9.4. Регіональна економічна політика

Взаємовідносини центру та регіонів завжди є доленосними для розвитку держави в цілому. Вони не тільки визначають державний устрій, а й справляють вирішальний вплив на добробут народу. Відсутність у минулому власної виваженої регіональної політики призвела до значних диспропорцій у територіальній структурі української економіки, неефективного використання переваг територіального поділу праці, природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів, до надмірного забруднення навколишнього середовища у багатьох містах і районах. В Україні ще не створено правової бази, необхідної для досягнення регіонами оптимальної економічної самостійності, немає чіткого розмежовування повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування з питань управління соціально-економічним розвитком регіонів. Слабкою є фінансово-економічна база багатьох адміністративно-територіальних одиниць. Усе це зумовлює необхідність вжиття цілеспрямованих заходів державної регіональної економічної політики, які б забезпечили ефективне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо структурної перебудови економіки країни та послідовного впровадження ринкових відносин.

Тому актуальним є питання про здійснення ефективної регіональної економічної політики – невід’ємної і найголовнішої складової регіональної політики держави. Вона являє собою комплекс заходів, що вживаються органами законодавчої та виконавчої влади, спрямованих на зближення рівнів соціально-економічного розвитку з метою запобігання виникненню соціальної напруженості як всередині окремих регіонів, так і між регіонами.

Важливою складовою регіональної економічної політики виступає здійснення соціально-економічного моніторингу регіонів України. Соціально-економічний моніторинг території – це спеціально організоване цільове безперервне спостереження і прогнозування розвитку найважливіших соціально-економічних процесів з метою їх аналізу, ідентифікації та виявлення кола регульованих факторів у процесах підготовки і прийняття рішень.

Таке визначення дає уяву про предмет соціально-економічного моніторингу, яким виступають соціально-економічні процеси, що відбуваються в тому чи іншому регіоні. Отже, об’єктом моніторингу виступає регіон.

Основними функціями соціально-економічного моніторингу є:

• виявлення проблемних регіонів;

• визначення кола регульованих факторів для більш ефективного використання прямих та опосередкованих методів впливу на розвиток регіону;

• прогнозування можливих наслідків тих чи інших управлінських рішень;

• вироблення й обґрунтування рекомендацій щодо проведення регіональної економічної політики.

Регіональна економічна політика повинна здійснюватись на трьох рівнях. На макрорівні її суб’єктами виступають економічні райони, на мезорівні – адміністративні області та міста республіканського підпорядкування, на мікрорівні – адміністративні райони та міста обласного підпорядкування. Відповідно до цього і система соціально-економічного моніторингу регіонів повинна бути ієрархічною й охоплювати ці три рівні. Ієрархічність системи полягає в тому, що моніторинг розвитку регіонів вищого таксономічного рівня базується на даних моніторингу в регіонах нижчого рівня, що входять до його складу.

Система моніторингу соціально-економічного розвитку України повинна складатися із таких підсистем:

1. Інформаційна база та інструментарій порівняльного аналізу соціально-економічного стану регіонів одного таксономічного рангу. Головне завдання підсистеми – виявлення проблемних регіонів у межах країни, економічного району, адміністративної області.

2. Аналіз соціально-економічного розвитку окремого регіону. Головним завданням цієї підсистеми є вивчення динаміки розвитку регіону, виявлення причин, що сприяють віднесенню його до розряду проблемних, а також пошук кола регульованих факторів соціально-економічного розвитку.

3. Економетричні моделі регіону. Головне завдання цієї підсистеми – прогнозування розвитку соціально-економічних процесів у регіоні та наслідків управлінських рішень.

Вищенаведені підсистеми відображають функції соціально-економічного моніторингу і визначають його зміст. Тому їх доцільно об’єднати у змістовий блок. Інший блок – організаційний – повинен включати в себе дві підсистеми: - підсистему організації збору статистичної і соціологічної інформації в регіонах; інтеграцією в даних спостережень у різних регіонах. Маємо на увазі уніфікацію системи показників і системи критеріїв соціально-економічного розвитку для всіх регіонів одного таксономічного рангу. Ця проблема є досить важливою і виступає однією з причин недосконалості регіональної статистики в Україні.

Порівняльний аналіз регіонів одного таксономічного рангу проводиться на основі системи показників, що характеризують найважливіші соціально-економічні процеси в регіоні, ця система повинна охоплювати такі групи показників:

1. Територія і природно-ресурсний потенціал;

2. Промисловість;

3. Сільське господарство;

4. Сфера послуг;

5. Інфраструктура;

6. Населення і демографічна ситуація;

7. Рівень життя населення і соціальної напруженості;

8. Стан довкілля.

На першому етапі вся сукупність показників за допомогою методу факторного аналізу поділяється на групи – фактори соціально-економічного розвитку. Після цього проводиться ранжування регіонів за визначеними факторами. Сума рангових балів визначає найбільш розвинені, а також проблемні регіони.

Наступним етапом дослідження є аналіз соціально-економічного розвитку окремого регіону. Основою методики цього аналізу є побудова системи критеріїв соціально-економічного розвитку і виявлення проблемних питань розвитку шляхом співставлення критеріальних показників регіону із середньозваженими відповідними показниками по країні. Важливим моментом є аналіз динаміки розвитку регіону за допомогою співставлення часових рядів критеріальних показників.

На наступному етапі дослідження проводиться прогнозування розвитку соціально-економічних процесів у регіоні залежно від прийняття тих чи інших управлінських рішень за допомогою комплексу економетричних моделей.

Використання нових інформаційних технологій при здійсненні моніторингу є необхідною умовою успішного вирішення завдань, які стоять перед ним.

Таким чином, соціально-економічний моніторинг регіонів України – це один з найкращих видів управління регіональною економічною політикою.