2.4 Нормалізація виробничого середовища і трудового процесу на підприємствах галузі

2.4.1 Вентиляція приміщень

Параметри повітряного середовища в робочій зоні повинні відповідати вимогам санітарних норм: ДСТ 12.1.005-88, ДСН 3.3.6.042-99.

Улаштування у приміщеннях систем вентиляції, кондиціонування повітря й опалення повинноне відповідати Снип и2.04.05-91.

Вентиляція підрозділяється: по призначенню – на робочому й аварійну, по способі повітрообміну – на природному і примусову, по характері дії – на приточную, витяжну та приточно-вытяжную, по місцю дії – на загальобмінну та місцеву.

На підприємствах передбачається примусова, приточно-вытяжная, загальобмінна вентиляція. При цьому в приміщеннях зі значними тепло-, влаговыделениями, а також з виділеннями шкідливих речовин повинна бути застосована приточно-вытяжная вентиляція з перевагою витяжки над припливом. Місця викиду в атмосферу повітря із систем вентиляції виробничих приміщень і надходження в них зовнішнього повітря повинні бути рознесені по горизонталі на відстань не менш 10м, а при неможливості виконання цієї вимоги – рознесені по вертикалі на відстань не менш 6 м.

Потребное укількість повітря для провітрювання приміщень визначають розрахунком за переважною шкідливістю, за кількістю людей, що одночасно знаходяться в приміщенні чи за кратністю повітрообміну. Порядок розрахунку загальнообмінної вентиляції наведено в довідниках і підручниках з охорони праці.

Машинні, апаратні і конденсаторні відділення аміачних холодильних установок мають постійно діючу припливно-витяжну вентиляцію, розраховану на двохкратний приплив і триразову витяжку. Аварійна витяжна вентиляція забезпечує в цих приміщеннях восьмикратний обмін повітря протягом кожної години (без урахування продуктивності постійно діючої витяжної вентиляції).

Машинні відділення хладонових холодильних установок мають припливну і витяжну вентиляцію, що забезпечує триразовий приплив і чотириразову витяжку протягом кожної години. Витяжна вентиляція є одночасно аварійною.

У гарячих цехах на робочих місцях передбачається повітряне душовання: на працівників впливає потік повітря з метою інтенсифікації відводу теплоти від їхнього тіла. Повітряне душовання передбачається, наприклад, на робочих місцях біля хлібопекарських печей і агрегатів остаточної розстойки. Температура душуючого повітря тут у холодний період року повинна бути 22^оС при швидкості руху його 1м/с.

У таблиці 5 наведені встановлені ДСН 3.3.6.042-99 величини температури і швидкості руху повітря при повітряному душованні робочих місць для різних категорій виконуваних робіт залежно від інтенсивності інфрачервоного опромінення.

У замкнутих і невеликих за об’ємом приміщеннях (кабіни вантажопідйомних кранів, робочих місць з відеотерміналами або персональними ЕОМ, а також пости і пульти керування) при виконанні операторських робіт використовують системи кондиціонування повітря з індивідуальним регулюванням температури та об’єму подаваного повітря.

Таблиця 5

Температура і швидкість руху повітря

при повітряному душованні робочих місць

Категорія робіт	Температура повітря в робочій зоні, оС	Швидкість руху повітря, м/с	Температура повітря в душуючому потоці (оС) при інтенсивності інфрачервоного опромінення, Вт/м2
			350	700	1400	2100	2800
Легка Ia, Iб	До 28	1	28	24	21	16	-
		2	-	28	26	24	20
		3	-	-	28	26	24
		3,5	-	-	21	27	25
Середньої важкості IІa, IIб	До 27	1	27	22	-	-	-
		2	28	24	21	16	-
		3	-	27	24	21	18
		3,5	-	28	25	22	19

Проджовження таблиці 5.

Категорія робіт	Температура повітря в робочій зоні, оС	Швидкість руху повітря, м/с	Температура повітря в душуючому потоці (оС) при інтенсивності інфрачервоного опромінення, Вт/м2
			350	700	1400	2100	2800
Важка	До 26	2	25	19	16	-	-
		3	26	22	20	18	17
		3,5	-	23	22	20	19

Для уловлювання і видалення шкідливих речовин безпосередньо біля джерел їхнього утворення застосовують місцеву витяжну вентиляцію. Система місцевої витяжної вентиляції, що призначена для видалення шкідливих речовин або вибухопожежонебезпечних сумішей, повинна бути відособленою. Концентрація горючих газів, парів і пилу в повітрі, що видаляється місцевою вентиляцією, не повинна перевищувати 50% нижній концентраційній межі поширення полум'я при температурі видаляємої суміші.

