Тема 9. Економіка країн Африки
План
Вступ
1. Загальна характеристика економічних систем.
2. Особливості розвитку основних економічних секторів.
3. Міжнародні економічні зв’язки в рамках регіону.
Висновки
Вступ
До африканського регіону належать 54 країни, серед яких 52 мають власну державність. Більшість з них невеликі за розмірами та з недостатньою природною матеріальною базою для саморозвитку. В Африці нараховується 62 країни, що розвиваються, більша їх частина (38) відноситься до найбідніших і слаборозвинених країн Тропічної Африки або Африки південніше Сахари. Лише п'ять країн можна вважати великими та середніми (Нігерія, Єгипет, Ефіопія, Заїр, а також ПАР). Серед інших тільки 12 з населенням від 25 до 10 млн. чоловік. Розпорошення та незбалансованість ресурсів, вузькість внутрішнього ринку, до яких додаються багатоукладність господарства, затримка первинного нагромадженим капіталу, слабкість класу підприємців, зумовлюють важливу роль держави у процесі становлення й розвитку національних економік країн континенту.
З перших кроків розвитку національної економіки державний сектор набув в африканських країнах значних масштабів і став домінуючим у найбільш важливих галузях господарства.
Північна Африка знаходиться в найбільш широкій частині материка, вона включає 18 країн, що розвиваються, на які припадає 4,5% світового промислового і 5,6% сільськогосподарського виробництва; 7,8 % населення світу; 5% світового торгового експорту; 5,4 % світового ВВП. Цей регіон має сприятливе економіко-географічне положення, розташовуючись на стику трьох континентів — Європи, Азії й Африки, торгівля тут завжди відігравала традиційно важливу роль і посилилася після будівництва Суецького каналу. Тоді ж регіон здобув і важливе військово-стратегічне значення. Відмінною рисою регіону є етнічно-релігійна спільність: здебільшого держави регіону — однонаціональні арабо-мусульманські. Є абсолютні, абсолютистсько-теократичні і конституційні монархії.
Загальна характеристика економічних систем.
Африка - досі ще недостатньо вивчений у геологічному відношенні континент - містить у своїх надрах чимало корисних копалин світового значення. Серед інших континентів Африка займає перше місце за запасами марганцю, бокситів, хромітів, кобальту, ванадію, металів платинової групи, золота, алмазів; друге - за запасами міді, урану, берилію, азбесту, графіту; третє - за запасами нафти, газу, залізної руди. Значними й здебільшого високорентабельними є поклади титану, вольфраму, танталу, літію, вісмуту, ніобію, цезію тобто особливо цінної і важливої для високих технологій сировини, а також олова, дорогоцінних мінералів та інших копалин. Зберігаються значні темпи зростання розвіданих покладів корисних копалин.
Провідну роль у рослинництві відіграють зернові культури - просо, сорго, кукурудза, рис, пшениця, ячмінь; з коренеплодів виділяються таро, ямс, батат, маніок.
У Західній Африці вирощують какао, каву, арахіс, каучук; у Східній Африці – бавовник, чай, ваніль, горіх, горіх кеш'ю; у Північній Африці - цитрусові.
Тваринництво розвинуте значно слабкіше. Найбільш сприятливі умови для його розвитку у Східній Африці, де знаходяться значні площі пасовищ.
З галузей тваринництва найбільш розвинуті скотарство, верблюдоводство, вівчарство.
Для Африки характерне незначне розчленування рельєфу, що сприяє господарській діяльності — розвитку сільського господарства, промисловості, транспорту. Розташування більшої частини континенту в екваторіальному поясі значною мірою зумовило наявність величезних масивів вологих екваторіальних лісів. На Африку припадає 10 % площі лісів світу, що становлять 17 % світових запасів деревини — однієї з основних статей африканського експорту. Найбільша пустеля світу — Сахара — містить у своїх надрах величезні запаси прісної води, а великі річкові системи характеризуються велетенськими обсягами стоку і енергетичними ресурсами. Африка багата на корисні копалини, які є ресурсами для розвитку чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості. Завдяки новим відкриттям збільшується частка Африки в розвіданих світових запасах енергетичної сировини. Основними районами зосередження мінерально-сировинного потенціалу є: «мідний пояс» Африки, що простягається з району Катанги в Заїрі через Замбію у Східну Африку (родовища міді, урану, кобальту, платини, золота, марганцю); Гвінейська частина Західної Африки (поклади бокситів, залізної руди, марганцю, олова, нафти); зона гір Атласу та узбережжя Північно-Західної Африки (кобальт, молібден, свинець, цинк, залізна руда, ртуть, фосфорити); Північна Африка (нафта, газ — узбережжя і шельф Середземного моря).
