§ 33. Узагальнено-особові речення

До узагальнено-особових належать такі односкладні речен­ня, в яких позначувана головним членом дія стосується будь-якої особи і мислиться узагальнено.

Головна функція узагальнено-особових речень — образне висловлення загальних суджень, сентенцій, часто втілених у прислів'я та приказки. Зазвичай дія узагальнено-особових ре­чень може бути віднесена до будь-якої особи, тому вони набули поширення у прислів'ях, наприклад: Що посієш, те й пожнеш. Міра узагальнення діяча у реченнях цього типу може бути різною. Так, дія може стосуватися не тільки будь-якої особи, а й групи осіб, яка мислиться узагальнено, всякої особи, яка по-

93

трапляє у відповідну ситуацію. У формі узагальнено-особових речень втілюються не тільки прислів'я та приказки, а й викла­даються поради, накази, побажання, вимоги тощо, адресовані не конкретній особі, а узагальненій групі людей.

Важливою особливістю узагальнено-особових речень є те, що вони вживаються для вираження таких спостережень, які, на думку мовця, є обов'язковими, незаперечними, оскільки при­родно випливають з об'єктивних особливостей явищ чи ситу­ацій. У зв'язку з цим у них легко виникає модальне значення необхідності об'єктивної обумовленості висловлюваних спосте­режень, що, зрештою, зумовлює обов'язковість реакції будь-якої людини на ситуацію, про яку йдеться.

Найспецифічніший компонент граматичної семантики уза­гальнено-особових речень — значення особистої причетності будь-якої особи (насамперед, мовця чи його співбесідників) до спостережень, що становлять зміст речень, у яких узагальнюєть­ся особистий досвід мовця або засвоєний ним колективний досвід. Саме значення особистої причетності зумовлене вжи­ванням в узагальнено-особових реченнях дієслівної форми 2-ї особи, яка зберігає в них зв'язок зі своїм основним значенням і містить певний натяк на те, що мовець запрошує співрозмов­ника до спільних спостережень, співпереживань. З цією семан­тичною особливістю пов'язана також емоційна забарвленість узагальнено-особових речень, бо вони, окрім усього іншого, мають відтінок довірливо-інтимного, задушевно-ліричного спілкування зі співрозмовником: Так, у реченнях А на вершок Ай-Петрі зовсім єрунда... Просто собі^паличку в руки і ідеш... І після того тижнів зо два лежиш на ліжку. Переварюєш, так сказать, враження (О. В.) дії мовця, виражені дієсловами 2-ї особи, передаються як можливі для всіх і сприймаються як уза­гальнені. Проте за всіх нюансів граматичної семантики речень цього типу спільним у них є узагальненість діяча й висловлюва­ної ними дії, що має багато спільного з невизначеністю. Тому нерідко діюча особа спеціально не вказується. В таких випад­ках означеність і неозначеність діяча зливаються з узагаль­неністю.

За специфікою вживання серед узагальнено-особових речень можна виокремити два різновиди: 1) узагальнено-особові ре­чення, що широко використовуються в афористичному мов­ленні (у прислів'ях, приказках, загадках) або становлять ви-слови-афоризми, зокрема повчальні (сентенційні); 2) узагаль­нено-особові речення, що вживаються в розповідях і є синоні­мічними до особових речень, означаючи дію або стан самого мовця, а отже, стосуються 1-ї особи, однак дія при цьому уявля­ється як типова за подібних обставин і для всіх інших.

94

Окремо зупинімося на характеристиці синтаксичної струк­тури цих речень.

Головний член в узагальнено-особових реченнях зазвичай виражається:

1. дієсловом 2-ї особи однини теперішнього часу дійсного способу, що здебільшого характерне для речень другого різно­ виду: Дивишся і не надивишся, дишеш і не надишешся тим чис­ тим і пахучим повітрям (І. Н.-Л.); Коли лежиш у полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М. К.); Бувало, ранок, очерет, затока... і з братом тихо у човні сидиш (М. Р.); Одвезеш сіль, було, в Чаплинку або в Каховку. Продаси, нап 'єшся. Натовчеш комусь морду або тобі натовчуть (О. Г.);

2. дієсловом 2-ї особи однини майбутнього часу дійсного способу, що найчастіше буває у прислів'ях та приказках: Лож­ ку за вухо не занесеш; Від своєї тіні не втечеш; Удосвіта вста­ неш — більше діла зробиш; Правди не сховаєш (Н. тв.); Журбою біді не пособиш, плачем лиха не збудешся, і голову втрачати не треба (М. С);

3. дієсловом 2-ї особи однини та множини наказового спо­ собу, що також найчастіше трапляється в афористичних ви­ словах (прислів'ях, приказках тощо): Вік живи, вік учись; Доб­ ре діло роби сміло; Не питай старого, а бувалого; Сійте вчас­ но — матимете рясно (Н. тв.).

Зрідка головний член узагальнено-особових речень може бути виражений: 1) дієсловом 3-ї особи однини або множини теперішнього часу дійсного способу (також переважно у при­слів'ях та приказках): За деревами лісу не бачить; Журиться, як курка за яйцем; Два діла зараз не роблять; За битого двох неби­тих дають, та й то не беруть; Від добра добра не шукають (Н. тв.); 2) дієсловом у формі минулого часу: Попав, як сліпий на стежку; Попав, як пальцем у небо (Н. тв.).

У підручниках для середньої школи і в деяких наукових пра­цях до узагальнено-особових речень відносять також одно­складні речення, в яких головний член виражений дієсловом 1-ї особи множини майбутнього часу дійсного способу: Здобу­демо освіту, побачимо більше світу (Н. тв.).

За змістом до узагальнено-особових речень відносять також речення, що за формою є двоскладними з підметом, вираже­ним особовим займенником 2-ї особи, в яких підмет — особо­вий займенник — не дає уявлення про конкретну особу спів­розмовника, а все речення набуває узагальнювального змісту: Загойдані машиною, заворожені дивними обрисами височенних гірських кряжів, прозорим повітрям, сонячним промінням, тра­вицею, сидите ви, примружили очі, придивляєтесь та прислу-

95

хаєтесь (О. В.). Подібні речення переважно вживаються в роз­повідях про події, в яких якнайактивнішу участь брав сам опо­відач.