Для видалення, наприклад, відпрацьованого сірчаного газу, що використовується на підприємствах харчових виробництв, сульфітатори обладнаються витяжною трубою, що виводиться вище конька даху будівлі. Нейтралізація сірчаного газу здійснюється шляхом пропущення його через ємкість з хлорною водою або розчином лугу.

Локалізація шкідливостей, що піднімаються нагору, здійснюється за допомогою витяжних зонтів. Витяжний зонт розташовують над джерелом шкідливих виділень (рис. 1). Всмоктувальний перетин його має форму, геометрично подібну горизонтальній проекції площі шкідливих виділень. Розмір кожної зі сторін всмоктувального перетину визначають за формулою

А = а + 0,8h, м,

де а – розмір однієї зі сторін або діаметр дзеркала виділення шкідливостей, м;

h – відстань від поверхні джерела виділень до прийомного отвору зонта, м.

Рис. 1 - Схема розташування зонта над джерелом виділення шкідливостей

Для забезпечення рівномірного всмоктування шкідливостей кут розкриття зонта  приймають не менше 60^о. Кількість видаляємого повітря, визначають за формулою

g_о = 3600 F ^. _о , м³/год,

де F – площа прийомного отвору зонта (м²);

_о – середня швидкість руху повітря в прийомному отворі (м/с) – приймається за таблицею 6.

Таблиця 6

Чисельні значення швидкості руху повітря в прийомному отворі зонта

Число відкритих сторін зонта	4	3	2	1
Швидкість руху повітря, м/с	1,05…1,25	0,9…1,05	0,75…0,9	0,5...0,75

Витяжні зонти встановлюють, наприклад, над плитами з відкритою жаровою поверхнею, над робочими місцями біля завантажувальних і розвантажувальних отворів хлібопекарських печей.

Для видалення шкідливостей з місць їхнього виділення використовують також відсмоктувачі різної конструкції, укриття, витяжні шафи, камери і кабіни, в яких створюється розрідження за допомогою витяжних вентиляторів. Так, вакуум-фільтри, що застосовуються на підприємствах харчових виробництв, повинні бути закриті зверху кожухом і обладнані місцевим відсосом з витяжною трубою. Убудовані в обладнання аспіраційні і витяжні вентиляційні системи зблоковані з його пусковими пристроями.

Продуктивність витяжного вентилятора для видалення шкідливостей за допомогою газоприймача з зони виконання зварювальних робіт можна визначити за формулою

, м³/год,

де А – величина зварювального струму, А.

Продуктивність витяжного вентилятора для видалення пилу за допомогою захистно-знепилюючого кожуха з зони виконання заточувальних, шліфувальних і полірувальних робіт на верстаках визначають за формулою

g_в = K ^. D , м³/год,

де D – діаметр кола, мм;

К – розмірний коефіцієнт, К=1,6...2 м³/(годмм) – для заточувальних і шліфувальних верстаків з діаметром кола, відповідно, 600…250мм, К=4...6м³/(годмм) – для полірувальних верстаків із зазначеними вище чисельними значеннями діаметра кола.

Потужність електродвигунів вентиляторів можна визначити, використовуючи вираження

, кВт,

де g_в – необхідна продуктивність (м³/год) припливного або витяжного вентилятора;

К – коефіцієнт запасу його продуктивності (К = 1,15...1,25);

r – опір (Па) руху повітря у повітроводах;

 – ККД електродвигуна.

Для видалення забрудненого або нагрітого повітря з приміщень порівняно невеликого об’єму, а також для витяжки гарячих газів від печей використовують дефлектори.

При орієнтованому підборі дефлектора визначають діаметр його підводячого патрубка:

, м,

де g_о – продуктивність дефлектора (потрібна кількість повітря для провітрю-вання приміщення), м³/год;

_p – швидкість руху повітря в патрубку (1,5...2 м/с) – приймається рівною половині швидкості вітру в даній місцевості.

Діаметр підводящего патрубка може знаходитися в межах 0,2...1,0м.

При розрахунках може виявитися, що один дефлектор не здатний забезпечити необхідний повітрообмін у приміщенні. У такому випадку, задавшись діаметром підводящего патрубка і швидкістю руху повітря в ньому, знаходять продуктивність одного дефлектора. Потрібну кількість дефлекторів визначають шляхом розподілу необхідної для провітрювання приміщення (робочої зони) кількості повітря на продуктивність дефлектора.