Тема 2 економіка країн оеср

Загальна характеристика країн ОЕСР. Державне регулювання економіки країн ОЕСР. Основні напрямки економічної політики

2.1 Загальна характеристика країн оеср

Серед країн з розвинутою ринковою економікою провідне місце займають держави - члени Організації Економічного Співробітництва та Розвитку .(ОЕСР). Ця організація була створена в 1961 році; до неї е ходять: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, І шандія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова ї гландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Франція, ФРН, І Івейцарія, Швеція, Японія.

Дана група країн посідає провідне місце у світовій економіці, про що свідчить, зокрема їхня питома вага у світовій торгівлі. Так, на кінець 90-х років на країни ОЕСР припадало більше 71% світового експорту й 72% світового імпорту.

Серед країн ОЕСР виділяється група лідерів, до якої входять: США, країни ЄС, Японія. За окремими економічними показниками до групи лідерів належить також Канада.

Останні десятиліття лідером у світовій економіці залишаються Сполучені Штати Америки. Це лідерство забезпечується головним чином їх перевагою над іншими країнами за масштабами та багатством ринку, ступенем розвитку ринкових структур, рівнем науково-технічного потенціалу, потужною та розгалуженою системою світогосподарських зв'язків з іншими країнами по лінії торгівлі, інвестицій і банківського капіталу.

Дуже висока ємність внутрішнього ринку забезпечує США унікальне місце у світовій економіці. Найвищий рівень ВНП у світі означає, що США витрачають більше будь-якої країни на поточне споживання та інвестиції. При цьому чинником, який характеризує споживацький попит США, є загальний високий рівень доходів відносно інших країн і значний прошарок середнього класу, орієнтованого на високі стандарти споживання.

Сучасна промисловість США споживає біля третини всієї сировини, що видобувається у світі. Країна володіє найбільш містким у світі ринком машин і устаткування. На його частку припадає більше 40% продукції машинобудування, яка реалізується в розвинутих країнах. Маючи найбільш розвинуте машинобудування, США одночасно стали найбільшим імпортером машинотехнічних виробів.

На середину 90-х років у США склалась стійка прогресивна структура господарства, в якому переважаюча частка належить виробництву послуг. У ВВП на них приходиться більше 60%, на

18

матеріальне виробництво - 37% і приблизно 2,5% на продукцію сільського господарства. Ще більш значна роль сфери послуг у зайнятості : на кінець 90-х років тут було зайнято 75% самодіяльного населення.

США володіють найбільшим у світі науково-технічним потенціалом, який є зараз вирішальним чинником динамічного розвитку економіки й конкурентоспроможності в світовому господарстві. Щорічні асигнування на НДДКР в США перевищують аналогічні витрати Великобританії, Німеччини, Франції й Японії разом узятих. Середньорічні витрати на НДДКР у США в кінці 90-х років перевищували 160 млрд. доларів. Сьогодні США значно випереджають країни Європи й Японію за загальним потенціалом і масштабами НДДКР.

Корпорації США міцно утримують першість у світі за таким напрямком НТП, як виробництво літаків і космічних апаратів, надпотужних комп'ютерів та їх програмного забезпечення, виробництво напівпровідників та найновіших потужних інтегральних схем, виробництво лазерної техніки, засобів зв'язку, біотехнологій. На частку США припадає більше 50% найбільших нововведень, які генеруються в розвинутих країнах.

Сьогодні США продовжують залишатися найбільшим виробником продукції високих технологій, або, як її називають, наукомісткої продукції:

їх частка у світовому виробництві цієї продукції в середині 90-х років складала приблизно 36%, Японії - 29%, ФРН - 9,4%.

Міцні позиції утримують США і в обробці накопичених масивів знань, наданні інформаційних послуг. Цей чинник грає дуже суттєву роль, оскільки швидке й якісне інформаційне забезпечення стало в усе більшій мірі визначати ефективність роботи всього виробничого апарату. Зараз в США зосереджено 75% банків даних, які є в розвинутих країнах.

Основу науково-технічного потенціалу США складають кадри висококваліфікованих вчених та інженерів. Так в середині 90-х років загальна чисельність наукових співробітників в США перевищувала 3 млн. чоловік. США продовжує також лідирувати за питомою вагою вчених та інженерів у складі робочої сили. Високим освітнім рівнем характеризується весь контингент робочої сили США.

США послідовно переважали у світовій торгівлі, експорті позичкового капіталу, прямих і портфельних закордонних інвестиціях. Зараз ця перевага реалізується головним чином в масштабах економічного потенціалу і динамізмі його розвитку, науково-технічному прогресі, закордонних інвестиціях і впливові на світовий фінансовий ринок.

