11.6. Література

1. Дзісь Г. Роль регіонів у становленні національної економіки України// Економіка України №10, 1999 р., с.19.

2. Змлянкін А.І. Формування організаційно-економічного механізму фінансування інновацій // Інвестиційне проектування стійкого регіонального розвитку. - Донецьк. - ІЕП НАН України. - 1998.

3. Злупко С. Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми \\Економіка України №9, 199 р., с.93.

4. Іванух Р. Стратегія розвитку продуктивних сил України // Економіка України, 1992 р., № 6, стор.14.

5. Іванух Р., Крижановський Б. Економічні реформи і розвиток продуктивних сил України // Економіка України, 1994 р. № 3, стор.35.

6. Кравченко В. Аналіз проблем і формулювання цілей державної регіональної політики// Проблеми і перспективи національної регіональної політики – К. Міжнародний центр перспективних досліджень, 2000 – с. 21-23.

7. Крисанов Д. Регіональна політика: проблеми та механізми здійснення// Економіка України №11, 1998 р., с.94.

8. Лукінов І. Економічні трансформації. - Київ, 1997. - 457 с.

9. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком: навч. посіб. – К.: Вища шк.., 2000 р.

10. Філіпченко А. Державне сприяння розвитку депресивних і проблемних регіонів // Проблеми і перспективи національної регіональної політики – К. Міжнародний центр перспективних досліджень, 2000 – с. 15-18.

11. Чумаченко М. Управління соціально-економічним розвитком регіону// Економіка України №4, 1998 р., с.94.

РОЗДІЛ 12. Особливості формування інвестиційного клімату в регіонах України

Розглядаються сучасні особливості формування інвестиційного клімату в регіонах України і вплив інвестицій на регіональний розвиток. Вивчаються параметри оцінки інвестиційної привабливості окремих територій. Робиться аналіз ефективності інвестицій в областях України.

12.1. Параметри оцінки інвестиційної привабливості

Під інвестиційною безпекою держави слід розуміти досягнення рівня інвестицій, що дає змогу задовольняти поточні потреби економіки в капітальних вкладеннях за обсягом і структурою з урахуванням ефективного використання і повернення коштів, які інвестуються, оптимального співвідношення між розмірами іноземних інвестицій у країну і вітчизняних за рубіж, підтримання позитивного національного платіжного балансу.

Досягнення інвестиційної безпеки має відбуватися з урахуванням різкого скорочення експорту українського капіталу за межі України, високого ступеня поєднання міжнародних капіталів, відсутності великих мас вільного іноземного капіталу, гострої конкуренції між сферами його вкладення і країнами, які залучають іноземний капітал. І вже зовсім не слід помилково думати: якщо інвестиції потрібні Україні, то вони автоматично потрібні й світовому ринку.

Інвестиційна безпека характеризується й рівнем повернення вкладених коштів. Так, наприклад у 1989-1993 роках інвестиції, вкладені у країни Центральної і Східної Європи, повернулися лише 75%.

І, насамкінець, інвестиційна безпека визначається чіткою інвестиційною політикою, розрахованою на тривалу перспективу. Отже, справа за виробленням і впровадженням такої державної політики.

Для кількісної та якісної оцінок рівня інвестиційної безпеки держави має бути розроблена система її індикаторів. На думку експертів, щоб мати цільовий норматив із залучення іноземних капіталовкладень, можна і треба орієнтуватися на конкретні значення частки України у світовому обсязі прямих іноземних інвестицій. Наприклад, у Росії такий норматив у середньо терміновій перспективі визначений на рівні 10%. А результативність стимулювання інвестиційної діяльності може оцінюватися за обсягами інвестицій, що прогнозуються за рахунок усіх джерел фінансування. Необхідно також ефективно використовувати і ті мінімальні обсяги державних інвестицій, котрі повинні визначатися у процентах від ВВП. Критерієм залучення іноземних інвестицій має виступати їх питома вага у загальному обсязі капіталовкладень, прогнозні значення яких повинні бути визначені.

Відомо, що для ефективного функціонування економіки й відновлення основних фондів загальний обсяг інвестицій (внутрішні капітальні вкладення та іноземні інвестиції) мають бути в межах 20-25% від ВВП. В Україні ж цей показник на початок 1998р. Становив приблизно 15%, тобто був далеко недостатнім не те що для ефективного функціонування економіки, а й для простого відтворення основних фондів.

