2.2 Державне регулювання економіки країн оеср

Важливою складовою частиною економічної політики розвинутих індустріальних країн є урядове втручання в економіку. Воно проявляється в різних країнах по-різному і в різних формах, найважливішими з яких вважаються:

24

• антимонопольні заходи;

• економічне регулювання;

• державна власність;

• регулювання соціальних відносин;

• захист патентів;

• контроль за ціноутворенням.

Метою антимонопольних заходів є сприяння та підтримка ринкової конкуренції, боротьба з монопольними явищами в економіці. Так, згідно антикризового законодавства уряд США зобов'язаний активно впливати на існуючі та майбутні ринкові структури, накладати адміністративні чи кримінальні покарання на тих підприємців, діяльність яких суперечить інтересам суспільства. Антимонопольні, або відповідно законодавству США, антитрестівські заходи, в основному, стосуються монопольних утворень, злиття компаній, ціноутворення, недобросовісної конкуренції і ділової практики.

У Великобританії спеціальні антимонопольні заходи можуть застосовуватися лише тоді, коли чітко доведено факт загрози суспільним інтересам. Так, згідно Загону про добросовісну торгівлю (1973р.) монопольна ситуація виникає тоді, коли одна, або група компаній контролює 25% пропозиції товарів чи послуг певної категорії. В цьому

Іпадку Комісія з питань монополій і злиття компаній може провести тимонопольне розслідування . Також, для визначення наявності монопольного явища у Великобританії використовується і такий критерій, як розмір вартості активів, які переходять від одного власника до іншого. Якщо вартість цих активів перевищує ЗО млн. фунтів стерлінгів, то антимонопольний запит неминучий.

В Австрії згідно Закону про картелі (1972р.) всі підприємства, які мають домінуюче становище на ринку, реєструються у спеціальному Реєстрі Картелів. Підприємство вважається домінуючим на ринку, якщо воно, по-перше, зазнає незначної конкуренції з боку інших виробників окремих товарів та послуг. По-друге, має більше 5% внутрішнього ринку, причому пропозиція товарів (послуг) на внутрішній ринок здійснюється двома-трьома фірмами, або якщо дана компанія входить до числа чотирьох найбільших фірм, які разом охоплюють не менше 80% внутрішнього ринку. За австрійськими законами картелем вважається об'єднання незалежних підприємств або федерацій підприємств з метою регулювання чи обмеження конкуренції. Угода про створення такого картелю укладається тільки в письмовій формі, а її копія надсилається для внесення в Реєстр Картелів. Така угода затверджується- і вноситься в Реєстр лише тоді, коли об'єднання вважається економічно виправданим з точки зору кінцевих споживачів.

До розвинених країн, в яких антимонопольне законодавство практично відсутнє, слід віднести Бельгію. Лише в одному із бельгійських

25

законів є положення, що забороняє будь-які дії, спрямовані на використання домінуючих ринкових позицій невідповідним чином. Відсутнє, також, і регулювання процесу об'єднання фірм та поглинання однієї компанії іншою. У цьому випадку необхідно лише заздалегідь проінформувати міністрів фінансів, економіки та регіонального господарства.

Об'єктом економічного регулювання в розвинутих країнах є окремі види господарської діяльності з метою забезпечення ефективного функціонування економічної системи в цілому. Таке регулювання здійснюється .як на загальнонаціональному, так і регіональному рівнях. Основними інструментами такого регулювання є:

• заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі економіки;

• встановлення особливого режиму регулювання в окремих сферах економіки;

• сприяння вирішенню проблем окремих регіонів.

Заборона приватних або іноземних інвестицій проявляється в тому, що приватні або іноземні бізнесмени не можуть вкладати свої кошти в телекомунікації (крім виробництва відповідного обладнання і устаткування), теле- та радіомовлення, забезпечення природним газом. Подібні обмеження так чи інакше існують в усіх країнах ОЕСР. Особливо активну роль в економіці відіграє держава в Італії. Уряд цієї країни тримає монополію на діяльність у чотирьох галузях, найважливішою серед яких є виробництво тютюнових виробів. Також до державного сектора належать залізниці, авіалінії, телефонний зв'язок, радіомовлення і телебачення.

