§ 65. Засоби поєднання частин складного речення

Головними засобами зв'язку предикативних частин у межах складного речення є інтонація і сполучникові засоби (сполуч­ники і сполучні слова).

Інтонація є універсальним засобом поєднання предикатив­них одиниць у єдине ціле. Будь-яке складне речення характе­ризується інтонаційною завершеністю, має інтонацію кінця. Інтонація кінця зосереджена на кінцевій предикативній частині складного речення. Водночас інтонація слугує засобом вира­ження семантичних відношень між предикативними частина­ми, що входять до його складу (перелічувальні, протиставні, часові, умовні, з'ясувальні, причинні тощо). Отже, на відміну від сполучникових засобів, інтонація характерна для всіх типів складних речень. Особливо велику роль як засіб поєднання предикативних частин у межах складного речення вона відіграє у безсполучникових реченнях, в яких предикативні частини об'єднані в одне ціле без сполучникових засобів. Інтонація може бути різних типів: а) перелічення: Тече вода з-під явора, яром на долину, Пишається над водою червона калина (Т. Ш.); б) проти­ставлення чи зіставлення: Катря піде на роботу — тітка з Пи-липком дома (П. М.); в) зумовленості: Буде вода — буде все

160

(О. Г.); г) з'ясувальна: Наснилось мені — прийшла подруга мого найпершого гуляння (М. В.).

Важливим засобом поєднання предикативних одиниць у межах складного речення є сполучні засоби, серед яких ви­окремлюють сполучники і сполучні (відносні) слова. Сполуч­ники поєднують в одне ціле предикативні частини складного речення, а також передають синтаксичні відношення між ними. Розрізняють сполучники сурядності (паратактичні) і підряд­ності (гіпотактичні). Сполучники сурядності поєднують в одне ціле частини складносурядних речень, а також виражають єднальні, приєднувальні, зіставно-протиставні і розділові відно­шення між їх предикативними частинами. Сполучники підряд­ності поєднують частини складнопідрядних речень, а також виражають часові, умовні, причинні, порівняльні, наслідкові й інші відношення, що існують між предикативними частинами складнопідрядних речень. За значенням сполучники підряд­ності поділяються на семантичні, що виражають конкретну се­мантику, певні семантичні відношення (наприклад, причинні: бо, через те що, тому що; наслідкові: так що; допустові: хоч, хай, дарма що, незважаючи на те що та ін.), і асемантичні, функ­ціональні, що не мають певно визначеного значення, полісеман­тичні за своєю семантикою і виражають лише залежність однієї предикативної частини від іншої (наприклад, сполучник що, який може поєднувати підрядні частини із з'ясувальними, озна­чальними, обставинними тощо, сполучник коли, за допомогою якого приєднуються часові й умовні підрядні частини, та ін.).

Сполучні (відносні) слова, пов'язуючи в одне ціле предика­тивні частини складнопідрядних речень й виявляючи синтак­сичні відношення між ними, водночас є членами підрядної час­тини речення. В ролі сполучних (відносних) слів виступають відносні займенники в різних відмінкових формах {хто, що, який, чий) і прислівники займенникового походження (як, де, коли, куди та ін.). Сполучники і сполучні слова, приєднуючи підрядну частину складнопідрядного речення до головної, пе­ребувають у складі підрядної частини. У головній частині в окремих різновидах складнопідрядних речень їм можуть відпо­відати співвідносні (вказівні) слова. Співвідносні (вказівні) сло­ва, перебуваючи в головній частині складнопідрядного речен­ня, дістають семантичне наповнення за рахунок підрядної час­тини. У ролі співвідносних (вказівних) слів звичайно виступа-Ю'і'і» вказівні й означальні займенники (той, такий, кожний, весь та ін.), а також займенникові прислівники (тоді, туди, там, так тощо). Співвідносні (вказівні) слова виступають у займен-никоно-співвідносних, означальних, а також складнопідрядних реченнях місця й часу: Я той, що греблі рвав (П. В.); Старе те,

161

що давно було новим (О. Довж.); Мала виходила на береги, туди, звідки видно до гаю (М. В.); Де б не був, ніде не похилюся на землі ясній і трудовій (А. М.); Коли уся душа тріпоче, Тоді рука моя не хоче Пером виводити пісні (М. Р.).

Окрім розглянутих важливим засобом поєднання предика­тивних частин складного речення в одне ціле є співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків у різних пре­дикативних частинах складного речення, лексичні елемен­ти, а також порядок розміщення самих предикативних частин. Видо-часові і способові форми дієслів-присудків різних час­тин складного речення відповідним чином скоординовані і пе­ребувають у певній залежності. Якщо порушити це співвідно­шення в одній із частин, конструкція або набуде іншого значен­ня, або стане неможливою як складне речення. Отже, співвід­ношення видо-часових форм дієслів-присудків також слугує засобом вираження відношень між предикативними частинами складного речення.

Лексичні елементи, зокрема займенникові слова, прислівни­ки, спільні другорядні члени речення тощо, також нерідко ви­значають характер синтаксичних відношень і тісніше об'єднують в одне ціле елементи складного речення, його предикативні части­ни. Вони можуть брати участь в організації будь-яких різновидів складних речень, як складносурядних, так і складнопідрядних. Так, у складі головної частини складнопідрядного речення мо­жуть бути лексичні елементи, що потребують пояснення підряд­ною частиною; у складі наступної частини складносурядного речення можуть бути займенники, які, замінюючи іменник попе­редньої, тим самим указують на зв'язок між його елементами.

Порядок розміщення предикативних частин у складному ре­ченні може бути відносно вільний, за якого предикативні части­ни можуть змінювати своє місце в реченні, і фіксований, сталий, незмінний, за якого кожна предикативна частина посідає пев­не, властиве їй місце. Так, у складнопідрядних реченнях часо­вих, умовних, порівняльних, мети, місця тощо підрядні части­ни можуть стояти як після головної частини, так і перед нею, а також в середині її, у складнопідрядних реченнях з'ясувальних, присубстантивно-атрибутивних і взагалі в так званих означаль­них та деяких інших звичайним є фіксований, сталий порядок предикативних одиниць.