7.2 Світова валютна система та її еволюція

Під світовою валютною системою розуміють організаційну форму грошово-валютних відносин у міжнародному обігу, яка склалася на основі розвитку світового ринку, закріплена міждержавними угодами і обслуговує взаємний обмін результатами господарської діяльності національних економік.

Світова валютна система виконує такі функції:

• Визначає склад основних міжнародних платіжних засобів;

• Встановлює режим валютних паритетів і валютних курсів;

• Визначає умови конвертування валют;

• Виробляє механізм поповнення каналів міжнародного обігу достатньою кількістю платіжних засобів;

• Тарифікує основні форми міжнародних розрахунків;

• Визначає статус міжнародних інститутів, які регулюють валютні відносини;

• Встановлює режим міжнародних валютних ринків та ринків золота.

Основними підсистемами світової валютної системи є валютний механізм і система міжнародних валютних відносин.

Валютний механізм являє собою систему правових норм та інститутів, які ці норми виробляють і представляють. До останніх відносяться різні міжнародні угоди з валютних питань. Міжнародний валютний фонд, регіональні валютно-кредитні заклади, національні валютно-кредитні системи.

Система міжнародних валютних відносин являє собою суттєві постійні зв'язки, які виникають між різними суб'єктами МЕВ на валютних ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій.

Ці два діалектичне пов'язані між собою елементи світової валютної системи взаємодоповнюють один одного, хоч є взаємопротилежними за функціональним змістом. Так, стабільний валютний механізм в деякій мірі регулює постійні бурхливі зміни та оновлення фінансово-кредитних операцій, зв'язків, які складають систему міжнародних валютних відносин. З другого боку, швидкий розвиток міжнародних валютних відносин приводить з часом до удосконалення валютного механізму.

Світова валютна система сформувалася ще в XIX сторіччі і мала вигляд "золотого стандарту", при якому міжнародними грошима виступало золото. Документально ця система була оформлена міжнародною угодою на конференції в місті Генуя (Італія) в 1922 році. Згідно цієї угоди був введений золото-девізний стандарт, який передбачав обмін провідних валют на золото за фіксованими співвідношеннями. Хоча

69

офіційно золото-девізний стандарт протримався до 1944 року, реально він перестав існувати з початком "великої депресії" 30-х років.

На зміну золото-девізному стандарту в 1944 році прийшов золото-доларовий стандарт. Він отримав назву Бреттон-Вудська валютна система у відповідності з угодою, яку було укладено на міжнародній конференції у місті Бреттон-Вудс ( США).

Дана система базувалася на таких основних положеннях:

• Світовими грошима вважалися золото і долар.

• Скарбниця США зобов'язувалась обмінювати долари на золото центральним банкам та урядовим установам інших країн за встановленим офіційним курсом 1934 року - 35 доларів за тройську унцію (31,1г).

• Прирівнювання валют і їх взаємний обмін здійснювались на основі валютних паритетів (офіційно узгоджених співвідношень).

• Паритети були стабільні, а їхня зміна могла відбутись тільки при певних умовах з дозволу Міжнародного валютного фонду (МВФ).

• Ринкові курси валют не повинні були відхилятись від фіксованих доларових паритетів більше як на 1% у той чи інший бік, тобто всі валюти твердо прив'язувалися до долара.

• Міждержавне валютне регулювання здійснювалося в основному через МВФ.

Бреттон-Вудська система офіційно проіснувала до 1978 року, а реально вона перестала існувати уже в 1971 році. Ця система зіграла помітну роль у розвитку міжнародних економічних відносин. Особливо вона сприяла розвитку міжнародної торгівлі та міжнародного виробничого співробітництва. Все це привело до розвитку економік окремих країн, становлення і укріплення національних валют, функціонування яких уже не вписувалося в рамки золото-доларового стандарту, а тому на початку 70-х років ця система почала розвалюватись.

В 1976 році в Кінгстоні (Ямайка) відбулася міжнародна конференція, на якій була створена Ямайська валютна система (багатовалютний ринковий стандарт). Вона вступила в силу в 1978 році.

Ямайська валютна система базується на наступних головних засадах:

• Узаконено систему плаваючих курсів валют.

• Золото вже не виконує роль світових грошей. Цю роль виконують національні валюти разом з інтернаціональними розрахунковими грошима (СДР).

• Центральним банкам дозволено купувати і продавати золото за ринковими цінами.

• Офіційну ціну на золото та золоті паритети відмінено.

• Внески у МВФ уже не здійснюються у золоті, а тільки у валюті та СДР.

70

СДР або СПЗ - спеціальні права запозичень являють собою штучно створені гроші (міжнародні резервні кошти), які призначені для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів та розрахунків з МВФ. Їх введено в дію з 1970 року.

СДР безпосередньо не виконують функції засобу платежу і не використовуються в розрахунках між країнами навіть для регулювання державних зобов'язань. Наявність у країни ліміту СДР дає право придбати в його межах у іншої країни конвертовану валюту в обмін на СДР.

Вартість СДР визначається на базі п'яти валют (долар США, японська ієна, німецька марка, французький франк, фунт стерлінгів) за допомогою спеціальних коефіцієнтів.

З 1979 року в Європі діє регіональна валютна система, яка є формою організації відносин країн Європейського Співтовариства, а тепер Європейського Союзу. Метою створення Європейської валютної системи є забезпечення чіткого співвідношення курсів національних валют країн ЄС для підтримки інтеграційних процесів.

Європейська валютна система базується на таких основних елементах:

• Зобов'язаннях країн-учасниць підтримувати коливання ринкового курсу своїх валют у межах порівняно вузького діапазону 2,25% ( для Італії зроблено виключення - 6%).

• Спеціальній європейській валютній одиниці ЕКЮ, яка тепер замінена на ЕВРО.

• Механізмі надання кредитної допомоги урядам тих країн, які мають фінансові труднощі при підтримці ринкового курсу своєї валюти в межах узгодженого діапазону відхилень.