§ 106. Невласне пряма мова

Невласне пряма, або вільна непряма, мова є особливим сти­лістичним прийомом, за допомогою якого автор глибоко роз­криває внутрішні почуття героїв, їхні думки, переживання, праг­нення. Вона становить поєднання непрямої мови з елементами прямої, зберігаючи певною мірою при цьому порядок слів, інто­націю, дослівні вислови, емоційність мови персонажів. Це так зване внутрішнє мовлення, яке передається письменником шля­хом ніби перевтілення у свого героя: Челядь гуляє па майдані; старі гомонять під ворітьми, а в Маланки звичайні гості — дум­ки. Ох, Боже, Боже, трошки того віку, а як важко його про­жити. Андрій знов не найнявся. Отак щороку легкого хліба шу­кає (М. К.); Кайдашиха обтерла білою хусткою сап 'янці і гордо­вито дивилась навкруги: дивіться, мов, люди добрі, яка панія їде до вас у гості (І. Н.-Л.).

У наведених прикладах мовлення персонажів включається в авторську розповідь різними способами (інтонація, вставні слова тощо), що надає всьому вислову експресивності й емоцій­ності.

§107. Діалог

Одним із засобів передачі чужого мовлення є діалогічне мов­лення.

Діалог — це дослівно відтворена розмова двох або кількох осіб. Іноді чуже мовлення, передане у формі діалогу, може су­проводжуватись словами автора, проте це буває далеко не зав-

245

жди. Та й пунктуаційно діалог оформляється своєрідно — пе­ред кожною реплікою ставиться тире, а слова кожної особи пи­шуться з нового рядка:

• Миколо, це ти?

• Я... —та скривився, скривився.

• Як це ти, що це?

• Та... та... їсти нічого, топить нічим, удягтися...

• Бідненький!..

• А батько... простудилися: ще розтавало, а в їх чоботи драні, ноги крутить.

• Так ти це...

• Були до хазяїна... найняли... так я не... здужаю... аж захво­ рів був... Так мене в поводатарі це...

(А. Тесленко)

§ 108. Цитата

У наукових та публіцистичних працях з метою підтвердження висловленої думки чи її пояснення використовують цитування.

Цитата — це особливий різновид чужого мовлення, що ста­новить дослівно переданий уривок з якогось твору. Цитати мо­жуть наводитися як у супроводі слів автора, так і без них: «Най­більше й найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає й своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування» (П. М.); «Навіть не торкаючись потреб спілку­вання людей одного з одним, можна стверджувати, що мова є обоє 'язковою передумовою мислення і в умовах повної ізоляції людини. Але звичайно мова розвивається тільки в суспільстві» (В. Гумбольдт); «Усякий хоч трохи досвідчений перекладач, — як писав свого часу М. Рильський, — знає, що переклади з близь­ких мов — найтяжча річ».

Синтаксична будова цитат буває різною. Одні з них станов­лять просте чи складне речення, інші мають у своєму складі кілька речень, а деякі — лише частину речення (словосполучення чи й одне слово). В останньому випадку цитата вводиться в авторський текст безпосередньо і функціонує в ньому як складова частина того речення, до якого вона входить, хоча й відділяється від інших його частин лапками: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, га­рячого та поетичного слова, як із уст сії слабосилої, хворої дівчи­ни» (І. Ф.).

Кожна цитата, зокрема в наукових працях, звичайно пас­портизується: в дужках безпосередньо після неї або у виносці

246

вказується її джерело (автор, назва праці, місце та рік видання, видавництво, номер тому та сторінка, на якій міститься наве­дена цитата).

Вправи

Вправа 199. Серед безсполучникових багатокомпонентних складних речень знайдіть речення з однорідною та неоднорідною безсполучнико­вістю. Який з аналізованих типів речень у мові найпоширеніший?

1. Сонні шепочуть платани, Хвилі колишуть піски, Ходять по горах тумани, Слухають гірні казки (О. О.). 2. Даремно ти гадаєш, тебе я одурив: Всю ніч я за тобою нечутно проходив (О. О.). 3. Долинув шум пропахлого серпневим степом вітру, зашелестіло за день прив'яле листя, озвалась тихим тоном суха билина, здалеку, із-за Дніпра, розкотисто доплив вечірній цер­ковний дзвін... (В. НІ.). 4. Заходило сонце, у вузеньких хутір­ських вуличках стояла червона курява, в садках варилася на триніжках вечеря, гупали об землю спілі яблука (Гр. Т.). 5. На­дворі осінь, листя пожовтіло, каштани падають під наші вікна (О. М.) 6. А Мартин ото на днях і каже: трапиться порядний господар — дві десятини відкрою (У. С).

