3.3. Закономірності, принципи та фактори розміщення продуктивних сил

Сучасна територіальна організація продуктивних сил України сьогодні за інерцією ще зберігає в собі риси, які були притаманні плановій економіці. Перехід до ринкової економіки зумовлює відповідні зміни у теорії розміщення продуктивних сил і передусім утверджує пріоритетність економічних законів - загальних, характерних для всіх суспільно-економічних формацій.

Розміщення продуктивних сил визначається дією окремих економічних законів, хоча у спеціальній економічній та економіко-географічній літературі з цього приводу йдеться не про закони, а про закономірності розміщення виробництва, які фактично є просторовим виявом окремих економічних законів.

В основу закономірностей розміщення продуктивних сил покладено економічні закони. Закономірності розміщення виробництва - категорії того самого порядку, що й економічні закони розвитку суспільства, і є їх модифікацією, що обумовлено своєрідністю розміщення виробництва на території країн, його значною територіальною диференціацією в розрізі економічних районів. Ця своєрідність зумовлюється складними взаємозв’язками розміщення продуктивних сил з географічним середовищем і залежністю розміщення окремих виробництв від локальних природних умов і ресурсів; значними регіональними відмінностями заселення територій і рівнів розвитку продуктивних сил в районах; різноманітним поєднанням галузей і виробництв промисловості та сільського господарства у районах і країнах; значними техніко-економічними відмінностями розміщення різних галузей і виробництв.

Закономірності розміщення виробництва - це об’єктивні категорії, які визнаються і свідомо використовуються в практичній діяльності. При проведені господарської політики суспільство на основі визнання закономірностей формулює і втілює в життя певні принципи. Закономірності розміщення продуктивних сил є власне законами територіальної організації господарства [12].

Принципи - це лаконічно сформульовані суспільством керівні положення, що визначають об’єктивні потреби й умови суспільного розвитку, які воно реалізує в процесі практичної діяльності для досягнення визначеної мети.

Принципами, які служать керівництвом до дії в господарському будівництві, висловлюються потреби певного історичного етапу. Інакше кажучи, принципи - це дії, свідомо спрямовані на більш повний вияв об’єктивних закономірностей розміщення продуктивних сил з урахуванням відповідних чинників.

Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішення питань просторового розподілу підприємств і галузей, такі:

- наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів;

- охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів і впровадження ресурсозберігаючих технологій;

- забезпечення здорових гігієнічних умов життя і праці населення;

- обмеження надмірної концентрації промисловості в містах;

- вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей;

- зміцнення обороноздатності країни;

- урахування інтересів економічної інтеграції в європейський та світовий простір.

Принципи розміщення в різних країнах можуть бути подібними й відмінними. Важливість кожного принципу визначається стратегією і завданнями, конкретизованими у відповідній концепції.

На базі сформульованих принципів будується система наступних закономірностей розміщення продуктивних сил [13].

Закономірність раціонального розміщення виробництва випливає із спеціального економічного закону економії праці, який регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва і споживання продукції. В масштабах України роль цього закону при розміщення продуктивних сил є досить вагомою, оскільки надто значною є територіальна диференціація в розміщення природних ресурсів і населення. Раціональна територіальна організація виробництва повинна забезпечити найвищу продуктивність суспільної праці завдяки максимальній економії її за рахунок зменшення затрат праці на подолання територіального розриву між виробництвом і споживачами. Закономірність раціонального розміщення продуктивних сил реалізується насамперед через принцип розміщення промисловості з погляду наближення її до джерел сировини, палива і споживача.

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізації цієї закономірності має велике соціальне значення, оскільки дає змогу обмежити надмірну концентрацію промислових підприємств і населення у великих містах. Крім того, пропорційне розміщення виробництва на території України сприятиме вирівнюванню в розрізі областей душового виробництва національного доходу, а отже, і реальних доходів населення. Врахування цієї закономірності дасть змогу фактично вирівнювати рівні економічного розвитку регіонів. Ця закономірність втілюється в життя дією принципів вирівнювання рівнів економічного розвитку районів, територіального зближення обробної промисловості з видобувною, раціоналізації міжрайонних економічних зв’язків.

