Тема 4 економіка перехідних суспільств

Загальна характеристика країн з перехідною економікою. Основні напрямки реформування економіки в умовах переходу до ринкових відносин. Сучасні риси економіки перехідного періоду у країнах Східної Європи

4.1 Загальна характеристика країн з перехідною економікою

90-ті роки XX сторіччя знаменуються кардинальними й далекосяжними змінами у структурі світової економіки. Досі її формували три укрупнені групи країн:

• країни із розвинутою ринковою економікою;

• країни, що розвиваються;

• соціалістичні країни, які на Заході ще називали комуністичними країнами з плановою економікою.

Для останньої групи характерним було злиття політики й економіки, директивне планування економіки, рудиментарний обсяг ринкового господарювання, підпорядкованість економіки зміцненню влади партії, закритість економіки щодо зовнішнього, несоціалістичного світу.

До цієї групи країн відносили 26 країн з різних регіонів світу, різних за рівнем соціально-економічного розвитку. Головним критерієм віднесення країни до цієї групи було керівництво країною комуністичною партією. Цю групу складали (в порядку приходу комуністів до влади) СРСР, Монголія, Албанія, Югославія, Болгарія, Чехословаччина, Угорщина, Польща, Румунія, КНДР, Китай, НДР, В'єтнам, Куба, Конго, Сомалі, Південний Ємен, Бенін, Ефіопія, Кампучія, Ангола, Лаос, Мозамбік, Афганістан, Нікарагуа, Зімбабве.

У період з 1989 по 1995 рік на економічній карті світу з'явився великий регіон перехідних економік. До нього можна зарахувати перші 14 соціалістичних країн, крім Північної Кореї та Куби. До особливого типу перехідних економік відносять Китай та В'єтнам. Досить умовно перехідними економіками можна назвати перераховані вище африканські республіки, оскільки комуністичні партії знаходились при владі в цих країнах надто короткий час, вони відрізняються дуже низьким рівнем економічного розвитку, а "побудова" соціалізму носила, в основному, декларативний характер.

Група країн з власне перехідною економікою за своїм складом також не однорідна й її можна поділити на дві групи. Одну складають країни Центральної, Східної та Південної Європи, а другу - п'ятнадцять держав, що виникли внаслідок розпаду Радянського Союзу. Ці країни успадкували найбільш консолідовану і довготривалу соціалістичну систему, розвал якої є результатом внутрішніх суперечностей. Майже всі вони, а також Словенія, Словаччина, Хорватія проходять стадію формування

47

державності. Саме це надає специфічного характеру перехідній економіці у цих країнах. Їхні економічні системи є частиною колись єдиного, планованого з одного центру господарського комплексу. Тому ці країни при формуванні національно-державних економік, повинні долати одні й підтримувати інші доцентрові тенденції. Перехідні економіки даних країн мають здійснювати дезінтеграцію у межах існуючої інтеграції, не дозволяючи порушувати відтворення господарського процесу.

Серед перехідних суспільств виділяють країни й групи країн, які мають специфічні відмінності. Так, за рівнем економічного розвитку Латвія ближча до Чехії, ніж, наприклад, до Таджикистану. Естонія є зразком перехідної економіки у малій, а Україна - у великій країні. В той же час Росія представляє супервелику перехідну економіку.

Одночасно перехідна економіка держав, що вели чи ведуть воєнні дії (Таджикистан, Вірменія, Грузія, Азербайджан) відрізняється від тих економік, де панує мир.

Особливою перехідною економікою вважається Китай, де збереження при владі комуністичної партії й відповідної їй політичної системи не завадило ефективним ринковим перетворенням. Швидкий підйом економіки Китаю на основі розширення ринкових відносин та приватного й недержавного секторів свідчить про значні успіхи тамтешньої перехідної економіки на тлі кризи традиційних перехідних суспільств. Досвід Китаю має і матиме значний вплив на сусідні середньоазіатські держави. Враховуючи цей досвід можна говорити про існування поряд із постсоціалістичними перехідними економіками також квазісоціалістичних перехідних економік.

Загалом перехідними називають такі економіки, які перебувають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Кінцевою метою такого переходу є створення ринкової економіки та демократичного суспільства.