Вправа 200. Накресліть схеми безсполучникових багатокомпонент­них складних речень водночас із однорідною й неоднорідною безсполуч­никовістю. Який тип відношень між предикативними частинами перева­жає?

Зразок: Вода поза поромом так і шелестить: прудка весною течія, води багато (Гр. Т.).

1. Живу роботою, живу любов'ю І опановую святу науку: Не буть байдужим до чужого болю, Чиюсь на відстані почути муку {А. К.). 2. Дні молоді, мов чисті хвилі, Омили втомлене чоло, Надії сквітли — бути й силі! (К. Ч.). 3. Іду: і на душі — проталинка, І про життя — ясні думки (К. Ч.). 4. О, чуєш ти — конвалії дзвенять, Кришталь скотився по листку шовковім... (Я. П.). 5. Від води холодком тягне, туманець понад кущами лепехи моститься — тепла ніч буде (Гр. Т.).

Вправа 201. Розгляньте зразки схем деяких можливих різновидів ба­гатокомпонентних безсполучниково-сполучникових конструкцій. Кори­стуючись ними та принципом їх укладання, побудуйте схеми до поданих синтаксичних конструкцій.

Зразки:

Конструкції з однорідною безсполучниковістю і сполучниковим су­рядним зв'язком:

В них ліс шумить і пахне квітка, хвилюють радощі народні (П. Т.).

247

Конструкції з неоднорідною безсполучниковістю і сурядним зв'язком: Не до пісень мені: тремтять на віях сльози, і туга душу обняла (О. О.).

Конструкції з безсполучниковим і сполучниковим (підрядним) зв'яз­ком:

Недарма кажуть: яка хата — такий тин, який батько — такий син (Гр. Т.).

Конструкції з безсполучниковим поєднанням частин, із сурядністю та підрядністю:

Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє. Радіють люди, що одпочинуть, А я дивлюся... і серцем лину В темний куточок на Україну... (Т. Ш.).

[].[].[ ).[].|ГПіиоІ)|, а []...

1.1. Свободу ніхто не дає: її або беруть, або за неї вмирають (Б. X.). 2. Ніч упаде в моря, зійде рясна зоря, а посеред степів знов зацвіте калина (В. Шовк.). 3. Світає день — зозуленька сивіє і сліпне в сонці молода сова... (Я. Я.). 4. Гойдання лип гуде золотокаре, Соснова жалощ, урочистість глиць, І присмер­кові розсипи суниць, І в погарі спочили крутояри (В. Ст.). 5. Пройшла гроза -— і знову літня проза: парує степ, і оживає ліс {В. Ст). 6. Хороший дощ, тепер усе полізе вгору, як з макіт­ри тісто (К. Ч.). 7. Не хочеться змітати пелюстинки, що впали на підлогу: І в них живе якась щемка краса... (Я. Я.). 8. І от знову прийшла весна, і знову зацвів терен у Вуточчиному сад­ку, принаджуючи своїми пахощами ос та бджіл на молоду квітку; прилетіли в село ластівки та лелеки на давні гнізда і заходились оновлювати їх; люди шпарували окола, палили за ворітьми торішнє листя — тільки Вуточчина хата, що присіла й почорнішала за зиму ще дужче, стояла посеред того весняно­го руху й оновлення одинока і теж ніби сліпа (Гр. Т.). 9. Сло­ва — мов камінці ті різнокольорові, що їх колись любила ти збирать на берегах Гурзуфа, Ялти й Сочі: те гостре, те безбарв­не, як вода, те лащиться, мов гожий панський цуцик, те жа­литься, як ніби кропива, те запашне, неначе кримський персик, а те смердить, як розбовток в яєчні (М. Д.-Х.).

II. 1. Ростуть дерева, колосіють зорі, і б'ють джерела світо-зарних дум (М. Д.-Х.). 2. Село затихло: ніч коротка влітку, і зморений косар спочити рад (М. Д.-Х.). 3. Промінь боязно про­гляне, і надія-квітка в'яне, розпач душу обійма (Ю. Мих.). 4.1 я... я теж — як по весні діброва: Лиш подув — і відтеплилась

248

душа, Лиш подив — і відтеплилося слово (Н. Н.). 5. Колись неодмінно мою Україну — мою найсвятішу! — ти стрінеш в путі; Побачиш, як мати стоїть коло хати І слухає тишу в німій самоті (/. Г.).

