3.2 Соціально-економічна структура країн, що розвиваються

Соціально-економічна структура країн, що розвиваються, являє собою складну картину існування різних укладів, які характеризуються специфікою розвитку продуктивних сил і типів суспільних відносин. Конгломерат укладів включає патріархально-натуральний, напівфеодальний і феодальний, дрібнотоварний, приватнокапіталістичний, державно-капіталістичний, іноземний капіталістичний. Кожний уклад має певну самостійність і підпорядковується своїм специфічним законам розвитку. Між ними існує велика різниця в ощадних, мобілізаційних та інвестиційних можливостях. Тобто їх "внески" у забезпечення економічного зростання суттєво різняться.

Така міжукладна різниця і відносна відокремленість відтворення кожного з укладів визначають важливу особливість економічного зростання країн, що розвиваються, відсутність органічного, цілісного, єдиного механізму відтворення.

Разом з тим, загальний процес відтворення не є механічною сумою відтворювальних процесів в окремих укладах. Особливо за роки незалежності не тільки змінилася роль і місце окремих укладів в економіці, а й значно посилилися взаємозв'язки і взаємозалежності між ними. Поступово зменшується дезінтегрованість національного відтворення, зростає його цілісність. Окремі країни досягли суттєвих успіхів у формуванні цілісних національних відтворювальних комплексів.

Загалом соціально-економічна структура країн, що розвиваються, характеризується двоїстістю існуванням традиційного і сучасного секторів господарства. Сучасний (індустріальний) сектор відрізняється відносно високим рівнем розвитку продуктивних сил та більш розвиненими формами організації виробництва. Традиційний (доіндустріальний) продовжує охоплювати основну частину населення і виробників країн, що

34

розвиваються, існує на основі відсталих суспільних відносин та характеризується дуже низькою ефективністю виробництва.

Так у багатьох країнах Африки та Азії докапіталістичні уклади продовжують суттєво впливати на економічне життя. Традиційні соціально-економічні ' структури повільно адаптуються до умов сьогодення.

Збереження залишків натурального та напівфеодального виробництва істотно впливає на систему ринкових відносин, що проявляється у відчутній ролі кастово-кланових, релігійно-етнічних чинників, які нерідко призводять до обмеження конкуренції та спотворення її впливу.

Дрібнотоварний уклад в країнах, що розвиваються, представлений великою кількістю виробників міста і села. Він охоплює значну частину працездатного населення. Ремісничо-кустарне виробництво, дрібне селянське господарство здійснюються на примітивній технічній базі, із застосуванням праці самих товаровиробників та членів їх сімей. Відтворення у цьому укладі має, в основному, екстенсивний характер. Додаткове збільшення кількості господарств, живої праці, оновлення технічної бази здійснюється дуже повільно і в незначних масштабах. Диференціація дрібнотоварного виробництва, зокрема, виділення заможних господарств, відбувається в країнах, що розвиваються дуже повільно. А тому цей уклад ще довго буде мати значний вплив на відтворення цих держав.

Сучасний сектор економіки країн, що розвиваються, формується на капіталістичних засадах.

Розвиток національного підприємництва має відчутну специфіку, яка відрізняє цей процес від класичного становлення і розвитку капіталізму в вхідній Європі. Однак ступінь зрілості даного процесу в різних регіонах І ізний. В ряді країн Латинської Америки та Південно-Східної Азії ї аціональні підприємці вже перетворились на провідну силу суспільства. В той же час у більшості країн Тропічної Африки вони лише формуються або зароджуються.

Специфікою формування підприємництва в країнах, що розвиваються, є те, що історично-традиційні уклади не були ґрунтом для його визрівання. У багатьох випадках виникнення підприємництва в цих країнах стало наслідком розвитку капіталізму метрополій вшир. Тому підприємництво в багатьох країнах, що розвиваються, має локальний характер і тривалий час "мирно" співіснує з традиційним сектором цих країн.

Труднощі формування національного підприємництва в країнах, що розвиваються, зумовлені об'єктивними умовами організації сучасного виробництва.

По-перше, НТР вимагає постійного підвищення необхідної мінімальної суми інвестицій для створення ефективного виробництва, а

35

гостра нестача капіталу стримує виробничі капіталовкладення національної буржуазії та обмежує сфери її діяльності.

По-друге, вузькість внутрішнього ринку даних країн.

По-третє, відсутність досвіду управління.

По-четверте, брак кваліфікованих кадрів, що веде до недовантаження потужностей підприємств, їхньої малоефективної діяльності.

Перераховані чинники істотно звужують фонд нагромаджень, стримуючи тим самим економічне зростання.

Зростає вплив на місцеве підприємництво іноземного капіталу, транснаціональних корпорацій. Це дає змогу національним підприємствам використовувати додаткові фінансові, матеріальні ресурси, сучасну технологію та досвід організації управління та виробництва.

В таких країнах, як Південна Корея, Гонконг, Тайвань, Бразилія, Мексика, вже склалися потужні національні фінансово-промислові групи, які у 80-90 роках самостійно з ТНК активно включились у процес транснаціоналізації виробничо-інвестиційної діяльності.

Таким чином, іноземний капітал являється елементом сучасного сектора країн, що розвиваються. І практика окремих країн показала ефективність використання ресурсів ТНК для розвитку національної економіки. Зокрема структурні зрушення у "нових індустріальних країнах" Азії в значній мірі пов'язані з діяльністю ТНК, створенням ними нових сучасних галузей індустрії.

Значне місце в розвитку економіки країн, що розвиваються, належить національній державі. Так, державний сектор відіграв важливу роль у ліквідації наслідків колоніалізму. В деяких країнах (Індія, Єгипет) великі державні підприємства, які працюють ефективно, стали основою розвитку національної економіки. Разом з тим, у 80-ті роки, в більшості країн, що розвиваються, дуже гостро постала проблема недостатньої прибутковості, а часто і збитковості державних підприємств. Невиправдано значні розміри держсектора та його неефективність, величезний розмах корупції та розбухання держапарату призвели до зміщення акцентів в економічній політиці країн, що розвиваються, в бік ринкових механізмів.

У більшості таких країн були скорочені державні інвестиції, проведена приватизація значної частини держсектора. Головний акцент в економічній політиці тепер робиться не на безпосередню участь держави у виробництві, а на створення умов, які б сприяли зростанню підприємництва та приватної ініціативи. Разом з тим держава відіграє незамінну роль у створенні умов функціонування багатьох галузей економіки, інфраструктури, кредитно-грошової, фінансової систем, підтримці механізмів розподілу прибутку і соціальної справедливості, систем охорони навколишнього середовища.

36