§ 34. Безособові речення

Безособові речення — це такі односкладні речення, голов­ний член яких, не вказуючи на діючу особу, виражає дію або стан як незалежні від суб'єкта дії.

Порівняно з іншими односкладними реченнями, головний член яких співвідносний з присудком (означено-особові, не­означено-особові, узагальнено-особові), безособові речення значно різноманітніші як за граматичною структурою, так і за семантичними властивостями. Вони, за висловом В. В. Вино­градова, творять «складну й строкату гаму перехідних типів від повної безособовості до безособовості удаваної або потен­ційної» (Русский язьїк. — М., 1972. — С. 329). Та й за частотою вживання безособові речення посідають перше місце серед усіх односкладних.

Однією з найхарактерніших особливостей граматичної се­мантики безособових речень є вивчення стихійності, невиму­шеності зображуваної ними дії чи стану, що виявляються в най­різноманітніших випадках, коли виражається дія (Починало вже дніти. — М. К.), фізичний і психічний стан людини й тварини (Йому хотілося малювати. — І. Ф.), стан навколишнього се­редовища (/ смеркає, і світає. — Т. Ш.) тощо. Не менш важли­вою є інша семантична особливість безособових речень, яка полягає в тому, що ознака, яка в них виражається, найчастіше є результатом дії неозначеної сукупності стихійних сил чи об'єк­тивних обставин: саме у безособовому реченні наголошується, що ця ознака не має безпосереднього зв'язку з якимось кон­кретним суб'єктом.

Безособові речення, маючи загальне типове значення — стан чогось або когось, дуже різноманітні за семантикою і розпада­ються на низку різновидів:

1. безособові речення, що виражають стан природи або ото­ чення: Надворі стемніло (П. М.); Холодно надворі було (А. Т.); А навкруги було так гарно, так радісно (М. К.); Світало, як про­ їздили Вітрову Балку (А. Г.); Надворі вже зовсім розвиднілось (М. С); А тим часом весніє, весніє (О. Г.); Вечоріло. Над річкою покотився туман, похолоднішало. Незабаром і смеркне (О. Д.); Смеркалося. Огнем кругом запалало (Т. Ш.);

2. безособові речення, в яких виражена дія невизначеного діяча, стихійної сили тощо: Аж морозом сипнуло його поза спи­ ною (П. М.); Дідова оселя снігом прикрита, віконця замуровано

96

морозом, двері замело, забило (П. М.); Повіяло польовими пахоща­ми (М. К.); Зашуміло, заклекотіло на сходах і внизу (А. Г.); Крізь щілини у стінах віяло прохолодою (Н. Р.); Сім погод надворі: сіє, віє, мутить, крутить, реве, зверху несе, знизу мете (Н. тв.);

3. безособові речення, що виражають фізичний і психічний стан людини: Не спалося. А ніч як море (Т. Ш.); По ночах йому не спалось (М. К.); Не їсться, не п 'ється і серце не б'ється (Т. Ш.); Йому хотілось гукнути на всі легені словами пісні (М. К.); Йому скрізь хочеться співать (О. Г.); Як гадалось, як снилось, як жда­ лось в поході (М. С); Мене то в огонь вкине, то морозом обсипле (П. М.);

4. безособові речення, що позначають стан, зумовлений відсутністю чогось або когось: / нема тому почину, і краю не­ має (Т. Ш.); Скрізь п 'ялись сосни, буків уже не було (М. К.); Мені вже бракує товариства людей (М. К.); З усіх країн найкраща країна — Юність. Але хто відплив від її сонячних берегів, тому назад нема вороття. Нема кораблів, нема таких бригантин, щоб туди повернули (О. Г.); Матері вдома не було (М. С); Сльозам немає влади, Нема закону, перешкод нема (М. Вінгр.); На труд тяжкий не вистачило рук (М. Стар.); У школі не вистачало дров,

. вугілля, не доставало столів і парт (Ю. 3.): Без мови рідної, юна­че, й народу нашого нема (В. Сос);

5. безособові речення, що означають дію неусвідомленої си­ ли: Не везе, брат, мені, ні в чому на світі не везеї (П. М.); Одначе куди їх понесло¹} (О. Г.); Яким вітром принесло (О. Довж.); І ку­ лями косило нас (Б. О.);

6. безособові речення, що вживаються для передачі різних модальних значень (можливості, неможливості, різних нюансів необхідності, неминучості, бажаності тощо); Ні, мамо, неможна нелюба любить (Є. Г.); Треба всюди, люди добрі, приятеля мати (С. Р.); Йому не слід було дивитись (М. К.); Не годиться жури­ тися в пригоді такій (Л. У.); Нам треба голосу Тараса (П. Т.).

Чіткого розмежування між наведеними семантичними гру­пами безособових речень немає. Очевидно, таких груп можна було б виокремити більше чи об'єднати деякі з них в одну. Остання група має таку структурну особливість: при предика­тивному прислівнику можна, треба тощо обов'язково стоїть інфінітив, який називає дію. Модальну оцінку цієї дії дає пре­дикативний прислівник.