На сучасному етапі Сполучені Штати Америки є найбільшим світовим інвестором. Вони ж являються собою основний об'єкт для іноземних капіталовкладень. Найбільш значні інвестиції в США зробила Великобританія (12 млрд. доларів). Усього ж в США надійшло з-за кордону в якості прямих інвестицій більше 560 млрд. доларів. Американські фірми все ще залишаються найбільшими у світі інвесторами,

19

загальна сума їх прямих капіталовкладень за кордоном перевищує 1/4 всіх світових інвестицій і складає приблизно 706 млрд. доларів США.

Ці успіхи зумовлені потужним зростанням продуктивності, яка в 90-х роках в нефермерському секторі щорічно зростала на 2,2%. В наш час в США продуктивність обробної промисловості найвища в світі.

США належить особлива роль у формуванні світового господарського комплексу, особливо в другій половині XX сторіччя. Відносини лідерства і партнерства в області світової торгівлі, інвестицій і фінансів, які складаються між США, Західною Європою і Японією та новими індустріальними країнами, які їх наздоганяють мають певну закономірність: спочатку була абсолютна перевага США, а потім з посиленням економіки інших країн, ці відносини переростали в конкурентне партнерство, в якому США вимушені частково поступитися своїм впливом суперникам, переміщуючи при цьому функцію лідера на більш високий рівень.

Західна Європа займає особливе місце у світовому господарстві на її частку припадає біля 23% сукупного ВВП і 7% населення світу. Західна Європа включає 25 країн, які різняться розмірами території, чисельністю населення, природними ресурсами, економічним і науково-технічним потенціалом.

На сучасному етапі країни Західної Європи належать до групи економічно розвинутих країн з ринковою економікою. Вони характеризуються досить високим рівнем економічного розвитку, займаючи за величиною ВВП на душу населення 2-44 місця серед країн світового співтовариства.

За рівнем економічного розвитку, характером структури економіки, масштабом економічної діяльності західноєвропейські країни поділяються на декілька груп.

Основна економічна міць регіону приходиться на чотири великі високорозвинуті в промисловому відношенні країни - ФРН, Францію, Італію і Великобританію, котрі зосереджують 50% його населення і 70% валового внутрішнього продукту. Ці держави багато в чому визначають загальні тенденції господарського і соціально-політичного розвитку всього регіону.

Решта держав відноситься до малих промислове розвинутих країн. Особливе місце, яке займають малі країни в регіоні й світі, визначається високим рівнем спеціалізації на виробництві технічно складної, високоякісної продукції. Важливу роль у розвитку процесів міжнародного поділу праці зіграли невеликі масштаби внутрішніх ринків даних країн, які стримували появу великих підприємств у всіх галузях господарства через недостатній попит. Сьогодні малі країни дуже різняться за величиною ВВП. До першої групи можна віднести Іспанію, Нідерланди, Швецію, Бельгію, Швейцарію. Вони поступаються великим державам регіону в 4-5 разів і на їх частку приходиться приблизно 20% ВВП. До другої групи

20

входять Австрія, Данія, Норвегія, Греція, Фінляндія. Їх значення в західноєвропейському господарстві відносно невелике - біля - 8% ВВП. Третя група країн включає Португалію, Ірландію, Люксембург, Ісландію, Кіпр, Мальту. Частка цих країн, біля - 2% ВВП Західної Європи, але за окремими видами виробництва вони грають помітну роль. Окрему групу складають так звані "карликові держави" - Монако, Сан-Марино, Андорра, Ліхтенштейн.

В Ірландії, Греції, Іспанії національний дохід на душу населення не перевищує 60% від середнього показника для всіх країн ЄС, а в Португалії-половину від середнього показника ЄС. Не менш суттєві й відмінності в структурі господарства. В Італії, Греції, Португалії досить висока питома вага сільського господарства, тоді як в карликових державах домінує сфера послуг.

На сучасному етапі в Західній Європі створився досить значний науково-технічний потенціал. Провідні країни витрачають на науково-технічні дослідження більше 2% ВВП. Однак слід мати на увазі, що витрати Західної Європи представляють суму витрат окремих держав, їх загальний ефект знижується дублюванням досліджень, тому реальне значення цього показника буде нижчим номінальної величини. Разом з тим країни-члени ЄС виділяють на цивільні дослідження на 16% менше, ніж США, але в два рази більше, ніж Японія. В той же час витрати західних країн в значній мірі орієнтовані на фундаментальні дослідження. Країни регіону відстають у таких провідних виробництвах, як інтегральні схеми і напівпровідники, виготовлення мікропроцесорів, супер-ЕОМ, біоматеріалів. Це не дивно, оскільки до останнього часу вони асигнували на дослідження в області мікроелектроніки майже стільки , скільки в США виділяє велика компанія (IBM).