Частка інвестицій у валовому внутрішньому продукті повинна забезпечувати хоча б просте відтворення. У нас й цього нема. Загальний обсяг капіталовкладень за 1991-1996рр. зменшився більш ніж на 70%, а в машинобудуванні, легкій промисловості й сільському господарстві цей показник ледве досягає 10-15%. Із такими капіталами розраховувати навіть на просте відтворення не доводиться. Державні капіталовкладення в загальній сумі витрат бюджетів останніх років становили в середньому 4-5%, а в обсязі ВВП – у межах 1,5-2%. А для реальних структурних перетворень, за окремими оцінками, необхідно, щоб ці значення були на рівні 10-12% і 4,5-6%.

Водночас, аналіз інвестиційного процесу свідчить, що річний обсяг інвестицій, який може бути освоєний в Україні становить приблизно 20-25% від її ВВП. У цьому зв’язку необхідно розраховувати й акселератор-показник, що вимірює зв’язок між прирощенням інвестицій і прирощенням національного доходу, що його викликав, платоспроможного попиту або готової продукції.

При цьому рівень, коли прямі іноземні інвестиції становлять понад 5% ВВП, розцінюється як досить високий. У Росії в 1997р. намічено було підвищити частку іноземних інвестицій у загальному обсязі капітальних вкладень до 5,2%, а у 2001р. – до 7,2%. На початку 2000р. ця частка знаходилася на рівні 5% у 46 країнах (Франція, Данія, Італія, Німеччина та ін.) 5,1-10% у 24 країнах (США, Іспанія, Греція та ін.). Про нашу країну, нажаль, поки що такого не скажеш. На сьогодні Україна залучила іноземних інвестицій в обсязі 4,4% ВВП.

Своєрідним індикатором є і частка іноземних інвестицій у загальному обсязі інвестицій країни. Скажімо, в Росії було намічено підвищити частку іноземних інвестицій у загальному обсязі капіталовкладень із 3.3% у 1995р. до 5.2 у 2000р. На початку 2000р. в Україні цей показник становить приблизно 5%, що набагато меньше, ніж у Китаї, ряді країн Східної Європи.

Розмір іноземних інвестицій на душу населення тієї чи іншої країни також являє собою специфічний індикатор. За показником обсягу іноземних інвестицій на душу населення – близько 28 доларів – Україна на початок 2000р. посідала останнє місце серед східноєвропейських країн. В Угорщині це значення становило 1500 доларів, у Чехії – 400 доларів.

Експерти зазначають, що повна лібералізація приносить прямі іноземні інвестиції у розмірі 1.8% ВВА у цей рік і 6.8% - у довгостроковий період.

Індикатором інвестиційної безпеки може також виступати і частина державних бюджетних коштів у вартості інвестиційного проекту. Як переконує досвід країн із розвинутою ринковою економікою, ця частка становить близько 35 - 40%.

Крім того, рівень інвестиційної безпеки може визначатися на основі оцінки ризиків окремих інвестиційних проектів. При цьому експертний метод оцінки ризиків здійснюється в разі відсутності в інвестора необхідних інформативних або статистичних даних для розрахунків або якщо проект не має аналогів. З метою отримання більш розгорнутої характеристики рівня інвестиційного ризику за проектом слід орієнтуватися на окремі види ризиків які найхарактерніші для даного інвестиційного проекту. Результати оцінки за окремими інвестиційними проектами дають змогу кількісно оцінити їх рівні.

В сучасних умовах процес міжнародного обігу інвестиційного капіталу тісно пов’язаний із розповсюдженням передових досягнень у галузі науки, техніки й технологій. Привнесенню останніх на вітчизняний ринок відповідають сподівання не тільки щодо відновлення обсягів, а й технологічного прориву національного промислового виробництва, включаючи вихід на світові ринки вітчизняних товаровиробників. Тому стає зрозумілим, чому іноземні інвестиції, які є частиною інвестиційної політики держави, також мають вагоме значення як фактор переходу економіки на ринкове регулювання, відпрацювання нових методів управління й розширення конкуренції між господарськими суб’єктами.

Іноземне інвестування посідає особливе місце і в структурі зовнішньоекономічних пріоритетів розвитку Української економіки. Залежно від рівня зрілості національної економіки, рівня її інтегрованості у світове господарство формуються мотивація та політика щодо експорту й імпорту підприємницького капіталу [18;44].