НІ. 1. Скорботний самотник [місяць] загортається в воло­хату кирею-хмарину; заплющує очі, і шибки на вікнах пере­стають бризкати перламутром. 2. На вулиці помалу прокида­лося життя: заревла череда, замекали вівці, заляскали батога­ми пастухи, заторохкотіли потроху вози, заскрипів журавель біля криниці, задимились димарі, почулися пісні (В. Винни-ченко).

Вправа 202. Визначте тип складних синтаксичних конструкцій. По­дайте їх схеми і встановіть смислові відношення між предикативними час­тинами кожної з них.

1. Дніпро спокійно шумить і реве, і хвиля берег миє, і мла стоїть стіною від землі до неба (О. Довж.). 2. А світ стояв як і раніше, й земля оберталася навколо своєї осі, й двоє молодих конструкторів курили та сперечалися на космічні теми (Ю. М.). 3. ... То сад похилився гілками, то розродилися вівці, то копи нажатого хліба звозити треба з ріллі, виповняючи збіжжям комори (М. 3.). 4. Чи блищить ріка глибоко, Чи шумить під вітром сад, Чи рум'янить вітер щоки У колгоспівських дівчат (В. Сос). 5. Коні бігали, і половці не впізнавали один одного, а з неба палило сонце (Ю. Я.). 6. Люди були вкрай потомлені, але марш продовжувався, і про відпочинок ніхто не заїкався (Гр. Т.). 7. Зі степу навпроти сонця йшла, і щоки горіли їй від далекої ходьби, а ямочки на щоках і сльозини в вічі були в розблисках світла (О. Г).

Вправа 203. Прокоментуйте особливості структури поданих бага­токомпонентних складнопідрядних речень. Визначте типи підрядних ; частин.

1. Яке мені добрати слово, Велике й тихе, щоб воно Ввібра­ ло душу так чудово, Як сіль землі вбира зерно (М. Я.). 2. Мене терпляче учиш, як невідступно треба працювати, щоб праця дарувала урожай (Я. Я.). 3. Я той, що греблі рвав, А не сидів у скелі, коли дуби валились вікові (Я. В.). 4. Кругом всієї хати обходить місяць, немов хоче освітити причілки і перевірити, чи не сховався хто часом в кущах бузку під вікном (С. С). 5. День живою казкою здивований, Бо уздрів у сонячних доло­ нях, Як сміється сонечком цілований, залоскотаний бджолою сонях (/. Я.). 6. Почорнілих снігів не топчи, Бо з-під них, наче думи бентежні, Б'ються пролісків сині ключі (В. Буд.). 7. Коли ми так летимо, що озирнутися ніколи, чи не втрачаємо ми част­ ку своєї душі? (Я. Я.). ;

249

Вправа 204. Який різновид супідрядності представлено у поданих кон­струкціях? Накресліть їх схеми. Поясніть пунктограми.

1. Ми дивились довго, як хмаринка тане, як синіє синь, Як колише вітер струни павутинь (М. Р.). 2. Вихователю, йди й розповідай дітям про те, що вразило тебе, що пробудило в твоє­му серці гаряче пережите від гордості чи гніву, радості чи не­нависті (В. С). 3. Молодий поет (та й чи тільки поет), якщо він не ледачий, якщо він свідомий своєї високої місії в літературі, не може пройти повз величезний творчий досвід Павла Тичи­ни (О. Г.). 4. Єсть квіти такі, що ніколи не квітнуть, Що завжди сумують з слізьми на очах, Гойдаються журно і плачуть по сон­цю, І дивляться в небо з докором німим (О. О.). 5.1 я не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з висоти... (В. Сим.). 6.1 хто сказав, що журно восени І на розлуку схожі дні осінні?.. (С. О.). 1. А вже коли сонечко вимахне з-за дерев і настил на поромі закурить сріблястим відпаром, просихаючи, вирушають на той бік (Гр. Т.). 8. Тож поки небо дивиться згори, Допоки ще душа долає зміїв І височить святопрестольний Київ, Ти [мово] на­шими вустами говори (77. 77.).

Вправа 205. Прокоментуйте особливості конструкцій із супідрядністю, використовуючи їх схеми.