Однак на інших напрямках - будівництво АЕС, виробництво фармацевтичних препаратів, техніка зв'язку, окремі галузі транспортного машинобудування тощо - західноєвропейські компанії займають передові позиції. Але ці види техніки і продуктів слабко впливають на технологічну структуру виробництва. Тому більш вузький ринок наукомісткої продукції в Західній Європі порівняно з США в меншій мірі формується за рахунок внутрішнього виробництва.

Серед чинників, які негативно впливають на хід економічного розвитку Західної Європи слід відмітити безробіття до 20 млн. чоловік.

Сучасний економічний розвиток західноєвропейських країн характеризується структурними змінами. Зрушення в промисловому виробництві неоднакові. Якщо в деяких країнах його роль знижувалась, то в південних і ряді північних країн (Ісландія, Фінляндія, Ірландія) частка промислового виробництва у ВВП зросла. В останніх продовжувався процес індустріалізації, створювались нові виробничі потужності загального призначення.

21

На сучасному етапі структурну кризу пережили суднобудування, чорна металургія, текстильна та вугільна промисловість. Такі галузі, як автомобілебудування, хімія, електротехніка, які не так довго були стимуляторами зростання, зіткнулись зі скороченням внутрішнього попиту, змінами в міжнародному поділі праці. До найбільш динамічних галузей відносяться електронна промисловість, в якій переважний розвиток отримало виробництво устаткування промислового і спеціального призначення, насамперед ЕОМ. Виділились нові галузі й виробництва, пов'язані з виготовленням роботів, верстатів з ЧПУ, атомних реакторів, аерокосмічної техніки, нових засобів зв'язку. Однак вони не змогли не тільки забезпечити високі темпи зростання, але й в своєму розвитку відставали від США й Японії. Європейські компанії забезпечують тільки 35% регіонального споживання напівпровідників, 40% електронних компонентів, ще менше інтегральних схем.

Минуле десятиріччя характеризується деяким відставанням Західної Європи від основних конкурентів в прогресивності галузевої структури. На вироби, які користуються високим попитом, припадає 25% продукції обробної промисловості ЄС, приблизно 30% в США і майже 40% в Японії.

Для більшості країн регіону характерне зростання або стабілізація ролі харчової промисловості як у виробництві, так і у зайнятості. В Бельгії, Данії, Греції, Португалії на її частку припадає до 20% випуску промислової продукції.

Сучасна гірничовидобувна промисловість займає скромне місце в Західній Європі - менше 1% сукупного ВВП (Греція - 4%, Іспанія - 1.3%). Видобувається біля ЗО видів корисних копалин, але тільки 3-4 (цинк, боксити, поташ, нікель) з них в кількостях, значних у світовому масштабі.

Найбільш суттєвими є відмінності в структурних показниках по частці сільського господарства у формуванні ВВП - від 1.5 до 8%. Високорозвинуті країни досягли практично межі за цим показником (2-3% ВВП). При знижені зайнятості до 7% працездатного населення (1960 рік -1<7%) відбувалось збільшення обсягів виробництва. На частку Західної (Звропи припадає біля 20% світового виробництва сільськогосподарської продукції. Сьогодні провідними виробниками сільськогосподарських товарів в ЄС є Франція (4.5%), ФРН (13%), Італія (10%), Великобританія (8%). Порівняно високі темпи зростання цієї галузі сприяли збільшенню самозабезпеченості західноєвропейських країн сільськогосподарською продукцією. В середині 90-х років вони більш ніж на 90% покривали власні потреби в продуктах сільського господарства за рахунок власного виробництва.

Протягом останніх років суттєві зміни відбулися в паливно-енергетичному балансі країн Західної Європи. В результаті здійснення комплексних енергопрограм, направлених на максимальну економію і підвищення ефективності використання енергії, відбулося відносне

22

скорочення споживання енергії, а споживання нафти скоротилось абсолютно.

Не дивлячись на зміни, які відбуваються, сучасна галузева структура господарства західноєвропейських країн має досить суттєві відмінності, що пояснюється стійкістю корпоративних структур національних економік. Під контролем найбільших компаній здійснюється виробництво вагомої частини сукупного ВВП. 400 провідних промислових компаній (всього в Західній Європі більше 10 млн. фірм ) зосередили приблизно 39% загальної чисельності зайнятих і здійснюють більше 37% продаж в обробній промисловості країн ЄС.