Встановлення особливого режиму регулювання в окремих сферах економіки, або визначення "спеціальних галузей" означає, що підприємницька діяльність у даних сферах регулюється шляхом видачі відповідних ліцензій та встановлення норм і правил поведінки спеціальними державними інститутами. До таких сфер, звичайно, належать: банківська справа, страхування, телекомунікації, забезпечення газом, нафтою та деякими іншими ресурсами, телебачення, радіомовлення тощо. Наприклад, у Великобританії кожна банківська установа повинна отримати дозвіл на діяльність від Банку Англії, а страхова компанія—від Міністерства торгівлі та промисловості. Ліцензії на право вести пошукові роботи та займатися видобутком на материку нафти й газу видає Державний секретар у справах енергетики. Уряд Італії контролює значну частину національної економіки через Інститут промислової реконструкції або через спеціальні холдингові компанії типу Фінмекканіка, ЕНІ та інші. У Нідерландах застосовується спеціальний режим регулювання таких сфер, як банківська справа та страхування, судноплавство, міжнародні та шосейні перевезення. В цій країні є певні кваліфікаційні вимоги до осіб, які бажають займатися медициною, бухгалтерською чи юридичною діяльністю.

26

Всі країни ОЕСР в тій чи іншій мірі займаються вирішенням проблем окремих регіонів. Так, у Великобританії для допомоги на регіональному рівні існує система, яка складається з декількох елементів.

1. Регіональне вибіркове сприяння представляє собою надання грантів для реалізації конкретних проектів та гарантій від валютного ризику. Ці гранти призначені для покриття частини видатків інвестора, причому їхня сума залежить від кількості створених або збережених робочих місць.

2. Гранти місцевим підприємцям надає Міністерство промисловості і торгівлі тим фірмам, на яких зайнято менше 25 чоловік, для придбання активів і розвитку виробництва.

3. Позики компанії Бритіш Стіл ЛТД являють собою кошти, які надаються на пільгових умовах на 2-3 роки, а також фінансування окремих венчурних проектів, реалізація яких створює нові робочі місця.

4. Позики компанії Бритіш Коал Ентерпрайз надаються для сприяння створенню нових, альтернативних робочих, місць у традиційних вугледобувних районах.

Також важливою складовою частиною британської системи регіонального сприяння є позики для заохочення малого бізнесу в сільській місцевості та реалізації проектів оновлення міст. Аналогічні системи існують майже в усіх країнах ОЕСР, хоча і мають деякі відмінності у певних аспектах. Так, в Австрії, крім надання пільгових позик, проводиться передача місцевої комунальної нерухомості в безоплатне користування інвесторові, звільнення на певний термін від сплати місцевих податків тощо. Уряд Нідерландів забезпечує збалансований розвиток окремих регіонів шляхом створення в цих регіонах більш сприятливого інвестиційного клімату.

Важливим інструментом державного регулювання економіки у високорозвинених країнах є державна власність^ Так, у багатьох країнах окремі підприємства перебувають не тільки під контролем, а у власності уряду. Найбільший обсяг державної власності серед інших країн має Італія, де державі належить чотири великих конгломерати. На відміну від інших країн ОЕСР процес приватизації державних підприємств в Італії йде дуже повільно через політичні суперечності та позицію профспілок. До 80-х років практично в усіх високо розвинутих країнах існував досить значний державний сектор, особливо в таких галузях, як телекомунікації, транспорт, деякі види обробної промисловості. Але пізніше значна частина акцій цих компаній була розпродана і вони перейшли у приватну власність. Однак у деяких випадках, наприклад у Великобританії, держава залишила за собою невеликий пакет акцій, або так звану "золоту акцію", що дає урядові право накласти вето на будь-яку операцію, яка суперечить державним інтересам.

