Складне речення як синтаксична одиниця

§ 64. Поняття про складне речення

Складне речення порівняно з простим—синтаксична одини­ця вищого порядку. Воно складається з двох чи більше предика­тивних частин (організуючих центрів), кожна з яких має два головні члени (підмет і присудок), як у двоскладному простому реченні, або лише один головний член — як в односкладному. Предикативні частини, що входять до складу складного речен­ня, поєднані між собою сполучниковим або безсполучниковим зв'язком і творять семантичну, структурну й інтонаційну єд-

157

ність. Таким чином, складне речення — це поліпредикатив-на синтаксична одиниця, що складається з двох або більше предикативних частин, об'єднаних в єдине ціле. Як і просте, складне речення характеризується інтонаційно-семантичною за­вершеністю, але виражає складніше поняття і має складнішу будову.

Отже, складне речення — це речення, що складається з двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну та інтонаційну єдність.

Найістотнішими ознаками складного речення є такі: 1) полі-предикативність; 2) особлива структурна схема; 3) семантична й інтонаційна цілісність, завершеність.

Поліпредикативність складного речення полягає в тому, що воно складається з двох чи кількох предикативних одиниць, які співвідносяться з простими реченнями, поєднаних в одне ціле. Складне речення, що складається з двох предикативних одиниць, називається двочленним, або двокомпонентним, на­приклад: Що для безсмертя народилось, від зброї смертних не помре (М. Р.). Складне ж речення, що має у своєму складі три і більше предикативні одиниці, називається багаточленним, або багатокомпонентним. Пор., наприклад, речення, що складаєть­ся з п'яти предикативних одиниць: Лука зазеленіла, і груша із зломленою верховиною біля хатки вбралася в листву, і зашумів гай по горах округи, і розлучивсь Дніпро й далеко-далеко зато­чивсь у луку розливним потоком, і налетіли птахи з далеких країв, заспівали й защебетали (М. С).

Друга істотна ознака складного речення — його особлива структурна схема—виявляється в тому, що порівняно з простим воно має своєрідну структурну організацію. На відміну від просто­го, складне речення будується не зі слів і словосполучень, а з предикативних одиниць, за будовою подібних до простого ре­чення, хоча загалом відмінних від нього, які розміщуються за певною схемою. Важливу роль у структурі складного речення відіграють як інтонація, так і сполучникові засоби (сполучни­ки і сполучні слова) та вказівно-співвідносні слова, що слугу­ють засобом поєднання предикативних частин складного ре­чення в єдине структурне ціле. Важливу роль у структурі склад­ного речення відіграють також деякі особливості будови його предикативних частин, зокрема співвідношення форм присудків (видо-часових і модальних); неповнота першої, головної, части­ни складнопідрядного речення, що передбачає або наявність іншої, підрядної, частини в цілому, або наявність у ній конкре­тизуючих слів; наявність спільних компонентів у різних преди­кативних частинах складного речення (спільних другорядних членів, вставних та службових слів тощо); паралелізм структу-

158

ри, що виявляється, зокрема, у взаєморозміщеності предика­тивних частин і в можливості (або неможливості) їх переста­новки. Зазначені елементи структури складного речення в різних комбінаціях творять структурні моделі складних речень деяких різновидів.

і - Третя ознака складного речення — семантична та інтонацій­на цілісність, завершеність — виявляється у тому, що, на відміну і-івід простого, його частини не є самостійними і не мають се-\ діантичної та інтонаційної завершеності, а зливаються в одне ■ціле за змістом й інтонаційно. Із семантичного погляду склад­не речення не є механічним поєднанням двох чи кількох преди­кативних частин, що його становлять. Воно передає найрізно­манітніші відношення, що виникають між його частинами (пе­релічувальні, протиставні, часові, умовні, порівняльні, причи­ново-наслідкові тощо); а також той основний зміст, що містить­ся в окремих предикативйих частинах, і той додатковий зміст, що виникає внаслідок взаємозв'язків цих частин. Отже, тільки складне речення в цілому має єдину семантику, окреме само­стійне значення, яке зовсім не становить суми значень його ком­понентів, окремих предикативних одиниць, що входять до його складу. Предикативні частини, що входять до складного речен­ня, набувають повного семантичного оформлення лише у складі всього речення; взяті ж окремо, вони зазвичай не мають семан­тичної завершеності. Щоправда, в таких різновидах складних речень, як складносурядні з єднальними і приєднувальними відношеннями й особливо безсполучникові із загальним зна­ченням одночасності, семантична самостійність окремих пре­дикативних частин досить відчутна, проте і тут вона далеко не повна, бо не супроводжується інтонаційною завершеністю. Тільки складне речення в цілому має і семантичну, й інтонацій­ну завершеність, інтонацію кінця, яка зосереджується на кінце­вих словах останньої предикативної частини.

Зі сказаного цілком закономірно випливає, що як самостійну структурну й комунікативну одиницю можна розглядати лише все складне речення в цілому. Структурна й семантична ці­лісність складного речення відрізняє його від самостійних прос­тих речень, пов'язаних між собою семантично і розміщених одне за одним. Частини ж складного речення, не маючи семантич­ної й інтонаційної завершеності, не можуть ототожнюватися з простими реченнями. Тому термін «речення» щодо частин складного речення, який з навчально-методичною метою ще широко використовується у посібниках для середньої і вищої школи, слід вважати умовним. У науковій літературі для по­значення структурно-семантичних частини складного речення останнім часом поширився термін «предикативна одиниця»,

159

«предикативна частина». Цим терміном користуватимемось і в подальшому викладі матеріалу із синтаксису складного ре­чення української мови.

Завершуючи загальну характеристику складного речення, треба зауважити, що, хоча відмінності між простим і складним реченнями доволі очевидні, все-таки існують окремі конструк­ції, визначення граматичної структури яких становить певні труднощі. Такими конструкціями, зокрема, є речення з однорід­ними присудками, вираженими дієсловом при одному підметі, які в європейській граматичній традиції розглядаються як різно­вид складного речення (так звані стягнені речення). Оскільки носієм однієї з найголовніших ознак речення — предикатив­ності — є присудок, то в реченнях з однорідними присудками, вираженими дієслівними формами, можна, здавалося б, виді­лити кілька предикативних центрів. Однак це не зовсім так. Пре­дикативний центр, яким у двоскладних реченнях (а саме про такі речення йдеться) є дієслово-присудок у координаційному зв'язку із підметом, у таких реченнях все-таки один, а не кілька. Тому такі речення слід розглядати як прості, ускладнені одно­рідними членами.