§ 52. Однорідні і неоднорідні означення

Узгоджені означення, виражені прикметниками і дієприк­метниками, характеризуючи спільний для них член речення, мо­жуть бути однорідними і неоднорідними. Однорідними озна­чення є тоді, коли кожне з них безпосередньо характеризує озна­чуваний іменник. Вони пов'язані між собою інтонацією перелі­чування, і між ними можна поставити сполучник і. Зазвичай однорідні означення можуть характеризувати предмет з яко­гось одного боку, хоча можуть вказувати і на різні видові ознаки, поєднані спільною ознакою у реченні. Наприклад, у реченні Міцних, вузлуватих, потрісканих рук Не спинить ні гамір, ні гомін, ні стук (М. Р.) різні видові ознаки {міцні, вузлу­ваті, потріскані) характеризують поняття з однією родовою ознакою «робочі руки».

Неоднорідними означення є тоді, коли вони, відносячись до якогось іменника чи субстантивованого слова, пояснюють його з різних сторін: Косарі вмиваються до сонця чистою студеною водою з голубої доброї криниці (М. Р.). Щоправда, в художній літературі однорідними нерідко бувають слова з переносним значенням — епітети, метафори тощо: Холодний, колючий вітер гнав низько над землею важкі олов'яні хмари (В. Куч.).

§ 53- Деякі інші явища, пов'язані з однорідними членами речення

Форми присудка при однорідних підметах

Якщо однорідні підмети пов'язані єднальними сполучника­ми або інтонацією, то форма присудка залежить від порядку слів.

1) Присудок ставиться у формі множини у таких випадках: а) після однорідних підметів: Там матір добрую мою Ще моло­дую у могилу Нужда та праця положили (Т. Ш.); б) якщо він стоїть перед підметами, з яких один, ближчий до присудка (або ісі), вживається у множині: На високих горбах шуміли під вітром дуби, липи, клени (А. Ш.); в) якщо підмети, що стоять після ньо-Го. означають явища, які залежать одне від одного або діють ркіом і одночасно: Над вечір вернулися Явдоха, Яків і Надія (II. М.); г) якщо однорідними підметами є іменники різного роду: І кожна статуя, колона, малювання, мережечка, різьба і Німіть цегла незримими устами промовляють (Л. У.).

2. Якщо однорідні підмети пов'язані протиставними або («пділовими сполучниками, присудок має форму однини: Не-♦ і/Й ///' .жар, ні холод не спинить нас (І. Ф.).

129

3. Присудок, що стоїть у препозиції, набуває форми най­ ближчого з однорідних підметів: Почався знову гук, стук, біга­ нина (П. М.);

4. Присудок набуває форми найближчого із попередніх підметів, якщо всі вони означають самостійні явища: Сміх, регіт окрив усю хату (П. М.).

Прийменники при однорідних членах речення

При однорідних членах речення, виражених іменниками, займенниками, а також субстантивованими словами, можуть вживатися повторювані й неповторювані прийменники. Той самий прийменник може не повторюватися перед різними до­датками (хоча бувають і випадки їх повторення), але різні при­йменники ніколи не пропускаються: Я немов спочивав, на дозвіллі в лісі чи на степу слухаючи Чайковського (С. С).

РЕЧЕННЯ, УСКЛАДНЕНІ ЗВЕРТАННЯМ § 54. Поняття про звертання

Одним із засобів ускладнення простого речення є звертан­ня — слово чи сполучення слів, що називає особу або предмет, до якого безпосередньо звернено мову. Звертаннями слугують власні імена людей, назви осіб за спорідненістю, становищем у суспільстві, професією, заняттям, посадою, званням, назви або клички тварин, назви предметів чи явищ неживої природи, за­звичай персоніфіковано (уособлено), географічні назви тощо.

Звертання може як входити до складу речення, так і стояти поза ним. У складі речення воно, як правило, граматично не пов'язане з його членами і членом речення не виступає. Якщо якийсь граматичний зв'язок і можна виявити, то лише в інто­нації та іноді в узгодженні слова-звертання в числі з присуд­ком, вираженим наказовою формою дієслова. Найяскравіше цей граматичний зв'язок виявляється, коли звертання одно­слівне: Гуляй, вітре, полем (Т. Ш.); Прости мені, мій батечку, що я наробила (Т. Ш.); Повій, вітре, на Вкраїну (С. Р.); пор. та­кож випадки, коли звертання стоїть поза реченням: Катерино! Коли в нас неділя? (Т. Ш.); Мамо? А бачив хто Морозенка, який він? (П. М.); Україно! Ти в славній борні не одна (М. Р.).

У вітчизняній мовознавчій літературі граматична сутність звертання висвітлюється по-різному. Одні вчені (О. О. Шахма-тов, О. М. Пєшковський) вважають, що звертання не входить до складу речення, інші вказують на наявність його граматич­них зв'язків із реченням. На думку Л. А. Булаховського, звер-

130

тання становлять групу номінативних речень (див.: Курс сучас­ної української літературної мови.— К., 1951. — Т. 1. — С. 73), а порівняно недавно було висловлено навіть думку, що звер­тання є членом речення, оскільки воно виражається повнознач­ною частиною мови, має більшість синтаксичних ознак, влас­тивих традиційним членам речення, інколи вступає у зв'язок з присудком, зокрема якщо він виражений формою наказового способу (див.: Синтаксична будова української мови. — К., 1968. — С. 92). Проте і тепер звертання традиційно розгля­даються як слова, граматично не пов'язані з членами речення. Якщо вони якимось чином пов'язані з реченням, то не за допо­могою традиційних підрядних зв'язків (узгодження, керуван­ня, прилягання), а за допомогою особливих граматичних зв'язків, що дістали назву співвідносних.