§ 104. Пряма мова

Пряма мова—це точне відтворення чужого вислову зі збере­женням його лексичних, синтаксичних та інтонаційних особливо­стей. Як правило, вона супроводжується словами автора, з яких стає відомо, хто, за яких обставин і в який спосіб висловив пря­му мову.

Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, в середи­ні її або після неї: Промовила конвалія: «.Прощай, гаю милий!» (Л. У.); «Вам здається, — обізвалася сусідка, — що тепер море, як синій птах». (М. К.); «А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки і десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички і кружечки, написав перше слово», — думав про себе учи­тель (І. П.).

Слова автора при прямій мові є синтаксичним центром, що організовує конструкцію з чужим мовленням, засобом його уве­дення в розповідь. Пряма мова разом зі словами автора—особ­ливий тип синтаксичної будови, близький до складного без­сполучникового речення з різнотипними частинами, проте і

243

вони не становлять одного речення. Зв'язки прямої мови зі сло­вами автора на письмі регламентуються спеціальними пунк­туаційними правилами, а в усному мовленні — інтонацією.

Іншим засобом передачі чужого мовлення є непряма мова, в якій не зберігаються особливості мовлення мовця, а лише передається загальний зміст сказаного, причому ця передача змісту чужого мовлення здійснюється від особи автора.

§ 105. Непряма мова

Непряма мова — це чуже мовлення, введене автором роз­повіді в текст у формі з'ясувальної підрядної частини складно­підрядного речення. Вона не є самостійною синтаксичною оди­ницею, а разом зі словами автора становить складнопідрядне з'ясувальне речення, в якому головна частина — це слова авто­ра, а підрядна — непряма мова. Отже, за цього способу пере­дачі чужого мовлення, як і при прямій мові, синтаксичним цент­ром є слова автора, які виступають у ролі головної частини складнопідрядного речення: Мати через пліт запитала сина, куди він збирався (М. С); Варвара спитала у начальника станції, чи можна послати радіограму в Москву (Л. П.).

Нерідко в усному і писемному мовленні пряму мову доводить­ся замінювати непрямою. У такому випадку утворюється склад­нопідрядне речення, до головної частини якого (нею, як уже за­значалося, є слова автора) за допомогою сполучників що, щоб, чи та сполучних слів займенниково-прислівникового походження приєднується підрядна частина, якою стає пряма мова. Пор.:

Пряма мова Непряма мова

Христя питає чоловіка: «Чи не Христя питає чоловіка, чи не

час уже обідати?» (П. М.). час уже обідати.

«Почали сіно возити Ь> — заці- Аркадій Петрович зацікавився,

навивсь Аркадій Петрович чи почали сіно возити. (М. К.)

«Справжня народна пісня, — М. Горький писав, що справж- писав М. Горький, — уміє го- ня народна пісня уміє говорити ворити від душі найпростіши- від душі найпростішими, а то­ ми, а тому красивими слова- му красивими словами, ми» (А. М.).

«Скиньте мого чемодана», — Скульптор сказав, не оберта-

сказав скульптор, не оберта- ючись до тачанки, щоб скину-

ючись до тачанки (О. Г.). ли його чемодана.

«Черниш, яке в нас сьогодні чис- Шкутильгаючи поруч, Сагайда

лої» — спитав похмуро Сагай- похмуро спитав Черниша, яке

до, шкутильгаючи поруч (О. Г.). сьогодні число.

244

Залежно від мети розповіді в оформленні непрямої мови бе руть участь різні з'ясувальні сполучники і сполучні слова: якщо чуже мовлення становить розповідне речення, то у формі не­прямої мови воно оформлюється за допомогою сполучника що; якщо воно є спонукальним реченням, то непряма мова вводиться за допомогою сполучника щоб; якщо питальним, то для передачі його у формі непрямої мови потрібен сполучник чи (за відсутності питального слова) або відносні займенники та прислівники. Якщо пряма мова містить особові займенники й особові форми дієслів, то в непрямій вони вживаються з по­гляду автора розповіді, а не того, чиє мовлення передається.

У мові художньої літератури зрідка використовуються також конструкції з невласне прямою (або вільною непрямою) мовою, які передають чуже мовлення у поєднанні з авторським без по­мітної їх диференціації.