Регіони Африки дуже різняться за природними особливостями: забезпеченістю вологою, типами грунтів, рослинного покриву. Спільним є тільки один елемент — велика кількість тепла. Несприятливі для землеробства райони пустель і екваторіальних лісів. У пустелях землеробство можливе тільки за наявності джерел води, навколо яких формуються оазиси. В екваторіальних лісах землероб бореться проти буйної рослинності, а при її зведенні — проти ерозії та надмірної сонячної радіації, яка негативно впливає на стан грунтів. Найкращі умови для землеробства на високогір’ї та в саванах зі сприятливим чергуванням вологих сезонів. Більшість грунтів материка мають невисоку природну родючість. 3/4 території континенту вкрито червоними і червоно-коричневими грунтами, тонкий шар яких бідний на органічні речовини. Досить легко виснажується і руйнується. Досить родючими є червоноземи та жовтоземи субтропіків, алювіальні грунти в інших зонах.
Країни Африки мають багаті запаси різноманітних природних ресурсів, але розподілені вони вкрай нерівномірно, що позбавляє ряд країн одержання так званої ресурсної ренти. Основна спеціалізація африканських країн у світовому господарстві — аграрно-сировинна. Африка як і раніше є основним постачальником діамантів, міді, олова, нікелю, кави, какао та інших товарів для розвинутих країн і НІК Азії. Лідирують в економічному розвитку ті країни, у яких політична стабільність збігається із продуманою державною політикою і наявністю природних ресурсів. У цих країнах широко діють ТНК, що здійснюють свої інвестиції в сільськогосподарське виробництво, сферу послуг, добуваючі та переробні галузі, комунікації. Серед багаточисельних проблем регіону гостро стоїть питання перенаселення, підвищення природного руху населення, який постійно обганяє економічне зростання. Це і пояснює наявність в Африці такої великої кількості найбідніших країн із ВВП па душу населення менше 800 доларів.
За останні десятиліття значно поглибилася диференціація африканських країн за рівнем соціально-економічного розвитку. На одному полюсі виявилися найменш розвинуті країни — фінансові банкрути зі зруйнованою і кримінальною економікою (Ліберія, Сьєрра-Леоне, Чад, Республіка Конго, Сомалі та інші); інший полюс утворює ПАР, що є індустріально-аграрним гігантом за африканськими мірками, а також країни (Нігерія, Зімбабве, Гана, Кенія, Ботсвана, Кот-д'Івуар, Сенегал, Габон, Уганда та інші), що володіють більш-менш розвинутим промисловим сектором, який ґрунтується на видобутку корисних копалин і переробці сільськогосподарської сировини.
Класифікація країн за ступенем відкритості світовому ринку:
країни з відносно закритою економікою з часткою експорту у ВВП менше 10%: Судан, Уганда, Руанда
країни з відносно відкритою економікою з часткою експорту у ВВП більше 35%: Мавританія, Туніс, Сенегал, Габон, Конго, Ангола, Намібія, Ботсвана, Кенія
країни з часткою експорту у ВВП 10 – 19%: Нігер, Чад, Ефіопія, Сомалі
країни з часткою експорту у ВВП 20 – 24%: ПАР, Мозамбік, Нігерія, Малі, Алжир, Єгипет, Мадагаскар
країни з часткою експорту у ВВП 25 – 34%: Заїр, Танзанія
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИОК
За даними ООН в Африці проживає близько 800 млн. чоловік, або 12,9 % всього населення світу. Африканські країни помітно різняться за кількістю населення: Нігерія, Єгипет, Ефіопія, Заїр, ПАР мають населення понад 40 млн. чоловік. Взагалі, на них припадає майже половина населення материка.
Сучасна демографічна ситуація в країнах Африки дуже суперечлива. Динаміку зростання населення материка у зв’язку з порівняно невеликою еміграцією та міграцією визначає, в основному, його природний рух. У різних країнах населення зростає нерівномірно, характеристики статево-вікової структури з економічної точки зору залишаються несприятливими: недостатня кількість працездатного населення, особливо чоловічого, висока частка дітей та молоді, мала тривалість життя (для чоловіків вона становить 49 років, для жінок — 52 роки).
Для Африки характерна висока народжуваність. Завдяки покращенню суспільно-економічних умов та медичного обслуговування, деякому підвищенню рівня культури та освіти зменшилася смертність, особливо дитяча. Зниження смертності та висока народжуваність дають в більшості країн високі темпи приросту населення.
Середня густота населення континенту невелика і становить близько 22 чол. на 1 км2. Найвища вона на о. Маврикій (близько 500 чол. на 1 км2), найнижча — в Сахарі та країнах зони на південь від Сахари. Значне зосередження населення зберігається в районах розвинутого землеробства (долина річки Ніл, узбережжя Магрібу, Нігерія) або промислової діяльності («мідний пояс», промислові райони ПАР). Істотний вплив на міграцію населення мають чинники, пов’язані з нерівномірністю соціально-економічного і господарсько-культурного розвитку окремих країн. Промислові райони приймають емігрантів з сусідніх країн, які шукають роботу.
Національно-визвольні рухи, військові перевороти, постійна боротьба між етнічними і релігійними групами, військові конфлікти між країнами призводять до появи в різних районах материка значної кількості біженців. В Африці у 80-ті роки налічувалося від 7 до 9 млн. емігрантів.