27

Регулювання суспільних відносин полягає у забезпеченні нормального функціонування системи охорони здоров'я, дотримання певних стандартів якості товарів і послуг, охорони праці і захисту навколишнього середовища тощо. Наприклад, в Австрії існує угода між урядом та "соціальними партнерами"—роботодавцями та найманими працівниками, інтереси яких представляють профспілки, а також Федеральна Економічна Палата, Сільськогосподарська Палата, Палата праці та сільськогосподарської праці й Федерація професійних спілок. Відповідно до цієї угоди створена Паритетна комісія, яка покликана оЇірияти добровільному самоконтролю учасників угоди над рівнем цін та заробітної плати.

В усіх країнах ОЕСР існує розвинута система соціального забезпечення, яка фінансується як з державного бюджету, так і за рахунок внесків працюючих, які акумулюються пенсійними фондами, страховими компаніями тощо. Наприклад, у Данії ця система складається з п'яти елементів:

• пенсії за віком, медичне обслуговування й виплати на дітей, які фінансуються з суспільних фондів;

• виплати по безробіттю та непрацездатності;

• додаткові пенсії за віком, які фінансуються за рахунок внесків працюючих;

• страхування в разі нещасного випадку на роботі;

• фонд гарантій для працюючих.

У країнах з федеральним устроєм кожен рівень влади виконує свої функції у сфері соціального захисту. Наприклад, у Канаді Федеральний уряд сплачує усім особам, які досягли 65 років, незалежно від їх рівня доходу та добробуту однакову пенсію з фонду консолідованих доходів, а також виплачує щомісячну допомогу сім'ям з дітьми віком до 18 років. Уряди провінцій сплачують головним чином вартість медичного обслуговування через окремі спеціальні програми. Однак федеральний уряд також вносить значні кошти для реалізації цих програм.

Велике значення в державному регулюванні економіки розвинутих країн має система захисту патентів, торговельних знаків, авторських прав. Хоча кожна з країн має свою систему, всі країни ОЕСР активно співпрацюють у цій сфері на міжнародному рівні.

Державний контроль за ціноутворенням здійснюється як безпосередньо через визначення максимальних і мінімальних рівнів цін, так і опосередковано. Так, в Італії існує спеціальний Міжвідомчий комітет цін, який визначає максимально можливі ціни на такі товари, як бензин, нафта і нафтопродукти, асфальт, цемент, вугілля, стальні труби, добрива, цукор, хліб, а також роздрібні ціни на окремі види фармацевтичних виробів.

28

У Бельгії діє досить жорстка система регулювання цін. Для підвищення ціни реалізації в цій країні треба мати дозвіл Міністерства економіки.

У Фінляндії регулювання цін на спиртні напої і паливно-мастильні матеріали здійснюється через систему прямих і непрямих податків, а в Канаді контроль за цінами взагалі відсутній.

Втручання держави в економіку залежить від конкретних умов, тому його масштаби та інструменти реалізації постійно міняються. Так, на початку 80-х років індустріальне розвинуті країни, враховуючи певні обставини, перейшли до нової системи управління економікою, в основу якої було покладено денаціоналізацію (приватизацію) та дерегуляцію;, Перші кроки приватизації, тобто розпродаж державних активів, зробили Великобританія, ФРН, Канада, Швеція та Нідерланди. Всередині 80-х років приватизаційні процеси пройшли у Франції, Італії, Японії, Бельгії, Данії, Іспанії. Приватизація в основному йшла двома шляхами:

• через реалізацію акцій компанії на фондовому ринку (біржі);

• через переговори з конкретними покупцями.

Дерегуляція була направлена на ліквідацію обмежень конкуренції між приватними фірмами та державою, тобто для вирівнювання умов функціонування економічних суб'єктів. Базою цієї політики є відоме положення макроекономічної теорії, згідно якого зменшення втручання держави в економіку має позитивні наслідки для кінцевого споживача.