Водночас важливо враховувати і вплив зовнішньої заборгованості на межу обсягів іноземного інвестування, а також на реальний міжнародний інвестиційний потенціал. З початку 90-х років залучення іноземних інвестицій стає найважливішою тенденцією світової політики. За статистикою, експортні можливості світового ринку прямих іноземних інвестицій (П І І) оцінюються у 180-200 млрд.дол. У русі прямих портфельних та позичкових інвестицій на тлі збільшення експорту і імпорту капіталу помітні щорічні коливання залежно від світової загальногосподарської кон’юнктури. Однак у цілому динаміка зростання закордонних капіталовкладень випереджає динаміку розвитку внутрішньої економіки більшості країн світу. Так, починаючи з середини 80-х років темп приросту прямих інвестицій у 4 рази перевищував зростання світового ВВП. І якщо раніше окремі країни, як правило, були або експортерами, або імпортерами капіталу, то нині більшість із них одночасно ввозить і вивозить капітал.

Динаміка й розміри надходжень іноземних інвестицій в Україну посідають дуже скромне місце. Щорічні капіталовкладення не перевищують 1 млрд.дол. На частку України припадає менше як 0.5% загального обсягу світових прямих закордонних інвестицій. Тому максимальне їх залучення у народне господарство країни – одна із складових виходу з кризи. Для подолання кризових явищ і підтримки економічних реформ в українській економіці необхідно щорічно залучати щонайменше 3-5 млрд.дол. тобто слід було б перерозподілити на користь України приблизно 1/30 частину усього потоку міжнародних інвестицій.

При цьому слід урахувати існування чіткого взаємозв’язку між економічними зростаннями країни і темпами надходження П І І. Так, збільшення ВВП країн, що розвиваються у середньому на 1% зумовлює збільшення потоків П І І приблизно на 10 млрд.дол. Таким чином, не слід розраховувати на суттєвий приплив П І І в умовах кризових явищ економіки. Тому закордонні капіталовкладення поки що не стали каталізатором економічного зростання країн СНД. Їх питома вага у загальному обсязі внутрішніх довгострокових капіталовкладень залишається незначною.

Одним із специфічних індикаторів інвестиційної привабливості України можна вважати тон публікацій впливових західних бізнесових видань. Вони формують важливу частку інвестиційного клімату. Під інвестиційним кліматом розуміють рівень досягнення потенційних можливостей вітчизняних та іноземних юридичних та фізичних осіб здійснювати інвестиції у формі коштів, цільових банківських вкладів, паїв, акцій та інших цінних паперів, рухомого та нерухомого майна, майнових прав, ноу-хау, досвіду та інших інтелектуальних цінностей, права користування землею і іншими природними ресурсами. Його характер зумовлений стабільністю чинного законодавства, ефективністю нинішньої інвестиційної політики держави, окремих секторів і галузей економіки, регіонів і господарюючих суб’єктів, наявністю дійової системи управління інвестиціями, розвитком страхування інвестиційних ризиків, характером інвестиційного співробітництва, наявністю спеціалізованих банківських установ, фондів і трастів, інвестиційних компаній і дилерів, ступенем вирішення питання про приватну власність на земельні ділянки, стабільністю і конвертованістю національної валюти, а також ступенем привабливості інвестиційних проектів.

Причому сила і спрямованість впливу цих численних факторів на інвестиційний клімат далеко нерівнозначна. Нажаль, доводиться констатувати, що негативних впливів на сьогодні більше ніж позитивних.

Неготовність України до жорсткої конкурентної боротьби за інвестиції на світових ринках капіталу багато в чому пояснюється не лише політичною й економічною нестабільністю, криміногенною ситуацією, а й відсутністю в країні стандартних інститутів і механізмів із приймання цих інвестицій.

Недосконалість чинного законодавства, що регулює довірче управління майном, невизначеність державних органів, покликаних здійснювати контроль за цією діяльністю, призвели до грубих порушень, шахрайства і зловживань керівництва ряду довірчих товариств, підриву довіри до них як суб’єктів фондового ринку.

Водночас, головна вада, яка негативно впливає на інвестиційний клімат в Україні, полягає в тому, що потреба в інвестиціях поки що з технологічної не трансформувалася в економічну.

Серед загроз інвестиційній безпеці України слід назвати такі:

• загострення платіжної та бюджетної кризи;

• недостатня можливість до інвестиційної діяльності у різних груп економічних агентів;

• зменшення частки у джерелах фінансування інвестицій;

• обмеженість доступних фінансових коштів;

• підтримання високої дохідності фінансових операцій;

• відсутність ефективних механізмів трансформації заощаджень населення в інвестиції;

• збереження високих інвестиційних ризиків;

• відсутність перспективної інвестиційної стратегії;

• нестабільність політичної ситуації;

• ризикованість довгострокових вкладень у реальний сектор.

Оцінюючи наш інвестиційний клімат, можна з великим ступенем вірогідності охарактеризувати його як більше різкоконтинентальний ніж помірний [20;5].