Головний член безособового речення може бути виражений: 1) безособовим дієсловом: Світало. По хатах де-не-де світи­лось (А. Г.); І світає й не світає (П. Т.); Тепер тобі одразу полег­шає (О. Г.); Мело, крутило, скаженіло, огортаючи присмерком весь край (О. Г.); Надворі смеркало й сутеніло (І. Н.-Л.); На­дворі посвітлішало (М. С.);

97

■г- 2) безособовим дієсловом на -ся (-сь): Йому хотілося малю­вати (І. Ф.); Вже трохи розвиднілось (М. К.); І не спиться, й не лежиться, і сон мене не бере (Н. тв.); Добридень, дівонько, чи добре ждеться? (Л. У.); Мріялось, гадалось в тихий яснодень

(П. У.);

3. особовим дієсловом, ужитим у значенні безособового: Дов­ кола мене гриміло, ревло, клекотіло, мов у котлі (І. Ф.); / трем­ тіло під місяцем золотою дорогою (М. К.); А згори сипле та сип­ ле, витрушує душу в дзвіночків, струже срібні дошки і свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на добре сито (М. К.); Надворі осінню пахне (П. М.); Пахло рибою і прив'ялими квітами, гуло ґедзями і дзвеніло мухами (Ю. 3.);

4. безособовими дієслівними формами на -но, -то: Ой, у полі . жито копитами збито. Під білою березою козаченька вбито. Ой убито, вбито, затягнено в жито, Червоною китайкою личенько накрито (Н. тв.); На галявині вже збудовано хату, засаджено городець (Л. У.); Роботу покинуто (М. К.); На сизих луках ско­ шено отаву... (М. Р.); Зал залито яскравим сліпучим світлом (Ю. Я.); Розгублено по кримських дорогах, скинуто в море грізну артилерію (О. Г.);

5. предикативними прислівниками на -о, -є, які можуть ужи­ ватися в поєднанні з допоміжними дієсловами було, стало, ро­ биться: Тяжко, важко сиротині, а ніхто не бачить (Т. Ш.); В повітрі тихо, холодно, морозно (П. М.); Маковейчику просто­ ро і легко на серці (О. Г.); У лісі стало ще тихіше... (М. С); Тісно стало в хаті од їхніх дужих плечей (Ю. Я.); Рибі добре і в синім Славуті (М. С);

6. предикативними прислівниками, співвідносними з імен­ никами жаль, шкода, гріх, сором, кінець, час тощо, які часто виступають у поєднанні з інфінітивом чи допоміжними дієсло­ вами: Та жаль маленьких діток стало (Т. Ш.); Шкода журити­ ся, молодичко (М. В.); А, мабуть, час, хлопці, й овець напувати (П. М.); Мені жаль його стало (А. Т.); Чогось стало шкода са­ моїсебе (О. Д.);

7. предикативно-безособовими словами треба, слід, можна, необхідно, доцільно, неможливо, несила тощо, що означають стан, в поєднанні з інфінітивом: Треба хазяїну на хутір виїзди­ ти (М. В.); Він вовк, він пан, йому не слід (Л. Г.); Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не баби­ не, а справлене літо (І. Н.-Л.); Неможливо знищити того, кому симпатизує народ (О. Г.); Тої землі забути несила (С. К.);

8) заперечним словом нема {немає), а іноді й часткою ні (ані) в ролі сполучника, а також безособовими формами дієслова бути із заперечною часткою не часто в поєднанні з додатком у родовому відмінку: Де нема святої волі, Не буде там добра ніколи

98

(Т. Ш.); Немає там ні горя, ні зітхання (Л. У.); А в синка, бачу, нема любові до лісу, око в нього сліпе до дерева (М. С); Однак краю плавням не було (М. К.);

9) сполученням дієслова з модальним значенням та інфініти­ва: Доводилось вам коли-небудь польову кашу їсти? (П. М.); Ча­сом їй доводилось продиратися через таку гущину, що вона ледве пролазила (М. К.); Доводилось і через болота брести, і в лісах ховатися (А. Ш.); Зверху твань встигло прихопити морозом (О. Г.).

Проте слід зазначити, що більшість безособових речень з інфінітивом у складі присудка містять чи допускають присут­ність додатка в давальному відмінку, хоч уживання його не­обов'язкове, бо нерідко ці речення характеризують обстановку безвідносно до якоїсь певної особи.

Безособові речення поширені у розмовному мовленні і в мові художньої літератури. Вони вживаються тоді, коли мовцеві важлива саме дія або її наслідок, а не діюча особа чи предмет. Тому їх зазвичай використовують в описах неусвідомлених, немотивованих станів або у випадках, коли хочуть наголосити на самій дії чи стані безвідносно до суб'єкта. У безособових реченнях дія або стан характеризується довільністю, неусвідом-леністю причин, що створює їх особливу семантико-стилістичну виразність.