2.3 Основні напрямки економічної політики

Країни ОЕСР визначили забезпечення довготривалого економічного зростання та соціального прогресу на неінфляційній основі. На сучасному етапі розвитку головним завданням економічної політики Для вирішення цього завдання проводиться ефективна грошово-кредитна і фінансова політика, а також прискорюється структурна перебудова національних економік.

Грошово-кредитна політика направлена на зменшення рівня інфляції та стабілізацію цін. На думку експертів ОЕСР, досягнення цих взаємопов'язаних цілей обумовлено двома групами чинників. По-перше, — темпами економічного зростання, а по-друге — сукупністю невизначеностей, які пов'язані зі здійсненням грошово-кредитної політики. До таких невизначеностей належать:

• наслідки структурних змін в економіці за останнє десятиріччя;

• характер та форми реакції національних економік на різні негативні впливи;

• економічні наслідки змін процентних ставок;

• час фактичного прояву перерахованих явищ.

29

Хоча стабільність цін як самостійна мета грошово-кредитної політики розглядається всіма країнами ОЕСР, не у всіх статутних документах центральних банків містяться положення щодо цього. Наприклад, вони відсутні у статутах центральних банків ФРН, Великобританії, Італії, Японії, та інших країн.

У США в законі про Федеральну Резервну Систему, відмічається, що ФРС та її Комітет по операціях на відкритому рахунку "мають підтримувати довгострокове зростання грошових і кредитних агрегатів, відповідно до економічних можливостей забезпечити збільшення виробництва в довгостроковому плані так, щоб сприяти максимальній зайнятості, стабільності цін та помірним довгостроковим процентним

ставкам."

Згідно закону про Дойче Бундесбанк Німеччини на цю установу

Li • • »-* і—' •

покладається регулювання кількості грошей в обігу та кредитних ресурсів, що надходять до господарства, з метою захисту національної валюти". Разом з тим стабільність цін завжди була й залишається в центрі грошово-кредитної політики ФРН.

Банк Японії згідно чинного законодавства, має широкі повноваження для проведення таких заходів, які сприяли б повній зайнятості, обмежували інфляцію, забезпечували економічне зростання та стабільність платіжного балансу. Уряд і банк цієї країни дуже тісно координують свою діяльність. Коли в середині 60-х років уряд прагнув ліквідувати зовнішній дефіцит, банк Японії проводив політику, направлену на досягнення позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу. Згодом він спрямував свої зусилля на забезпечення стабільного неінфляційного зростання та ефективного функціонування фінансової системи водночас.

Важливим інструментом забезпечення стабільності цін індустріальне розвинуті держави розглядають зменшення рівнів інфляції. Так, Великобританія, Канада, Фінляндія, Нова Зеландія та Швеція чітко визначили конкретні показники інфляції як цілі поточної грошово-кредитної політики. Інші країни ОЕСР також встановлюють середньострокові рівні інфляції і використовують їх для визначення завдань поточної економічної політики, а не як самостійні цілі, які необхідно досягти.

Велику увагу розвинуті країни приділяють підвищенню ефективності бюджетно-фінансової політики. Головний акцент робиться на максимально можливому узгодженні поточних завдань з довгостроковими цілями. При вирішенні бюджетно-фінансових питань країни виходять з того, що бюджетні витрати не повинні підмінювати приватні нагромадження, структура бюджету має сприяти ефективному функціонуванню економіки.

Наприкінці 80-х років дефіцит державного бюджету практично в усіх країнах ОЕСР знижувався, а починаючи з 1991 року спостерігається його зростання як частки ВВП. Це зумовлено як поточними, так і

ЗО

довгостроковими чинниками. Сьогодні збільшення видатків на охорону здоров'я та навколишнього середовища, інвестиції в інфраструктури! об'єкти не компенсується очікуваними надходженнями від скорочення військових витрат тощо. Старіння населення практично в усіх розвинутих країнах вимагає вже сьогодні виділення значних коштів для створення активів, надходження від яких в недалекому майбутньому можна було б використати для соціального захисту населення.

Важливою соціально-економічною проблемою є безробіття, яке в 1993 році становило 7,1% (28,8 млн. чол.) в цілому. Серед цих країн: в Італії-10,7 , Франції-10,1 , Канаді-9,8 , Великобританії-9,7 , США-6,1 %. 1 Як свідчать експерти ОЕСР, сучасне безробіття породжене в основному глибинними чинниками структурного характеру. Протягом останніх 20 років структурне безробіття невпинно зростає, особливо у країнах ЄС. В більшості цих країн зростає безробіття серед молоді, збільшується час пошуку роботи безробітними.

Щоб підвищити рівень зайнятості, уряди здійснюють ряд різноманітних заходів, на які витрачається до 1% сукупного ВВП країн. Основними з цих заходів є:

• поліпшення системи перепідготовки і консультаційної допомоги та пошуку робочих місць;

• пом'якшення норм і правил, які регулюють зайнятість, тобто більш широке застосування короткострокових контрактів, зменшення соціальних відрахувань та мінімальних ставок заробітної плати за умови збільшення кількості зайнятих;

• поліпшення систем освіти в цілому;

• координація міграційної політики.

Одним з найважливіших елементів середньострокової стратегії є структурна перебудова економіки. Її суть полягає в тому, що грошово-кредитна та бюджетно-фінансова політика повинні бути направлені на стабілізацію макроекономічного середовища, з огляду на яке економічні суб'єкти мають створити необхідні умови для переведення ресурсів з державного сектора у приватний з метою їх більш ефективного застосування. Структурна політика повинна також забезпечити країні можливість гнучко реагувати на різні негативні чинники та підвищувати ефективність використання наявних ресурсів.

Оскільки взаємозалежність країн ОЕСР невпинно зростає, їх уряди приділяють велику увагу визначенню проблем, ефективне вирішення яких . можливе за умови координації зусиль на багатосторонній основі. В першу чергу до таких проблем належить торгівля, і всі дані країни виступають за лібералізацію світової торгівлі. В сфері міжнародного економічного співробітництва члени ОЕСР виступають проти таких явищ, як "керована" торгівля, унілатералізм, білатералізм тощо. Інтеграційні процеси в регіонах мають сприяти подальшій лібералізації міжнародної торгівлі, а їхні цілі повинні відповідати міжнародним зобов'язанням країн. Крім того розвиток

31

регіональних угрупувань не повинен підривати багатосторонню торговельну систему.

Другим основним напрямком, галузевим пріоритетом економічної політики країн ОЕСР виступає сільське господарство. При цьому значна увага приділяється проблемам розвитку сільськогосподарських регіонів.

Третім основним напрямком економічної політики країн ОЕСР є розвиток науки і техніки, впровадження нових технологій в усі сфери соціально-економічного розвитку. Саме останній чинник є головним у забезпеченні конкурентоспроможності національної економіки та підвищенні її ефективності.

32