Структурна перебудова великого капіталу призвела до суттєвого зміцнення позицій західноєвропейських компаній у світовому господарстві.

Відбулись зміни у співвідношенні сил між західноєвропейськими гігантами. Вперед вийшли корпорації Німеччини, в меншій мірі - Франції й Італії. Позиції Британських компаній ослабли. Зберегли свої позиції провідні банки регіону, 23 з них входять до числа найбільших 50 банків світу.

Сучасні процеси монополізації в Західній Європі мають відмінності від подібних процесів у Північній Америці. Найбільш міцні позиції провідні компанії регіону займають в традиційних галузях, значно відстаючи від американських у найновіших (наукомістких).

Як показують прогнози, ринок майбутнього в меншій мірі буде пред'являти попит на масові види продукції з якомога низьким рівнем собівартості. Тому зростає роль компаній, котрі спираються на широку виробничу програму з частою зміною моделей, що випускаються і ефективно пристосовуються до ринкових умов, які змінюються. На зміну "економіці масштабів" приходить "економіка можливостей". Прогресуюче дроблення ринків з поглибленням спеціалізації споживацького попиту, розвиток сфери послуг сприяє росту малого підприємництва, на частку якого приходиться до ЗО - 45 % ВВП. Суттєво, що саме ріст останнього підвищує гнучкість господарських структур, які змінюються згідно потреб ринку.

Однією з країн у світовій економіці, що найбільш динамічно розвиваються в останні десятиріччя, є Японія. Вплив промислово-розвинутих країн Заходу дав Японії поштовх у післявоєнний період для переходу до моделі сучасного економічного зростання, яке здійснюється досить ефективно.

Специфікою японської модернізації господарського життя стали незначні позиції іноземного капіталу при створенні сучасної економіки, а також важлива роль патріотичного руху, яка ініціювалась державою.

В період після другої світової війни Японії вдалося підняти національну економіку з руїн до положення рівності з найбагатшими країнами світу. Велику роль при цьому зіграли бережливість та

23

підприємливість японців. З 50-х років темпи заощаджень в Японії були найвищими в світі і часто в два і більше разів переважали заощадження інших великих індустріальних країн. У 1970 - 1972 роках заощадження японських сімей і бізнесу, який .не входить до корпорацій, склали 16,8 % ВНП, або 13,5 % після амортизації, відповідні цифри для американських сімей були 8,5 % і 5,3 %. Чисті заощадження японських корпорації склали 5,8% ВНП, американських корпорацій - 1,5 %. Чисті заощадження японського уряду - 7,3 % ВНП, американського уряду - 0,6 %. Загальні чисті заощадження Японії склали 25,4% ВНП, США - 7,1 %.

Протягом минулих десятиріч Японія "збагачувалась" феноменальними темпами. З 1950 року до 1990 року реальний дохід на душу населення зріс (в цінах 1990 року) з 1230 дол. до 23970 дол., тобто щорічні темпи зростання склали 7,7 %. Післявоєнні економічні досягнення Японії залишаються неперевершеними у світовій історії.

Сучасна економіка Японії в значній мірі залежить від малих підприємств. Майже третину робочої сили складають працюючі на себе і члени їх сімей, ( в порівнянні з менш ніж 10% у Великобританії і США ).

Уряд заохочує заощадження і зростання малих підприємств за допомогою податкових пільг, фінансової та іншої допомоги. З малого бізнесу формуються величезні мережі постачальників і субпідрядників великих монополій. Їх руками створюється, наприклад, половина вартості автомобілів, які виготовляє фірма "Тойота".

Японія стала першою країною, в економіці якої реалізувалась модель збалансованого зростання. У 1952 році в Японії завершився етап сучасного економічного зростання з річними темпами приросту ВНП до 5% . З 1952 по 1972 рік Японія пройшла етап прискорених темпів з показником щорічного приросту ВНП до 10%; з 1973 по 1990 рік - етап поступового затухання прискореного приросту ВНП (5%). З 1990 року ця країна , перша і поки що єдина, вступила в останній етап реалізації тієї ж економічної моделі збалансованого зростання - етап помірного приросту ВНП , зрілої ринкової економіки. Це означає, що високі темпи зростання японської економіки змінились щорічним приростом ВНП в середньому 2 - 3%.

За твердженням фахівців, період високих темпів зростання японської економіки залишився позаду і Японія має вступити в XXI сторіччя з порівняно невисокими показниками економічного зростання. На сучасному етапі господарського розвитку Японії потрібна найновіша стратегія, своєчасне вироблення нового курсу.