Закономірність комплексного розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону суспільного поділу праці, який у просторовому аспекті модифікується в закон територіального поділу праці і виявляється у формуванні економічних районів і спеціалізації їх господарства. Комплексний розвиток і раціональна спеціалізація відповідає найважливішій вимозі господарювання - досягненню в інтересах суспільства найбільших результатів при найменших витратах. Правильне поєднання й взаємопов’язаний розвиток галузей на певній території дасть народногосподарську економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції.

Основними рисами комплексного розвитку економічних районів за Є.П.Качаном є:

- відповідність районного господарства раціональній пропорційності господарства країни;

- найбільш повне, економічно й екологічно виправдане використання всіх районних ресурсів;

- раціональна галузева й територіальна структура господарства, яка відповідає природним і господарським умовам;

- провідна роль кількох великих і найбільш ефективних у масштабі України галузей;

- тісний взаємозв’язок і збалансованість усіх ланок господарства [12].

Закономірності і принципи реалізуються на основі врахування конкретних умов - факторів розміщення, що впливають на вибір розташування промислових підприємств і формування територіально-виробничих комплексів. Фактори розміщення виробництва логічно вибігають з його техніко-економічних особливостей. Серед них найголовніші:

• Матеріаломісткість - питомі витрати сировини та матеріалів на виготовлення одиниці готової продукції (або в натуральному, або в грошовому виразі). Найбільш матеріаломісткі виробництва - кольорова та чорна металургія, більшість галузей основної хімії, лісова промисловість, більшість галузей харчової промисловості;

• Енергомісткість - питомі витрати палива та енергії на виготовлення одиниці готової продукції. Поділяється на електромісткість (найбільш електромісткі виробництва - металургія легких кольорових металів, феросплавне виробництво, електротермія. При виробництві цієї продукції витрачається 17-20 тис.квт/год електроенергії на 1 тону); паливомісткість (найбільш паливомісткі виробництва - виробництво соди і деякі виробництва органічної хімії); тепломісткість (переважна більшість виробництв органічної хімії);

• Трудомісткість - витрати живої праці (люд./год) на виробництво готової продукції (найбільш трудомісткі виробництва - машинобудування, легка промисловість, деякі виробництва органічної хімії);

• Ринкомісткість - високі питомі витрати на сам процес реалізації готової продукції (найбільш ринкомісткі виробництва - виробництво електроенергії на ТЕЦ, «мала металургія», суднобудування, деякі виробництва основної хімії, більшість виробництв легкої та харчової промисловості).

• Наукомісткість – високі питомі витрати на науково-дослідні та конструкторські роботи (НДКР).

Означені техніко-економічні особливості спричиняють “дію” відповідних факторів – сировинного, паливно-енергетичного, кваліфікованих трудових ресурсів, споживацького. Факторами розміщення прийнято вважати сукупність умов для найбільш раціонального вибору місця розміщення господарського об'єкту, групи об'єктів, галузі або ж конкретного територіального погрупування господарських одиниць регіону.

Все багатство факторів, які мають величезний вплив на розміщення виробництва, можна об'єднати в споріднені групи: природні фактори, що включають економічну оцінку окремих природних ресурсів і умов для розвитку окремих галузей і районів; екологічні фактори, що включають заходи по охороні природи і її раціональному природокористуванню; демографічні фактори, під якими розуміються системи розселення, забезпеченість окремих територій країни трудовими ресурсами. До складу цих факторів слід включити і стан соціальної інфраструктури. Більшу роль в раціональному розміщенні продуктивних сил країни грають економіко-географічні і техніко-економічні фактори.

В розміщенні окремих галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, а також в процесі формування районних пропорцій необхідно враховувати сукупність всіх груп факторів, в той же час слід виділяти фактори, що впливають як на розміщення виробництва окремих галузей, так і на формування територіальних пропорцій. Так, наприклад, при розміщенні окремих галузей в залежності від природних факторів слід виділити галузі, що тяжіють до джерел сировини. До такої групи галузей відносяться всі галузі добувної промисловості: нафтова, вугільна, газова, видобуток залізних руд і руд кольорових металів, галузі лісової промисловості. Разом з тим до джерел сировини тяжіють і галузі обробної промисловості: чорна металургія (особливо її первинні стадії переробки), виробництво мінеральних добрив і ін.

