42.Інвестиційні операції комерційних банків.

Основні цілі банківських інвестицій:

• отримання доходу;

• збереження капіталу і забезпечення його приросту на основі росту курсової вартості цінних паперів;

• регулювання та забезпечення ліквідності банку.

Мета, яку переслідує банк, проводячи інвестиційну діяльність, реалізується через вироблення інвестиційної політики. Розрізняють два основні види інвестиційної політики банків:

• агресивна: перевага віддається цінним паперам із великим ступенем ризику, проте із значною потенційною дохідністю (акції);

• консервативна: значну частину інвестицій становлять вклади в облігації та інші короткострокові боргові зобов'язання, що приводить до зменшення ризику, підвищення ліквідності, проте і до зменшення дохідності.

Зазвичай банки розміщують кошти у цінних паперах – різних емітентів, на різні терміни та у різні види інструментів, що дає змогу створювати дифе­ренційовані банківські інвестиційні (тобто, виокремлення найбільш вигідних інвестиційних вкладень) портфелі з метою одержання доходу від утримання цінних паперів у портфелі впродовж визначеного терміну або від продажу придбаних цінних паперів за більш високою вартістю. Виходя­чи з цього, в інвестиційному портфелі банку розрізняють:

• цінні папери банків на інвестиції;

• цінні папери банків на продаж.

Під інвестиційними операціями банків зазвичай розуміють операції банків із цінними паперами. Розрізняють операції, здійснювані банками на комісійних засадах і за власний рахунок.

Купівля-продаж цінних паперів на комісійних засадах може розглядатися як посередницька діяльність банку, яку банк здійснює за дорученням клієнта (за домовленістю банк може діяти від свого імені й за його рахунок). Укладаючи угоди без залучення власного капіталу, банк за свої послуги отримує комісійні, які встановлюються у відсотках від суми угоди.

Якщо ж банк залучає власні кошти, купуючи для себе цінні папери, які йому було доручено продати, або в разі доручення купити продає їх зі власних запасів, то комісійні йому не виплачуються. Зацікавленість банку полягає в різниці курсів куплених і проданих цінних паперів. У цих питання першорядного значення набуває інформація про курси цінних паперів у різних покупців і продавців.

Часто банки вдаються до операцій із цінними паперами за свій рахунок з метою нівелювати (регулювати) несприятливу зміну курсів.

До складу інвестиційних операцій банку належать і емісійні операції - андерайтинг. Компанія-емітент цінних паперів, прагнучи розмістити їх, може діяти самостійно, для чого їй потрібні відмінне знання ринку і наявність на­дійних зв'язків із можливими покупцями; вона також може звернутися за допомогою до банку. У такому разі компанія укладає з банком договір, за яким банк приймає емітовані цінні папери з метою їх продажу, не виплачую­чи клієнту нічого. У міру реалізації банк передає емітенту гроші, за вираху­ванням комісійних. Нерозміщені цінні папери повертаються клієнту.

Усі наявні та придбані банком за свій рахунок цінні папери поділяються на дві великі групи:

• Первинний резерв (або власне інвестиції).

• Вторинний резерв.

Цінні папери, які належать до первинного резерву і безпосередньо є інвестиціями, слугують для забезпечення дохідності банку.

Цінні папери, що належать до вторинного резерву призначені для підтри­мання ліквідності банку (ліквідність цінних паперів багато в чому залежить від термінів їх погашення, що менший цей термін, то більш ліквідні зобов’язання).