1. У наші тихі сни війна вривалася Солоними риданнями вдовиними, Осколками, які в батьках зосталися, І мінами, що рвались між долинами (Н. П.). 2.1 доки живі ми — нам вірити варто, Що заповідь предків — святая святих (Н. 77.). 3. Він сміливо зустрів своїми широкими грудьми божевільний шквал, що налетів здалеку, з золотих рівнин, зустрів його так само несхитно й відважно, як зустрічав уже тисячі шалених вихорів за своє довге життя (М. С). 4. Скільки б не судилося стражда­ти, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди (В. Сим). 5. А за вікном щас­ливі люди Про те, що є, і те, що буде, Поміж собою гомонять {В. Сим.). 6. Коли вже дружиш з людиною, то повинен якось живити це почуття, цінувати його належно, бо тільки це надає дружбі краси, сили й довговічності (Ю. 3). 7. А коли заспіва­ють дівчата, я чую, як їм підспівують і тополя, й колосся, і небо, і води Дніпрові, і зорі... (О. 3.).

Вправа 206. Проілюструйте зв'язки між предикативними частинами складних синтаксичних конструкцій за допомогою схем.

І. 1. Нам, старшим, здається, що молодь має той досвід, що й ми, бачила те, що й ми (О. Г). 2. Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інстру­мент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слуха-

250

ти клепання коси (О. Довж.). 3. Наступила та передвечірня пора, коли повітря стає джерельно-прозорим і навіть якісь не помітні досі тоненькі дубчики, що там і сям стриміли у за­плавах, набрали соковитих контурів і непорушно відбилися на воді, створюючи враження бездонної глибочини (Гр. 77). 4. Рівні поля села нагадували б степ, якби не те, що місцями вони западають, творячи невеликі котли, і якби не той вели­кий ліс, що тягнеться по західній його стороні і творить зеле­ний мур поперек широкої площини, щоб обмежити її розмах (О. Коб.).

II. 1. Того, душе, на світляних розгонах Свої прозорі вікна розтворяй І випускай слова на землю чорну, Де клекотять, мов казани, моря, — Щоб голосно садами зворушили На дальніх берегах твої слова І сонце галасом живим зустріли Удосвіта на тисячі човнах, — Щоб роси бризнули, та тільки не камінні, На ниву радощів, і праці, і терпіння (Т. О.). 2. Це все, що залишило­ся мені На спогад про мої юнацькі дні, Про край, де я зростав і зрів душею, Про рідний степ, і ріки, і горби, Про стан похи­лий сивої верби, Що засмутилася над течією минулого мого... (Л. 77.). 3. Ми нап'яли на березі намет — округлий, гостро­верхий, жовто-білий, такий, як хижі половці в степах за давни­ни глухої напинали, як напинали і чубаті наші завзяті предки, що про них писав Тарас Григорович, додаючи, що синє море вельми їх любило, сприяючи в походах їх на Крим, на Царе-град — походах, що не знає подібних їм історія людська... (М. Р.). 4. Мені здається, що колись Я жив на цій землі, Мов той листочок, що пробивсь До сонця на гіллі, Неначе синя ця ріка, Що з-поміж яворів Джерельцем чистим витіка І плине між полів (Г. Л.). 5. Хвилювання від теплого першого хліба, Від весни, що прогріла в дитинство вікно, Від життя, що спри­ймалось і зелено й сліпо, Бо суцвіттями таїнств з'явилось воно (К. «/.).

Вправа 207. Розгляньте будову періодів. Установіть смислові відно­шення між їх частинами. Правильно проінтонуйте, виділяючи висхідну і спадну частини.

1. Де пролягли поля осінні, Де знов пливли гусей ключі, — Вишневі зорі України Світили хлопчику вночі (Т. М.). 2. Де степ широкий, наче море, Де дише пахощами гай, Де небо зо­ране, прозоре,—То мій святий, чудовий край (В. Зал.). 3. Отож сидіть спокійно, діти, І пильно слухайте: коли Рухливе срібло ковили В Асканії гуляє Новій, Коли в Чернігівській діброві Гостям застелено столи, Щоб мед з квіток вони пили, І повні кубки пурпурові Підносить у степах трава, — В ці дні хай про­звучать слова Про чисту молодість любові, Про дружбу з осяй-