При розміщенні галузей добувної промисловості особливо важлива економічна оцінка ресурсів: гірничо-геологічні умови того або іншого ресурсу, потужність пласту або рудного тіла, глибина залягання, розміри запасів, особливо балансових, якість.

Разом з тим для розміщення галузей добувної промисловості важливий транспортний фактор, у тому числі наявність залізниць, водних шляхів, трубопроводів і таке інше. Враховуються при цьому і умови для будівництва окремих видів транспорту, пропускна спроможність, наявність транспортних засобів, їх вантажопідйомність, а також вартість перевезень добутої сировини до її споживачів. Важливим фактором для розвитку і раціонального розміщення добувної промисловості є рівень науково-технічного прогресу, що забезпечує найбільшу ефективність видобутку того або іншого ресурсу. Немаловажним фактором в добувній промисловості є і забезпеченість районів видобутку електроенергії. Таким чином, аналізуючи особливості розміщення галузей добувної промисловості, слід враховувати сукупність факторів при вирішальному значенні наближення об'єктів видобутку ресурсу до сировинної бази.

Ще більш складну сукупність факторів передбачає розміщення галузей обробної промисловості. Тут поєднуються фактори: енергетичний, сировинний, водний, трудовий, транспортний і інші.

В сучасній економічній літературі в залежності від різноманітної орієнтації певної галузі обробної промисловості на той або інший фактор прийнято класифікувати по факторам обробляючи галузі сировинної орієнтації, енергетичної, паливно-енергетичної, водоспоживчої, споживчої, а також орієнтації на наявність трудових ресурсів, особливо наявність висококваліфікованих кадрів.

З групи природних факторів великий вплив на розміщення виробництва має водний фактор. Він часто виступає в єдності з енергетичним фактором.

Розвиток сільського господарства і розміщення його галузей поряд зі багатьма факторами визначається і земельним.

Великий вплив на раціональне розміщення продуктивних сил мають демографічні фактори. При розміщенні окремих підприємств і галузей господарства необхідно враховувати як демографічну ситуацію, що склалася в даному місті, так і перспективну ситуацію, а також майбутній приріст самого виробництва. При розміщенні будівництва нових господарських об'єктів слід мати на увазі, що кількість населення в працездатному віці скорочується. Тому стає задача економії трудових ресурсів, більш раціонального їхнього використання, вивільнення робочої сили в результаті комплексної механізації і автоматизації виробництва, кращої організації праці. Велике значення має трудовий фактор і в перспективному розвитку сільського господарства, де відчувається значна нестача трудових ресурсів. Тільки рішення найважливіших соціальних проблем на селі, приватна власність на землю, зближення рівнів життя міста і села, всілякий розвиток житлового будівництва і інших інфраструктурних галузей дасть можливість закріпити кадри, особливо молоді на селі.

З різноманітності економічних факторів, що впливають на розвиток і розміщення виробництва, слід виділити транспортний фактор. При розміщенні всіх галузей господарства цей найважливіший фактор має особливе значення, бо він забезпечує економічні зв'язки між районами і центрами, сприяє освоєнню відкритих природних ресурсів, змінює економіко-географічне положення територій, сприяє поліпшенню територіальної організації господарства всієї країни. При плануванні розміщення підприємств стає задача транспортного будівництва, ліквідації або скорочення нераціональних перевезень.

Важливим економічним фактором розміщення виробництва є науково-технічний прогрес (НТП). Він являє безперервний процес розвитку науки, техніки, технології, вдосконалення предметів праці, форм і засобів організації праці і виробництва. В умовах уповільнення темпів росту кількості трудових, мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів значення НТП зростає в удосконаленні територіального поділу суспільної праці, економічному розвитку окремих регіонів і країни в цілому. В умовах формування ринкових відносин НТП вимагає значних структурних і якісних змін основних виробничих фондів.

В розміщенні продуктивних сил велика роль всієї сукупності факторів. Економічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил з урахуванням сукупності факторів в умовах ринкової економіки буде сприяти більш ефективному використанню природно-ресурсного потенціалу і комплексному розвитку регіонів.