88. Мова та релігійність як елементи української культури.

Одна з найважливіших складових української культури – мова нашого народу. Переборюючи надзвичайно тяжкі умови свого розвитку та існування, укр. мова досягла досить високого рівня свого розвитку, поступово й неухильно входила в усі галузі суспільного життя. Процеси поширення суспільних функцій нашої рідної мови особливо активізувалися з прийняттям Декларації про державний суверенітет України (1990р.), Закону про мови в Україні (1989р.), а також з проголошенням державної незалежності України (1991р.).

Укр. мова є законодавчо оформленою і проголошеною парламентом України державною мовою, а отже виконує сьогодні широке коло державних суспільних функцій. Вона є одним з елементів багатогранної діяльності нашого народу в державному, економічному та духовному житті, засобом створення численних духовних цінностей, особливо тих, що виявляються переважно у мовній формі – літературі, науці, філософії. Укр. мова виконує роль важливого засобу збереження виражених у слові національно-культурних вартостей, обміну продуктами духовного виробництва нашого народу з іншими народами світу.

Серед сучасних суспільних функцій укр. мови варто виокремити надзвичайно важливу для нас і таку, як засіб вузівського викладання і навчання. Мова в такому разі виступає не просто як основний засіб комунікації, а й як могутній арсенал, невичерпна скарбниця національної духовності. У ній – відгомін звитяжної слави наших предків, героїки боротьби за свободу і незалежність, патріотичних сподівань на краще майбутнє, заповідів нащадкам. Укр. мова в навчальному процесі – найблагодатніший грунт для формування внутрішньо сильної й багатогранної особистості.

Науковці складають історію України, користуються інформацією з різних джерел: літописи, дослідження археологів, свідоцтва давніх мандрівників і торговців... І виходить, що з часів Володимира Великого ця історія, наче коралі й дукати на нитку, нанизує події на проблему офіційної релігії. Першим за ту нитку взявся князь Володимир: у пошуках ідеологічної основи майбутньої держави він встановив пріоритет загальнослов'янських богів перед душами предків. Яке ж намисто сплелося за тисячу років? Другою перлиною стало православ'я — і вже візантійські ієрархи борються проти «бісівських танців». Католицтво Польщі й Литви: за шістсот років воно розійшлося із православ'ям не лише у питанні персоніфікації Святого Духа, і ніяка Унія не може виправити становища. Руїна: «латинщики» й «схизматики» завзято рубають одні одних, уніатів та іудеїв. Російська імперія проголосила державною релігією православ'я — і смиренні святі отці не схильні терпіти й прощати. І тому іудеї, що не зреклися віри батьків, не можуть жити, де схочуть, а лише у «місцях осідлого проживання». За радянських часів до цієї недружної сім'ї приєдналися ще дві претендентки на Божу Любов — Українська Автокефальна Православна Церква та Жива Церква.Після проголошення Україною незалежності деякий час прихильністю власті користувалася новонароджена Українська Православна Церква — Київський Патріархат, але статусу офіційної вона не набула. Зараз у нашій країні офіційно зареєстровано кілька десятків різних конфесій та сект — і традиційних для України, і «мігрантів» з заходу.   Але ніхто з посадовців не претендує більше на роль Судді і не каже,  що усі вони згідно Конституції, рівні, нічого не зробиш, але деякі з них  рівніші за інших.