Список рекомендованої літератури

Бевзенко С. П. Структура складного речення в українській мові. — К., 1987. — С. 70—74.

Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика україн­ської мови. — К., 1982. — С. 204—208.

Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. — К., 1984. — С. 247— 248.

Сучасна українська мова. Синтаксис / За ред. О. Д. Пономаріва. — К., 1994. — С. 208—249.

258

Вправи

Вправа 212. Доведіть, що пинсдсний нижче зразок — надфразна єдність, або складне синтаксичне ціле.

Все минає

Я почув ці слова вже не в юності, і вони не були для ме­не відкриттям. Цілі покоління людей, найбільші почуття і при­страсті, родинні і народні потрясіння — все минає. Навіть ба­гатьом солдатським могилам, полишеним у чужих полях, су­дилася недовга доля: їх розрівняли на нивах селянські плуги, щоб заставити землю родити для прийдешніх поколінь. Зашу­міли жита над тими місцинами, заколосились пшениці, наче нічого й не було.

Наче й не було? Але ми знаємо не могили в степу, а тих, що лягли в ці могили смілими й молодими. Ми пам'ятаємо очі, і юні обличчя, і м'яко окреслені губи, вкриті легеньким, як іній, пушком, і дзвінкі голоси, і той останній, урочистий біг — уже не в атаку, а в безсмертя. І поки й житимемо, будемо пам'ятати по-юному стрункі постаті наших загиблих друзів, їхні худенькі плечі, що надто рано прийняли на себе безсмертні гімішстсрки і сірі шинелі, а з ними — долю цілої іііп ькішципи. 1 будемо сумувати і гордиться своїм поколінням, і паші сини і инуки бу­дуть заздрити нам.

Так, все минає. Але як минає? Псе дрібне, себелюбне, 'мо­стиве проходить безслідно і забувається. Минулі й подання війна, пройшли люди і смерті, а ті, хто творив перемогу, жи­вуть і житимуть у пам'яті народів вічно. Бо війни проходить, а герої залишаються і слугують своєму народові, і вінчають його славою. (О. Сизоненко).

Вправа 213. Прочитайте. Знайдіть лексичні засоби поганіший Окре­мих речень у надфразну єдність.

Я повний приязні до сонця і йду просто на нього, лице ■ лице. Повернутись до нього спиною — крий Боже! Які не­вдячність! Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на про­сторі, де ніхто не затулить його обличчя, і кажу до нього: сон­це! я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні? (М. Коцюбинський).

Вправа 214. Прочитайте. Визначте морфологічні засоби зв'язку між реченнями, що входять до складного синтаксичного цілого.

А злива так само швидко почала відходити, як і надійшла. За річкою Ведмежою умирали громи. Невидимі косарі якось ураз підкосили дощ, він, зітхаючи, упав на поле і пагорби, на­зустріч онімілим блискавкам піднялися долоні розквітлих гре­чок. Виглянуло свіжовмите сонце, і запарувала-закуріла зем-

259

^{унктуація}

ля, начеб ото позбирала звідусіль косарів, а вони заходились варити куліш (А/. Стельмах).

Вправа 215. З'ясуйте, які синтаксичні засоби цементують речення у надфразну єдність.

На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Та­кий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Йду далі — киплять. Тихо пливе блакитни­ми річками льон. Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хо­четься сісти на човен й поплисти. А там ячмінь хилиться й тче... тче з тонких вусів зелений серпанок. Йду далі. Все тче. Хвилює серпанок. Стежки зміяться глибоко в житі, їх око не бачать, сама ловить нога. Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо. Тепер пішла пшениця. Твердий, безос­тий колос б'є по руках, а стебло лізе під ноги. Йду далі — усе пшениця й пшениця. Коли ж сьому край буде? Біжить за вітром, немов табун лисиць, й блищать на сонці хвилясті хребти. А я все йду, самотний на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього. Прибій колосистого моря йде через мене кудись у безвість (М. Коцюбинський).

Вправа 216. З творів художньої літератури випишіть зразки надфраз­них єдностей з ланцюжковим і паралельним зв'язком компонентів.