Незважаючи на переважання сільського населення, для Африки характерні високі темпи зростання міського населення — понад 5 % на рік. Передбачається, що до 2015 року кількість міського населення становитиме більш як 40 % населення Африки. В Африці налічується 20 міст мільйонерів: Каїр, Олександрія, Касабланка, Алжир, Кіншаса, Лагос, Хартум, Туніс, Йоганнесбург, Аддіс-Абеба, Кейптаун, Доуала, Абіджан, Гіза, Найробі, Дакар, Ньюана, Рабат, Хараре, Дар-ес-Салам.
У більшості країн Африки досі триває формування етносів. Швидке зростання населення загострює соціальні проблеми. Ці чинники спричиняють численні збройні конфлікти, політичну нестабільність у багатьох країнах.
У найгіршому становищі перебувають більшість країн Африки, у яких встановилися авторитарні режими, боротьба за владу призводить до частих воєнних переворотів та політичного безладдя. Захоплення влади певною етнічною групою в умовах, коли нації ще не сформовані, викликає жорстокі міжетнічні сутички (Сомалі, Ліберія, Демократична Республіка Конго, Уганда тощо). Ситуація ускладнюється ще й тим, що у роки колоніалізму кордони більшості країн були проведені без урахування історичних та етнічних особливостей: 50% кордонів африканських країн були проведені по паралелях і меридіанах, 30% — просто по прямих лініях і тільки 20% — з урахуванням кордонів, які склалися на час колонізації країн.
Тропічна Африка і на початку XXI ст. залишається найвідсталішим регіоном світу. Намагання країн швидко змінити традиційні архаїчні уклади ведення господарства, відмовитися від ролі сировинних придатків розвинутих країн в умовах, коли абсолютна більшість населення є неписьменною та відповідно нестачі кваліфікованих робітників, які розуміють необхідність проведення реформ, призвели до того, що країни Африки у кінці XX ст. не витримали конкуренції на світовому ринку із країнами Азії та Латинської Америки у виробництві традиційно прибуткових сільськогосподарських культур (кава, какао, арахіс, пальмова олія). Лише ті країни, які не відмовилися від подальшого розвитку експортних галузей, залишаються відносно економічно стабільними. Неписьменність населення та те, що мільйони людей перебувають чи не на первісній стадії розвитку, особливо у внутрішніх районах Тропічної Африки, унеможливлює використання новітніх технологій і стримує розвиток обробної промисловості.
Принципово важливе для розуміння соціально-політичного розвитку Африки те, що у більшості країн статистичне провідні сучасні уклади не є домінуючими, системоутворюючими, їхній вплив на соціальну сферу і на суспільство в цілому залишається обмеженим. Багатоукладність та поширеність різноманітних мішаних форм власності й виробничих відносин консервується і є однією з найбільш серйозних перешкод економічної модернізації.
За даними ЕКА ООН, близько 60% населення Тропічної Африки систематично недоїдають, у тому числі 40% дітей у віці до п'яти років. Калорійність харчування на континенті становить в середньому 2100 ккал на день при нормі 2385 ккал. Особливо тяжке становище в Ефіопії, Анголі, Чаді, Мозамбіку, С'єрра-Леоне, Сомалі, де цей показник коливається на позначках 1650 - 1900 ккал. Дитяча смертність у регіоні становить 137 на 1000 новонароджених, що в 10 - 12 разів вище за показники розвинутих країн.
Половина дорослих в Африці - неписьменні. Тільки 11% дітей закінчують школу, а 1,4% вчаться у вузах, що в чотири-п'ять разів нижче відповідних показників по Азії та Латинській Америці. Близько 27% дітей до 14 років (міське населення) працюють. Додаткові показники соціально-економічної ситуації в окремих країнах Африки.
Соціальні державні програми абсолютної більшості країн континенту обмежені й недостатньо ефективні. Те саме стосується програм щодо планування народжуваності.
Характерною рисою економіки африканських країн є її багатоукладність. Існує проблема трайбалізму (міжплемінна ворожнеча). Сучасні уклади (приватнокапіталістичний, державний), хоча і дають до 70% загального ВВП, охоплюють меншість населення. Та десятки мільйонів економічно активного населення добувають кошти для існування у межах докапіталістичних укладів чи навіть у сфері натурального господарства. У країнах Тропічної і, частково, Південної Африки, де не розвинуте приватне володіння землею, патріархально-общинний лад фактично найбільш поширений у сільській місцевості й виявляє велику усталеність, здатність до паралельного з сучасними укладами існування. Істотні залишки общинних відносин, як і феодальних, зберігаються і на півночі континенту.
Значного розвитку в період незалежності набув дрібнотоварний уклад, який відіграє помітну роль серед національних факторів економічного розвитку. На відміну від нього сучасні уклади зазнають відчутного впливу іноземного капіталу, базуються майже винятково на зарубіжній технології. Із врахуванням місцевих умов провідну роль у розбудові національної економіки африканських країн має відіграти державний сектор. Він посів значні позиції в Алжирі, Анголі, Габоні, Заїрі, Замбії, Єгипті, Нігерії, Сенегалі, Тунісі. Але в більшості країн його ефективність низька. Це стосується й кооперативного сектора господарства, який поширений у сільському господарстві, ремісництві та торгівлі.