53.Трастові послуги

Траст є найпоширенішою формою управління майном. Це система довірчого управління майном, цінними паперами, підприємствами тощо, яка здійснюється за домовленістю між окремими фізич­ними або юридичними особами (власниками майна) та спеціалізованими установами (довірчими товариствами).

Під трастовими розуміють послуги, засновані на довірчих правовідноси­нах, коли одна особа - засновник - передає своє майно у розпорядження іншій особі - довірчому власнику - для управління в інтересах третьої особи - бенефіціара. Отже, в зазначених правовідносинах беруть участь три сторони:

Довіритель майна (засновник) - юридична або фізична особа, яка заснувала траст та/або передала довірчому власнику повноваження власника належного їм майна відповідно до умов укладеного між ними договору.

Довірчий власник (траст) - сторона, яка здійснює управління май­ном. Ним можуть бути спеціалізовані трастові компанії (довірчі товариства) або трастові відділи банків.

Бенефіціар - особа, на користь та в інтересах якої надаються довірчі послуги.

Залежно від характеру розпоряджання майном трастові послуги поді­ляють на:

активні, коли майно, що перебуває у розпоряджанні трастової ком­панії чи банку, може видозмінюватися, зокрема шляхом його продажу, на­дається в позику або заставу без додаткової згоди довірителя;

пасивні, коли майно не може бути використане довіреними особа­ми без відповідної згоди довірителя.

За характером дій, які може здійснювати довірчий власник, розрізня­ють довірчі послуги, пов'язані з управлінням майном довірителя і не пов'я­зані з таким. Правовою основою трастових послуг, не пов'язаних з управ­лінням майном, є те, що комерційний банк або трастова компанія у цьому разі є повіреною особою, яка бере на себе виконання юридичних дій за рахунок і від імені клієнта.

Залежно від категорії довірителя майна розрізняють трастові послуги:

для фізичних осіб;

для юридичних осіб.

Довірча власність може виникнути у трьох випадках:

у результаті волевиявлення довірителя майна;

у результаті укладення угоди;

згідно із законом або рішенням суду.

Законодавство України не передбачає довірче управління як один із видів зобов'язань. У правовому плані довірче управління подібне і на­ближене до таких видів зобов'язань, як доручення та комісія, тому відно­сини, адекватні довірчій власності, можуть бути надто різними залежно від того, хто, з якою метою і кому передає своє майно на правах довірчої власності.

54.Факторинг

Факторинг - це операція, яка поєднує низку посередницько-комісій­них послуг із кредитуванням оборотного капіталу суб'єкта господарювання. Фактично факторингова компанія (банк) купує рахунки-фактури постачаль­ника за відвантажену продукцію, виконані роботи чи надані послуги.

До факторингових операцій, крім купівлі права на вимогу боргу, на­лежать:

кредитування у вигляді попередньої оплати боргових вимог;

ведення бухгалтерського обліку постачальника, зокрема реалізації продукції (робіт, послуг);

інкасування дебіторської заборгованості постачальника;

— страхування постачальника від кредитного ризику. Учасниками факторингової операції можуть бути:

посередник (фактор), тобто комерційний банк або факторингова компанія;

постачальник товарів (робіт, послуг);

покупець.

Факторингові операції можна класифікувати за багатьма ознаками. За сектором ринку, де здійснюються факторингові операції, розрізняють внутріш­ній і зовнішній (міжнародний) факторинг.

Залежно від того, чи сповіщаються дебітори клієнта про перевідступлення ним прав вимоги боргу, факторинг може бути конвенційним (відкри­тим) та конфіденційним (закритим). За відкритого факторингу дебіторам клієнта повідомляється про укладення договору факторингу і пропонується здійснювати платежі безпосередньо фактору. Закритий факторинг не пе­редбачає повідомлення дебіторів, ніхто з них не знає про перевідступлення постачальником прав вимоги боргу, і тому кошти переказуються постачаль­нику, який розраховується з фактором самостійно.

Залежно від характеру взаємовідносин між фактором і постачальни­ком, що складаються у разі відмови покупця від оплати боргових вимог, розрізняють факторинг із правом регресу та факторинг без права регре­су. У першому випадку постачальник несе ризики за борговими вимогами, які придбав у нього фактор. Факторинг із правом регресу дає змогу фак­тору повернути постачальнику неоплачені покупцем боргові вимоги і ви­магати від нього повернення грошових коштів. Факторинг без права рег­ресу означає, що фактор бере на себе ризик щодо одержання грошових коштів від покупців.

Факторинг може мати повний або частковий набір послуг. Повне факто­рингове обслуговування передбачає надання постачальнику, крім суто факторингових, також низки інших послуг: аудиторських, юридичних, управ­ління заборгованістю за наданими кредитами тощо. Факторинг із частко­вим набором послуг передбачає оплату фактором лише рахунків-фактур постачальників. Факторингові операції вигідні і постачальнику, і фактору. Використання

факторингу постачальником дає йому змогу, зокрема:

прискорити одержання грошових коштів за відвантажені товари (ро­боти, послуги);

зменшити ризик виникнення сумнівних боргів;

поліпшити процес інкасування боргів;

оперативно одержати від фактора кредит;

зменшити витрати, пов'язані з обліком та інкасацією боргів.

Здійснення факторингових операцій дає змогу фактору, зокрема, поліп­шити обслуговування клієнтів та залучити нових, збільшити і диверсифіку-вати джерела доходів. Основним недоліком факторингу для фактора є ви­сокий ризик цієї операції. З метою мінімізації ризику фактор здійснює ліміту­вання кредитної заборгованості постачальника, встановлює ліміти відван­таження товарів конкретному платникові, страхує окремі угоди тощо.

Недоліком факторингу для постачальника є вища вартість цієї операції порівняно зі звичайним кредитом.