського населення, яке прагне одержати спеціальність, освіту, а потім не бажає повертатися на село. Ринкові зв’язки і відносини, що формуються в економіці, сприяють виникненню потреб в посередництві, не зв’язаним безпосередньо з виробництвом. Посередницькі структури створюють певний соціальний вакуум у місті, який заповнюється вихідцями з села. Отже, місто дедалі більше стає тією силою, що викачує робочу силу із села і особливо активізує процес вимивання молоді і старіння села. Ось чому в усі об’єктивні процеси необхідне компетентне втручання, щоб якось регулювати процес міграції. Тим більш, що міграція це не тільки процес переселення із села в міста, а й зворотне явище.

Загальні функції міграції населення:

• функція рухомості населення, це забезпечує той чи інший рівень просторової рухомості, тобто зміну складу мешканців різних районів і регіонів та багатоманітність проживання окремих громадян, спільностей, верств і прошарків;

• функція перерозподілу, тобто перерозподілу загальної чисельності населення, пов’язаних з розміщенням продуктивних сил між окремими територіями країни, в тому числі між природними зонами, економічними районами, різними типами сільських і міських поселень;

• функція селекції населення — зміна якісного складу населення різних територій, що зв’язано з нерівномірною участю в міграційних зонах соціально-демографічних груп та верств, прошарків.