251

ним лицем, Про зір невиданих світання (М. Р.). 4. Хто знає по­ходів трудних Каміння, і терен, і порох, Утому скривавлених ніг, Жароту доріг неозорих, Огонь запорошених ран, Дихан­ня, застрягле в гортані, І небо, як висохлий жбан, І землю, зо­тлілу до грані, Хто йшов, щоб не впасти, вперед, І повз невиди­мою тінню, Хто знає п'янюче, як мед, Міражу блакитне трем­тіння, — Той знає, що значить ріка, Лямована зіллям зеле­ним, Вода, що з землі виника І дише спокоєм студеним (М. Р.). 5. Якщо я забуду твої заповіти, Туманом чужої омани пови­тий, Якщо обрубаю я спогадів віти, Якщо розучуся в майбутнє зоріти, — Карай мене, мати, карай! (М. 77.). 6. Вже вечір був прозорий і холодний, Вже води спали в темних берегах, Вже не злітали чайки над водою, І сонце вже за обрієм було, — Лягало за кормою шумовиння, Кипіло і зникало, й на воді З'являлось наново... (Л. 77.).

Вправа 208. Складіть схеми речень з прямою мовою, зазначаючи її місце щодо слів автора та розділові знаки. Використайте для цього умовні позначення: П, п — пряма мова; А, а — слова автора.

1. Годинами ладен вистоювати в музеї, на самоті слухати того загадкового співрозмовника [Мамая], що, владно розсів­шись серед степу, мовби лукаво підморгує тобі, насміхається, або скаржиться, або запитує з своєю чаклунською таємничіс­тю: «Ось ти дивишся на мене, Сергію, а не знаєш, хто я і звід­ки...» (О. Т"¹.). 2. «Втекла, втекла Яринка!» — полегшено зітхну-лось хлопцеві. 3. «А наша вулиця ширша», — забринів з дитин­ства її голос. 4. «Лючія! — немов далекий-далекий дзвін, що стихає у тиші, обізвалось Ярині незнайоме ім'я. — І де тільки взялося воно між снігами?..». 5. Він пішов до комори, розшу­кав немудрі косарські обладунки, загнав у колоду бабку й по­чав виклепувати косу. Вона вихоплювала з надвечір'я при­західні крихти сонця і славно бриніла-гула, ще й вимовляла йому: «От я і дома, от я і дома», — та не могла одігнати смуток, що прийшов од материного слова (З те. М. Стельмаха).

Вправа 209. Перепишіть, ставлячи при прямій мові потрібні розді­лові знаки.

Вітряки продрімали передднівок і не помітили, як від них почало відходити літо. Прокинувшись, вони перелякано, мов діти, замахали руками Куди ж ви, ма-а-мо?! Не покидайте нас. Побули з житечком, побудьте і з соняшниками.

За сумом дальніх стернищ, в іконостасах соняшників, на мить зупинилося літо, поправило злинялу хустку, серп загой­дався на його плечі, і посміхнулось чи всьому світу, чи тільки вітрякам Працюйте, діти, не лінуйтесь... І пішло стежиною в гості до осені (За М. Стельмахом).

252

Вправа 210. Визначте і схарактеризуйте річні способи передачі чужо­го мовлення.

I. Я й кажу: «Як не посміхатись, коли день стоїть, наче мо­ лода, коли бджола саме виходить із вулика?..» (А/. С).

II. Мій тато колись казав: не всі в морі топляться, більше в калюжах (М. С).

3. Старий зітхнув, що десь і його учиться в Києві... (М. С).

4. Андрій поспішавсь додому. Перед ним лежав шлях, кур­ ний уже, хоч була рання весна. Над шляхом біліла його хатин­ ка, мов йшла кудись із села і зупинилась спочити. По дорозі тяглись люди з ціпками, з клунками. Ось Гафійка винесла од­ ному води. Стали й розмовляють. Знов надходить купка... Ще рядок...

А той стоїть. З ким це вона забалакалась? Либонь, Прокіп Кандзюба? Таки він. Он вийшла на поріг Маланка та й схова­лась назад... Хай дівка постоїть із хазяйським сином... Гляди, щоб не засватав. Ха!.. Аякже!.. (М. Коцюбинський).

V. — Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — ска­ зав веселий Лаврін.

• Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в Спасівку, — сказав Карпо.

• То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гар­ на, й трохи бриклива, і в неї й серце з перцем, — сказав Лаврін (7. Нечуй-Левицький).

Вправа 211. Використовуючи цитати, напишіть твір-мініатюру «Мова моя солов'їна...».

НАДФРАЗНА ЄДНІСТЬ, АБО СКЛАДНЕ СИНТАКСИЧНЕ ЦІЛЕ