§ 2. Основні одиниці синтаксису

Основними одиницями синтаксису, крім словоформ, є слово­сполучення, речення й надфразна єдність, або складне синтак­сичне ціле. Ці одиниці взаємопов'язані і взаємообумовлені; для них характерні свої правила побудови і функціонування. Сло­воформи г об'єктом нинчсннм такого розділу граматики, як морфологія. Щодо решти синтаксичних одиниць, то на їх ко­роткій характеристиці зупинімося окремо.

Слопосиплучсніїм це мінімальне, граматично оформлене поєднаний днох або більше повнозначних слів, що, як і слово, мис номінативне значення. Воно становить перехідну ланку від лексики і морфології до синтаксису. Синтаксис словосполучен­ня вивчає синтаксичні властивості слів, установлює правила їх сполучуваності, визначаючи при цьому зв'язок між ними як за граматичними ознаками, так і за лексичним значенням.

Речення — це основна синтаксична одиниця, що складаєть­ся з окремих словоформ та словосполучень і виконує комуніка­тивну функцію. Синтаксис вивчає будову речення з огляду на його семантику, граматичні особливості, їх різновиди, типи. Саме в реченні виявляється вся різноманітність синтаксичних зв'язків між його компонентами (членами речення), значень і категорій.

6

Як основні синтаксичні одиниці словосполучення і речення різняться і за своїми функціями, і за принципами побудови, і за граматичними властивостями.

Входячи у зв'язне мовлення, речення пов'язуються у тексті з іншими реченнями. Група взаємопов'язаних між собою речень утворює надфразну єдність, або складне синтаксичне ціле, — особливу синтаксичну одиницю, що має свої правила і закони побудови. Цю одиницю називають ще складною синтаксичною єдністю, чи просто зв'язним текстом. Вивчення надфразної єдності, або складного синтаксичного цілого як сукупності ре­чень, об'єднаних змістом, граматичними зв'язками та інтона­цією, є предметом синтаксису тексту, надфразної єдності, чи складного синтаксичного цілого.

Словосполучення, речення, надфразна єдність, або складне синтаксичне ціле, — взаємопов'язані і взаємообумовлені одини­ці синтаксичної системи. Відповідно до цих основних синтак­сичних одиниць наука про синтаксичну будову мови поділяєть­ся на три розділи: 1) синтаксис словосполучення; 2) синтаксис речення; 3) синтаксис надфразної єдності, чи складного син­таксичного цілого (тексту).

§ 3. Основні засоби вираження синтаксичних відношень

У процесі мовлення компоненти синтаксичних одиниць всту­пають у синтаксичні зв'язки, основними різновидами яких є су­рядність і підрядність. Сурядним зв'язком пов'язуються синтак­сично однорідні, рівноправні елементи, зокрема однорідні члени речення і частини складносурядних речень, а підрядним — син­таксично неоднорідні, нерівноправні елементи, один з яких є го­ловним, незалежним, а інший — залежним. Цим зв'язком поєдну­ються словоформи у складі словосполучень, а також частини склад­нопідрядних речень.

Синтаксичні зв'язки виражають відношення між предметами та явищами дійсності. Синтаксичні відношення, що склалися між елементами синтаксичних одиниць, поділяються на преди­кативні і непредикативні. Предикативні відношення, виража­ючи ствердження чи заперечення якогось факту чи явища ре­альної дійсності, характеризують граматичну основу речення — підмет і присудок, які постійно перебувають у предикативних зв'язках. Непредикативні відношення, виникаючи між компо­нентами словосполучень і речень, характеризують відношення між іншими, другорядними, членами речення (або між одним із головних та другорядними), а також між членами словоспо­лучення. Серед останніх розрізняють: 1) атрибутивні (озна-

7

чальні) відношення, що встановлюються між двома компонен­тами словосполучення, один з яких є означенням, а другий оз­начуваним; 2) об'єктні, що виражають залежність предмета від дії, спрямованої на нього безпосередньо чи опосередковано, або від стану, з яким пов'язаний предмет; 3) обставинні, що вказують на залежність обставин місця, часу, причини, умови тощо від присудка, означення чи обставини.

Основними засобами вираження синтаксичних відношень в українській мові є: 1) флексії (закінчення), що слугують засо­бом оформлення словоформ; 2) службові слова, насамперед прийменники, що входять до складу словоформ; 3) типізовані лексичні елементи, зокрема деякі займенники і прислівники, що виступають у ролі сполучних та співвідносних (вказівних) слів; 4) порядок слів, особливо у випадках, коли підмет і пря­мий додаток чи підмет і присудок виражені однаковою фор­мою (пор., наприклад: Мій батько коваль і Коваль мій батько: Бур 'ян глушить жи.то та ін.); 5) ритмомелодика, або інтона­ція, що слугує для семантичного об'єднання компонентів ре­чення в одне ціле, для виділення у його складі слів і словоспо­лучень, для оформлення самих речень, фонетичними засобами якого є словесний і фразовий наголос, мелодика, тембр, інтен­сивність, темп мовлення та окремих його відрізків, що розділя­ються паузами.

Усі засоби вираження синтаксичних відношень виступають у взаємодії, доповнюючи один одного. Одні з них, зокрема флексія, прийменники, порядок слів, виражають синтаксичні відношення у словосполученні, а флексії, службові слова, зокрема сполучни­ки, частки, прийменники, типізовані лексичні елементи, особливо сполучні і співвідносні (вкачівні) слова, порядок слів, ритмомело­дика (інтонація) у реченні.